Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ДАК "Хліб України" на постанову Вищого господарського суду України від 11.06.2002 (n0207600-02) у справі за позовом ПП "Вітекс" до ДАК "Хліб України" про стягнення 15022403,58 грн., В С Т А Н О В И В:

ПП "Вітекс" 9 червня 2000 р. звернулось до арбітражного суду м. Києва з позовом про стягнення заборгованості, збитків, неотриманого доходу та неустойки в сумі 15022403,58 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувалися неналежним виконанням своїх зобов'язань ДАК "Хліб України" за договором від 17.02.98 N 15 і договором комісії від 06.07.99 N 277 з оплати поставлених паливно-мастильних матеріалів.

ДАК "Хліб України" проти позову заперечує з підстав досягнення згоди з позивачем про заміну виконання грошових зобов'язань поставкою зернопродукції за договором від 17.02.98 N 15 та відсутності умов відповідальності комісіонера перед комітентом за невиконання третьою особою своїх зобов'язань за договором комісії від 06.07.99 N 277.

Рішенням господарського суду м. Києва від 24.07.2001 позов задоволено частково: стягнуто з ДАК "Хліб України" на користь ПП "Вітекс" 1780310,87 грн. основного боргу; 4708567,5 грн. неотриманого доходу; 7776143,84 грн. збитків з повернення валютного кредиту, 2403576 грн. збитків з погашення відсотків за банківським кредитом, 497866,57 грн. збитків зі сплати пені за несвоєчасне погашення кредиту та 1700 грн. витрат зі сплати державного мита. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2002 рішення суду від 24.07.2001 в частині стягнення основного боргу, неотриманого доходу, збитків з повернення валютного кредиту, з погашення відсотків за банківським кредитом і пені скасовано. У задоволені позову в цій частині відмовлено.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.06.2002 (n0207600-02) постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2002 скасовано, а рішення господарського суду м. Києва від 24.07.2001 залишено без змін.

Верховним Судом України 18 липня 2002 р. за касаційною скаргою ДАК "Хліб України" порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 11.06.2002 (n0207600-02) . Скарга мотивується неправильним застосуванням Вищим господарським судом України норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Оскаржувана постанова Вищого господарського суду України постановлена з порушенням вимог матеріального права, всупереч фактичним обставинам справи.

Стягнення касаційним судом з відповідача за договором N 15, зокрема, й основного боргу, при встановленні факту його відсутності та обґрунтування цього апеляційним судом, не ґрунтується на нормах закону.

Висновок апеляційного суду щодо заміни грошового зобов'язання за згаданим договором на зобов'язання поставити зернопродукцію, без визначення строку поставки, та щодо повного виконання останнього відповідачем не можна визнати спростованим Вищим господарським судом України, однак без такого - задоволення й інших вимог позивача за цим договором не можна визнати обґрунтованим і законним.

Додаткові угоди: від 15.10.98 N 3, від 15.11.98 N 2, від 30.12.98 N 1 і 4 (далі - N 1, 2, 3, 4) про погашення заборгованості за поставлене паливо зернопродукцією та дані самого позивача про поставку відповідачем зернопродукції на суму більшу, ніж було поставлено ним палива, можуть свідчити про те, що в даному разі відбулась повна заміна одного зобов'язання іншим, що відповідає ст. 220 ЦК (435-15) .

Оскільки зазначені вище додаткові угоди є невід'ємною частиною договору N 15, строк поставки зернопродукції в них не визначений, то помилковим є висновок Вищого господарського суду України щодо незастосування до наявних у справі правовідносин ст. 165 ЦК (435-15) .

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про підприємства в Україні" (887-12) відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на підставі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин.

Не відповідає нормам матеріального права оскаржувана постанова Вищого господарського суду України і в частині покладення на відповідача відповідальності за договором комісії N 277.

Відповідно до умов договору комісії N 277, укладеного між сторонами 06.07.99, відповідач (комісіонер) зобов'язався від свого імені та за рахунок позивача (комітента) укласти договори поставки паливно-мастильних матеріалів з третіми особами (отримувачами) та забезпечити розрахунки за поставлений товар в кількості, на умовах та в терміни, вказані в договорі (п. 1.1).

Висновок Вищого господарського суду України щодо відповідальності комісіонера перед комітентом за невиконання зобов'язань третіми особами без з'ясування обставин укладення комісіонером угод з третіми особами та виконання останніми своїх зобов'язань за умовами угод є передчасним, а стягнення з відповідача Вищим господарським судом України при неповно з'ясованих обставинах справи збитків, з посиланням на ст. 402 ЦК (435-15) , є помилковим.

Неправильним є і застосування Вищим господарським судом України до правовідносин, що виникли з договору комісії, ст. 192 ЦК (435-15) , яка не регулює правовідносини договору комісії.

Отже, підстави прийняття оскаржуваної постанови Вищим господарським судом України, скасування судового рішення апеляційної інстанції не відповідають вимогам закону та дійсності.

Усе наведене свідчить про необґрунтованість оскаржуваної постанови Вищого господарського суду України, необхідність скасування судових рішень усіх судових інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, як передбачено ст. 111(18) ГПК (1798-12) .

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити факти, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, правильно застосувати матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини сторін, і прийняти законне судове рішення. Враховуючи викладене та керуючись статтями 111(17), 111(18), 111(19), 111(20) ГПК (1798-12) , Верховний Суд України П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ДАК "Хліб України" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 11.06.2002 (n0207600-02) , постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2002 та рішення господарського суду м. Києва від 24.07.2001 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.