ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.06.2002
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
за участю представників:
позивача присутній,
відповідача присутні,
третьої особи присутні,
розглянувши
касаційну скаргу ВАТ "ПГЗК"
на постанову від 14.05.2002
Харківського апеляційного господарського суду
у справі 12
за позовом ВАТ "ПГЗК"
3-тя особа без
самостійних вимог Національна комісія регулювання
на стороні позивача електроенергетики України
до ВАТ "ПОЕ"
про зобов'язання відповідача укласти договір на
передачу електроенергії
Рішенням від 08.04.2002 господарського суду Полтавської області
позов задоволено - на підставі ст.1, ч. 3 ст. 24 Закону України
"Про електроенергетику" ( 1821-14 ) (1821-14)
та п.3.8.1 Умов та правил
здійснення підприємницької діяльності з постачання електроенергії
місцевими (локальними) електромережами (затверджені постановою
НКРЕ України від 13.06.96 № 15) зобов'язано відповідача укласти з
позивачем договір на передачу електроенергії місцевими мережами
ВАТ "ПОЕ" на умовах наданого позивачем проекту договору № 184/81
від 01.02.2002 у зв'язку з безпідставною тривалою відмовою
відповідача від укладання цього договору та наявністю у позивача
ліцензії на постачання електроенергії.
Постановою від 14.05.2002 Харківського апеляційного господарського
суду рішення скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено з
посиланням на те, що законодавством України про електроенергетику
не передбачено придбання електроенергії постачальником (позивачем)
для власних потреб, тобто співпадання енергопостачальної
організації та споживача електроенергії в одній особі, а доказів
укладення з іншими споживачами договорів купівлі-продажу
електроенергії позивачем не надано. Постанова мотивована
встановленням судом обставин недосягнення сторонами згоди по таких
істотних умовах як розмір пені в разі неоплати споживачем вартості
передачі електроенергії та права відповідача припиняти в порядку,
встановленому Правилами користування електроенергією,
електропостачання будь-якого споживача, як це передбачено п.п.
3.3.2, 3.8.1 та 3.8.3 Умов та правил здійснення підприємницької
діяльності з постачання електроенергії за нерегульованим тарифом
(затверджені постановою НКРЕ України від 12.08.96 № 36), а також
недоведеністю укладення позивачем з ДП "ЕР" як оптовим
постачальником електроенергії договору купівлі-продажу
електроенергії, яка потім могла бути передана місцевими мережами
відповідача на підставі відповідного договору.
ВАТ "ПГЗК" у поданій касаційній скарзі просить постанову
скасувати, первісне рішення залишити без змін, оскільки вважає, що
згідно зі ст. 1 Закону України "Про електроенергетику" ( 1821-14 ) (1821-14)
споживачами енергії є суб'єкти господарської діяльності та фізичні
особи, що використовують енергію для власних потреб на підставі
договору на її продаж та купівлю, а тому позивач як володілець
відповідної ліцензії має право на підставі договору придбавати
електричну енергію безпосередньо на оптовому ринку електроенергії
(надалі - ОРЕ) і споживати її для власних потреб. Окрім того,
скаржник вказує на те, що ВАТ "ПОЕ" як власник місцевих
(локальних) мереж згідно з ч. 3 ст. 24 Закону України "Про
електроенергетику" ( 1821-14 ) (1821-14)
зобов'язаний забезпечити
рівноправний доступ до цих мереж усіх суб'єктів підприємницької
діяльності, що отримали у встановленому порядку ліцензію на
здійснення відповідного виду діяльності і уклали договір на
передачу електроенергії.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини)
справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судом
апеляційної інстанції та заслухавши пояснення присутніх у
засіданні представників сторін та третьої особи, дійшла висновку,
що касаційна скарга позивача підлягає задоволенню, а оскаржувана
постанова - скасуванню із залишенням без змін первісного рішення у
даній справі з наступних підстав.
На спірні переддоговірні правовідносини, які пов'язані з
недопущенням відповідачем позивача до місцевих (локальних)
електромереж здійснювати постачання позивачем для власних потреб
електроенергії, придбаної на оптовому ринку електроенергії,
поширюється дія ст. 1, ч. 3 ст. 24 Закону України "Про
електроенергетику" ( 1821-14 ) (1821-14)
та ч.1 ст. 21 Закону України "Про
підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
, чим спростовуються висновки
суду апеляційної інстанції про неможливість позивача як
енергопостачальника придбавати електроенергію для власних потреб,
а не з метою продажу іншим споживачам, які грунтуються на
довільному тлумаченні ст.ст. 24, 25, 26 Закону України "Про
електроенергетику" ( 1821-14 ) (1821-14)
, положень постанов НКРЕ України від
16.12.96 № 256, від 12.08.96 № 36, від 13.06.96 № 15 та Інструкції
про порядок вступу до членів ОРЕ України суб'єктів, які здійснюють
підприємницьку діяльність з виробництва та постачання електричної
енергії (затверджена рішенням ради ОРЕ від 14.02.97 та узгоджена
НКРЕ України 26.03.97). Остання інструкція на підставі ч.2 ст.4
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
відхиляється касаційною інстанцією як
така, що не має нормативного характеру та не підлягає застосуванню
при вирішенні даного спору, оскільки не відповідає вимогам Указу
Президента України від 03.10.92 № 493/92 "Про державну реєстрацію
нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої
влади" ( 493/92 ) (493/92)
.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 21 Закону України "Про підприємства в
Україні" ( 887-12 ) (887-12)
підприємства вільні у виборі предмета
договору, визначенні зобов'язань, будь-яких інших умов
господарських взаємовідносин, що не суперечить законодавству
України. Дійсно, Законом України "Про електроенергетику"
( 1821-14 ) (1821-14)
не передбачено, що постачальники як учасники оптового
ринку електроенергії можуть бути водночас споживачами
електроенергії, придбаної для власних потреб, а не для продажу
іншим особам. Проте, згаданий закон та інше законодавство про
електроенергетику не встановлює прямих заборон щодо купівлі
споживачем як енергопостачальником електроенергії безпосередньо у
ДП "ЕР" з ОРЕ та для власного споживання, а тому наявне
співпадання постачальника (позивача) та споживача в одній особі не
може бути підставою для недопущення позивача до користування
існуючими локальними мережами відповідача. Тим більше, що судом
зафіксовано наявність у ВАТ "ПГЗК" ліцензії № 0643 на право
здійснення підприємницької діяльності з постачання електроенергії
за нерегульованим тарифом на території України. При цьому
помилковими визнаються висновки суду апеляційної інстанції про
відсутність укладення між позивачем та ДП "ЕР" договору
купівлі-продажу електроенергії як необхідної передумови подальшого
укладення між сторонами по справі договору на передачу
електроенергії місцевими мережами ВАТ "ПОЕ", оскільки відповідний
договір № 377/01 від 21.03.2001 позивачем з ДП "ЕР" укладено, що
підтверджується листом ВАТ "ПГЗК" від 25.07.2001 № 81/6976, проте,
виконання цього договору неможливе у зв'язку з ухиленням
відповідача від укладення з позивачем угоди на передачу
електроенергії, що є предметом даного спору.
Відповідно до ч. 3 ст.24 Закону України "Про електроенергетику"
( 1821-14 ) (1821-14)
енергопостачальники, які здійснюють діяльність з
передачі електроенергії з використанням власних мереж, зобов'язані
забезпечити рівноправний доступ до цих мереж усіх суб'єктів
підприємницької діяльності, що отримали в установленому порядку
ліцензію на здійснення відповідного виду діяльності.
Водночас п. 3.8.1 Умов та правил здійснення підприємницької
діяльності з постачання електроенергії місцевими (локальними)
електромережами (затверджені постановою НКРЕ України від 13.06.96
№ 15) прямо зазначено, що ліцензіат (в даному випадку відповідач)
не повинен без обгрунтованих причин не допускати чи обмежувати
доступ до існуючих місцевих (локальних) електромереж споживачів чи
інших суб'єктів підприємницької діяльності, які бажають передавати
електроенергію.
З огляду на тривале невиконання відповідачем зазначених вимог
шляхом непідписання декількох проектів договору на передачу
електроенергії, наданих позивачем, суд першої інстанції правомірно
дійшов висновку про обгрунтуваність позовних вимог.
Додатково слід зазначити, що неправомірні дії АТ "ПОЕ" щодо
відмови позивачу у наданні доступу до місцевих електромереж стали
підставою для застосування до відповідача відповідальності за
порушення ст.24 Закону України "Про електроенергетику" ( 1821-14 ) (1821-14)
згідно постанови НКРЕ України від 30.01.2002 № 95 (а.с.106-107).
Вказані обставини не враховано судом апеляційної інстанції при
прийнятті постанови, проте вони підтверджують правомірність
зобов'язання відповідача укласти з позивачем договір на передачу
електроенергії, яка купується на ОРЕ. Що стосується відмови судом
апеляційної інстанції в задоволенні позовних вимог у даному
переддоговірному спорі з мотивів недосягнення сторонами згідно зі
ст.153 ЦК України домовленості з таких істотних умов як розмір
пені та надання відповідачу права припинити електропостачання
будь-якого споживача, якщо його дії призвели або можуть призвести
до порушення ліцензіатом Умов та Правил, затверджених постановою
НКРЕ від 12.08.96 № 36, то такі помилкові висновки суду не
заслуговують на увагу з наступних підстав.
Дійсно, в проекті договору від 01.02.2002 № 184/81, затвердженому
первісним рішенням від 08.04.2002, встановлено пеню у розмірі
однієї облікової ставки НБУ з розрахунку за кожний день
прострочення, проте, це не можна вважати порушенням прав
відповідача, оскільки ст. 3 Закону України "Про відповідальність
за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено
гранично допустимий розмір пені у вигляді подвійної облікової
ставки НБУ, а не його мінімальний рівень, як помилково вважає
відповідач.
Водночас виходячи зі змісту п. 3.8.3 Умов та Правил здійснення
підприємницької діяльності з постачання електроенергії за
нерегульованим тарифом (затверджені постановою НКРЕ України від
12.08.96 № 36) надання позивачем (енергопостачальником)
відповідачу - суб'єкту підприємницької діяльності, який має
ліцензію на передачу електроенергії місцевими (локальними)
електромережами, повноважень щодо припинення електропостачання
будь-якого споживача є правом, а не обов'язком позивача і він
таким правом не скористався, чим спростовуються вміщені в
оскаржуваній постанові висновки суду про зворотне. Окрім того,
неодноразово залишаючи без розгляду проекти направлених позивачем
договорів від 03.10.2001 № 1329/81 та від 01.02.2002 № 184/81,
відповідач не повертав їх з відповідними зауваженнями чи
протоколом розбіжностей, а виклав свої необгрунтовані заперечення
лише в засіданні суду апеляційної інстанції. У відзиві на позовну
заяву та на засіданні суду першої інстанції питання щодо
недосягнення сторонами домовленості з певних істотних умов
договору на передачу електроенергії відповідачем не порушувалося.
Отже, в розрізі цього при прийнятті оскаржуваної постанови судом
було порушено вимоги ч.3 ст. 101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, згідно
яких в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються
вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Зважаючи на наведене, колегія дійшла висновку про помилкове
застосування судом апеляційної інстанції до спірних
переддоговірних відносин норм матеріального та процесуального
права, в зв'язку з чим постанова від 14.05.2002 підлягає
скасуванню із залишенням без змін первісного рішення у даній
справі.
Враховуючи наведене та керуючись ч.1 ст.21 Закону України "Про
підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
, ч.3 ст.24 Закону України "Про
електроенергетику" ( 1821-14 ) (1821-14)
, ч.2 ст.4, ст.ст.43, 111-5, п.6 ч.1
ст. 111-9, ч.1 ст. 111-10, ст.111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ВАТ "ПГЗК" задовольнити.
Постанову від 14.05.2002 Харківського апеляційного господарського
суду у справі № 12 скасувати.
Рішення від 08.04.2002 господарського суду Полтавської області у
даній справі залишити без змін.
Стягнути з ВАТ "ПОЕ" на користь ВАТ "ПГЗК" 42,50 грн. в рахунок
відшкодування витрат по сплаті державного мита.
Наказ доручити видати господарському суду Полтавської області.
Головуючий
Судді