ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
Іменем України
10.09.2002 N 12/401
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі: <... >
Головуючого <... >
Суддів <...>
розглянувши касаційну скаргу закритого акціонерного
товариства "Полтавська птахофабрика" (далі - Птахофабрика) на
постанову Вищого господарського суду України від 02.04.2002 року
N 12/401 встановив:
У листопаді 2001 року агропромислове сільськогосподарське
товариство з обмеженою відповідальністю "Южная-Холдінг" (далі -
Товариство) пред'явило до господарського суду Полтавської області
позов до Птахофабрики про стягнення 20000 грн.
Позивач вказував, що сторонами був укладений договір від
16.07.2001 року N П 27/02-07, - умовами якого Птахофабрика
зобов'язалася поставити партію добових курчат кросса "Ломанн
Браун" в кількості 20400 голів, починаючи з 6 вересня 2001 року. В
рахунок попередньої оплати вартості товару Товариство перерахувало
Птахофабриці 5000 грн. платіжним дорученням від 24.07.2001 року
N 1195 та 15000 грн. платіжним дорученням від 17.08.2001 року
N 259, всього 20000 грн. 21 серпня 2001 року Птахофабрика
надіслала повідомлення про зупинення закладки яєць на інкубацію. У
зв'язку з цим, листами від 23.08.2001 року та від 03.09.2001 року
Товариство повідомило Птахофабрику про відмову від договору та
просило повернути авансовий платіж, але Птахофабрика відмовилась
повертати перераховані їй кошти. В обгрунтування позовних вимог
Товариство послалося на положення частини 2 статті 246 Цивільного
кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Птахофабрика позов не визнавала, посилаючись на те, що
Товариство порушило умови пункту 4.1 договору, відповідно до якого
вартість товару в сумі 50000 грн. мала бути перерахована повністю
до початку закладки яєць на інкубацію, але не пізніше 16 липня
2001 року. Фактично Товариство перерахувало з запізненням лише
20000 грн., внаслідок чого Птахофабрика вимушена була зупинити
закладку яєць на інкубацію. Відпоповідач зважав, що з боку
Товариства мала місце одностороння відмова від виконання
зобов'язання, яка не допускається статтею 162 Цивільного кодексу
України ( 1540-06 ) (1540-06)
. Птахофабрика посилалася також на умови пункту
6.6 договору, відповідно до якого у разі відмови покупця від
приймання товару після здійснення попередньої оплати, але до
здійснення повного розрахунку, сума попередньої оплати не
повертається і залишається в розпорядження продавця.
Господарський суд Полтавської області рішенням від 15.01.2002
року у позові відмовив з тих мотивів, що позовні вимоги
пред'явлено всупереч положенням статті 162 Цивільного кодексу
України ( 1540-06 ) (1540-06)
та умовам пункту 6.6 договору. У рішенні
вказано, що Товариство не здійснило попередньої оплати вартості
товару в повній сумі у встановлений строк, і саме ця обставина
зумовила неможливість виконання Птахофабрикою своїх зобов'язань за
договором. Суд визнав помилковим посилання Товариства на положення
частини 2 статті 246 цього Кодексу, оскільки право покупця
відмовитись від прийняття продукції настає лише у разі
прострочення поставки, тоді як у даному випадку мала місце
одностороння відмова Товариства від прийомки товару та від
виконання зобов'язань за договором.
Постановою Вищого господарського суду України від 02.04.2002
року N 12/401 зазначене рішення скасовано та прийнято нове рішення
про задоволення позову. У постанові зазначено, що сума попередньої
оплати не є завдатком, який відповідно до положень статті 195
Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
залишається у другої
сторони, якщо відповідальною за невиконання договору є сторона,
яка дала завдаток. Оскільки аванс не виконує у зобов'язанні
забезпечувальної функції, він має бути повернутий іншій стороні у
разі невиконання зобов'язання за договором. Суд касаційної
інстанції зробив висновок, що суд першої інстанції помилково
послався на пункт 6.6 договору, як підставу відмови в позові. Цей
висновок мотивовано тим, що зазначена умова договору поширюється
лише на випадок відмови покупця від приймання товару. У матеріалах
справи відсутні докази того, що в обумовлений сторонами строк
товар було вироблено Птахофабрикою, а Товариство відмовилось його
прийняти. За цих обставин дії Товариства свідчать про відмову від
зобов'язання в цілому, а не про відмову від приймання товару.
20 червня 2002 року Верховним Судом України за касаційною
скаргою Птахофабрики порушено провадження з перегляду в
касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України
від 02.04.2002 року N 12/401.
У касаційній скарзі ставиться питання про скасування
постанови з мотивів неправильного застосування норм матеріального
та процесуального права і передачу справи на новий розгляд до суду
першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши доводи
касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд
України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких
підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що сторонами укладено
договір від 16.07.2001 року N П 27/02-07, за яким Птахофабрика
зобов'язалася поставити партію добових курчат кросса "Ломанн
Браун" в кількості 20400 голів, і поставка товару передбачалася з
6 вересня 2001 року; точну дату поставки сторони мали погодити
додатково. Договором встановлена вартість товару в сумі 50000
грн., яку Товариство зобов'язалося сплатити попередньо в такі
строки: 10% вартості товару - упродовж 5 днів з дня підписання
договору, але не пізніше 22 липня 2001 року; 90% вартості товару -
до моменту закладки яєць. але не пізніше 16 серпня 2001 року.
Фактично Товариство перерахувало Птахофабриці 20000 грн., в тому
числі платіжним дорученням від 24.07.2001 року N 119 55000 грн. та
платіжним дорученням від 17.08.2001 року N 259 15000 грн., що
становить 40% від обумовленої договором суми. Листом від
21.08.2001 N 589 Птахофабрика повідомила Товариство, що у зв'язку
з невиконанням умови пункту 4.1 договору щодо перерахування суми
50000 грн. до 16 серпня 2001 року закладка яєць на інкубацію
зупинена, та просило вжити заходів до виконання умов договору.
Листами від 23.08.2001 року N 399 та від 03.09.2001 року N 438
Товариство повідомило Птахофабрику, що відмовляється від придбання
20000 голів добових курчат кросса "Ломанн Браун".
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у пункті 1 постанови від 29.12.1976 року N 11
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
"Про судове рішення", рішення є законним тоді,
коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства
всебічно перевіривши обставини, вирішив справу згідно з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних відносин.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в позові та
ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, Вищий господарський
суд України зазначених роз'яснень не врахував, не спростував
мотивів судового рішення щодо помилкового посилання позивача на
положення частини 2 статті 246 Цивільного Кодексу України
( 1540-06 ) (1540-06)
, не послався на норми матеріального права, на підставі
яких задоволено позовні вимоги Товариства.
Згідно зі статтею 213 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
,
якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес
для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і
вимагати відшкодування збитків, під якими за статтею 203 цього
Кодексу розуміються витрати, зроблені кредитором, втрати або
пошкодження його майна, а також неодержані кредитором доходи.
Аналогічна норма міститься у частині 2 статті 246 Цивільного
кодексу України, відповідно до якої покупець вправі, повідомивши
поставщика, відмовитись від прийняття продукції, поставка якої
прострочена, якщо в договорі не передбачено інше.
Проте зазначені правила повинні застосовуватись з урахуванням
положень частини З статті 213 Цивільного кодексу України
( 1540-06 ) (1540-06)
, згідно з якою боржник не визнається таким, що
прострочив, поки зобов'язання не може бути виконане внаслідок
прострочення кредитора. Кредитор визнається таким, що прострочив,
зокрема, у тому разі, якщо він не зробив дій, до вчинення яких
боржник не міг виконати свого зобов'язання (частина 1 статті 215
Цивільного кодексу України).
Суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку щодо
прострочення Товариства, оскільки зобов'язання по перерахуванню
передбаченої договором суми повинно було ним виконано до початку
закладки яєць на інкубацію, але не пізніше 16 серпня 2001 року.
Зазначене зобов'язання виконано Товариством частково, перераховані
ним грошові кошти становлять менше половини обумовленої суми.
Відповідно до статті 162 Цивільного кодексу України
( 1540-06 ) (1540-06)
одностороння відмова від виконання зобов'язання не
допускається, за винятком випадків, передбачених законом.
За цих обставин позовні вимоги Товариства не грунтуються на
законодавстві і правові підстави для їх задоволення відсутні.
Враховуючи викладене, оскаржена постанова прийнята з
порушенням норм матеріального права підлягає скасуванню. Скасоване
нею законне та обгрунтоване рішення господарського суду
Полтавської області від 15.01.2002 року підлягає залишенню в силі.
Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Верховний суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства
"Полтавська птахофабрика" задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 02.04.2002
року N 12/401 скасувати.
Рішення господарського суду Полтавської області від
15.01.2002 року залишити в силі.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
"Вісник господарського судочинства", N 4, 2003