Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів, за участю представника АТ, розглянувши касаційну скаргу АТ на постанову Вищого господарського суду України від 28.02.2002 р. у справі за позовом АТ до державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова, третя особа - державне казначейство у Комінтернівському районі м. Харкова, про відшкодування ПДВ у сумі 537234 грн., встановив:

У серпні 2001 р. АТ звернулося до суду з позовом про відшкодування з бюджету податку на додану вартість у сумі 537234 грн.

ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова проти позову заперечувала, посилаючись на те, що платник самостійно вирішив суми ПДВ, які підлягають відшкодуванню, направляти на зарахування в рахунок платежів з ПДВ протягом трьох наступних звітних періодів, а отже, його права не були порушені, між сторонами відсутній предмет спору.

Рішенням господарського суду Харківської області від 28.08.2001 р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.11.2001 р., позов задоволено частково: відшкодовано з Державного бюджету України ПДВ у сумі 534840 грн.

Судові рішення обгрунтовані тим, що після закінчення трьох звітних періодів, у яких в рахунок платежів з ПДВ направлялися, за бажанням платника, суми бюджетного відшкодування ПДВ, відповідач повинен був самостійно відшкодувати суми ПДВ на банківський рахунок платника. Позов задоволено частково з огляду на те, що податкові зобов'язання за травень зменшили суму бюджетного відшкодування на 2394 грн. Також судом зазначено, що відповідач не мав права самостійно зменшувати бюджетне відшкодування на суми фінансових санкцій, нарахованих на платника.

Постановою Вищого господарського суду України від 28.02.2002 р. зазначені судові рішення скасовані, провадження у справі припинено. Постанова мотивована тим, що платник сам виявив бажання зараховувати суми відшкодування ПДВ у рахунок наступних платежів з податку, що обумовлює відсутність предмету спору між сторонами.

27 червня 2002 р. Верховним Судом України порушено провадження за касаційною скаргою АТ.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування постанови Вищого господарського суду України від 28.02.2002 р. та направлення справи на новий розгляд.

Касаційна скарга піддягає задоволенню з таких підстав.

Вищий господарський суд України, скасовуючи прийняті у справі судом першої та апеляційної інстанції рішення та припиняючи провадження у справі, діяв всупереч вимогам чинного законодавства.

Підстав для припинення провадження у справі, передбачених статтею 80 ГПК України (1798-12) , у суду не було. Предмет спору існував як на момент постановлення рішення у справі, так і на момент здійснення касаційного провадження у справі Вищим господарським судом України.

Вимоги позивача про стягнення з державного бюджету 537234 грн. бюджетного відшкодування з податку на додану вартість не були задоволені належним державним органом до постановлення рішення у справі, право на таке відшкодування взагалі, як і його розмір, не оспорювалися в судовому засіданні.

Скасовуючи постанову Вищого господарського суду України від 28.02.2002 р., судова палата скасовує також рішення господарського суду Харківської області від 28.08.2001 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.11.2001 р. з таких підстав.

У позовній заяві АТ відповідачем у справі зазначало окрім ДПІ і Держказначейство у Комінтернівському районі м. Харкова. Таке процесуальне положення було зазначено і в цілому ряді процесуальних документів у справі, зокрема ухвалі про порушення провадження у справі, незважаючи на те, що позовні вимоги щодо кожного з відповідачів не розмежовані, а також відсутнє посилання на підстави їх солідарної відповідальності.

За відсутності будь-яких процесуальних документів про зміну процесуального положення управління державного казначейства у Комінтернівському районі м. Харкова у рішенні суду воно зазначене 3-ю особою на стороні відповідача.

Незважаючи на це, кошти рішенням суду, з яким погодилася апеляційна інстанція, відшкодовані з державного бюджету (рахунку управління Держказначейства), тобто 3-ї особи.

Чинне законодавство не передбачає відшкодування (стягнення) будь-яких сум не з відповідачів, а з третіх осіб. У той же час судові витрати були покладені на податкову інспекцію. Таке рішення судом не обгрунтоване.

Способом захисту порушеного права у випадку невідшкодування платнику податку бюджетної заборгованості Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7) передбачає стягнення бюджетної заборгованості судом за позовом такого платника в будь-який момент після несвоєчасного відшкодування зайво сплачених податків. Разом з тим позов заявлено про повернення згаданих коштів, а задоволено судом - про відшкодування.

Всупереч вимогам процесуального закону, в матеріалах справи відсутні вступна та резолютивна частина рішення суду, у той час як з повного тексту рішення видно, що воно підготовлене не в день оголошення рішення.

Резолютивна частина постанови апеляційної інстанції не містить дати її прийняття, а постанова Вищого господарського суду України - даних про участь у справі управління Держказначейства у Комінтернівському районі м. Харкова.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 111-17 - 111-20 ГПК України (1798-12) , Верховний Суд України П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу АТ задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 28.02.2002 р. (n0033600-02) , постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.11.2001 р. та рішення господарського суду Харківської області від 28.08.2001 р. скасувати, передавши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.