ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.09.2002 Справа N 3811-6/785/672C
м. Київ
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі:
Головуючого
Суддів
за участю представників:
ВАТ "СН",
Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного
комітету України,
розглянувши касаційну скаргу Сумського обласного територіального
відділення Антимонопольного комітету України на постанову Вищого
господарського суду України від 18.04.2002р. у справі за позовом
ВАТ "СН" до Сумського обласного територіального відділення
Антимонопольного комітету України про визнання недійсною
постанови,
встановив:
липня 2001р. ВАТ "СН" звернулось до суду з позовом про визнання
недійсною постанови в.о. голови Сумського обласного
територіального відділення Антимонопольного комітету України від
27.06.2001р. по справі № 03-26.1/6-2001, якою встановлено
порушення товариством антимонопольного законодавства та накладено
штраф у розмірі 17 000 грн.
Позов мотивовано тим, що товариство не включене до Переліку
суб'єктів господарювання, які займають монопольне становище на
ринку, тому воно не може нести відповідальність за зловживання
монопольним становищем. Окрім того, тарифи на зберігання
нафтопродуктів, встановлені позивачем, не є дискримінаційними,
оскільки, не погіршують умови зберігання нафтопродуктів для
споживачів порівняно з іншими суб'єктами господарювання. Таким
чином, відсутність обмежень прав споживачів ВАТ "СН" обумовлює
безпідставність накладення на нього штрафу.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що у
1999-2000 роках за результатами дослідження ринку зберігання
нафтопродуктів ним встановлена наявність монопольного становища у
позивача. Чинне ж законодавство не встановлює залежність
застосування антимонопольного законодавства від часу внесення
підприємств до Переліку суб'єктів господарювання, які займають
монопольне становище на ринку. Застосування товариством різних цін
на послуги для однакових споживачів є обмеженням їх прав і
підставою для покладення відповідальності згідно з Законом України
"Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ) (2132-12)
.
Рішенням господарського суду Сумської області від 23.08.2001р.,
залишеним без змін постановою Харківського апеляційного
господарського суду від 15.11.2001р., у позові відмовлено.
Судові рішення обгрунтовані тим, що застосування до позивача за
встановлення різних цін на послуги для однакових споживачів
відповідальності як до суб'єкта, що займає монопольне становище на
ринку, є правомірним.
Постановою Вищого господарського суду України від 18.04.2002р.
зазначені судові рішення скасовані, позовні вимоги задоволені.
Постанова мотивована тим, що позивач належним чином реалізовував
своє право суб'єкта підприємницької діяльності на вільне
встановлення цін на послуги. Його дії не можуть бути кваліфіковані
як зловживання монопольним становищем.
27 червня 2002р. Верховним Судом України порушено провадження за
касаційною скаргою Сумського обласного територіального відділення
Антимонопольного комітету України. Відповідач, посилаючись на
різне застосування Вищим господарським судом України одного й того
ж положення закону у аналогічних справах, невідповідність
оспорюваної постанови рішенням ВСУ з питань застосування норм
матеріального права, ставить питання про скасування постанови
Вищого господарського суду України від 18.04.2002р. та припинення
провадження у справі.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних
підстав.
Скасовуючи попередні судові рішення по справі, Вищий господарський
суд України виходив, зокрема, з того, що надані документи не дають
підстав для висновку щодо наявності в діях позивача порушень
антимонопольного законодавства та застосування до цього
підприємства відповідальності не уповноваженою на те особою.
Такі висновки суду зроблені з порушенням вимог чинного
законодавства.
Відповідно до статті 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для
скасування або зміни оскаржуваних судових рішень Вищим
господарським судом України є порушення або неправильне
застосування норм матеріального чи процесуального права. Таких
підстав згаданим судом не наведено.
Статтею 111-7 Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено, що переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
Вищий господарський суд України при прийнятті оскаржуваної
постанови порушив вимоги наведеної вище норми закону, фактично
встановив обставини, які не були встановлені ні судом першої, ні
судом апеляційної інстанції, прийшовши до висновку про винесення
постанови від імені відповідача не уповноваженою особою та
відсутність в діях позивача правопорушення. Порушення вимог права,
допущені судом при розгляді справи, є підставою для скасування
винесених судових рішень та направлення справи на новий розгляд до
суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене та
вирішити спір з дотриманням вимог закону.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 111-17, 111-19, 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу Сумського обласного територіального відділення
Антимонопольного комітету України задовольнити частково.
Постанову Вищого господарського суду України від 18.04.2002р.
( sp04/054-1 ) (sp04/054-1)
, постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 15.11.2001р. та рішення господарського
суду Сумської області від 23.08.2001р. скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду першої
інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.