СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
11.06.2002
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу ЗАТ з
іноземними інвестиціями промислово-фінансова корпорація "Єдині
енергетичні системи України" на постанову Вищого господарського
суду України від 14.03.2002 у справі за позовом
ЗАТ з іноземними інвестиціями промислово-фінансова корпорація
"Єдині енергетичні системи України" (далі - Корпорація) до ВАТ
"Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім.
М.В.Фрунзе" (далі - Товариство) про стягнення 19371093,78 грн.,
В С Т А Н О В И В:
у квітні 2001 року Корпорація пред'явила до арбітражного суду
Сумської області позов до Товариства про стягнення 19371093,78
грн. заборгованості за угодою про уступку вимоги від 15.04.98 N 03
(далі - угода про уступку вимоги).
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що за умовами зазначеної
угоди Корпорація уступила Товариству вимогу до державного
підприємства "Сумигаз", що виникла з договору поставки природного
газу від 28.09.97 N 141/1029. У розрахунок за уступку вимоги
Товариство зобов'язалося сплатити Корпорації суму в національній
валюті України, еквівалентну 3575321,85 доларів США за курсом
Національного банку України на день оплати, але свого зобов'язання
Товариство не виконало. Сума заборгованості розрахована позивачем
за курсом Національного банку України на дату пред'явлення позову
і склала 19371093,78 грн.
Товариство позов не визнало, посилаючись на те, що
Корпорацією не додержано порядок доарбітражного врегулювання
господарських спорів; угода про уступку вимоги не відповідає
вимогам Указу Президента України "Про заходи щодо відповідальності
за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами" від
04.03.98 N 167/98 ( 167/98 ), і це дає підставу для визнання її
недійсною за статтею 48 ЦК ( 1540-06 ); позовні вимоги не
підтверджені доказами. На думку Товариства, умова про оплату за
уступку вимоги свідчить про те, що між сторонами виникли відносини
купівлі-продажу. Однак угода не містить усіх умов, які є істотними
для договорів купівлі-продажу, що суперечить вимогам статті 224
ЦК.
Рішенням господарського суду Сумської області від 24.07.2001
угоду про уступку вимоги визнано недійсною з підстав, передбачених
статтями 48, 58 ЦК ( 1540-06 ), у позові відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що за змістом статей 197, 198 ЦК( 1540-06 ) внаслідок уступки вимоги до нового кредитора
переходить від первісного кредитора право в повному обсязі.
Натомість укладена між сторонами угода передбачає зобов'язання
нового кредитора повністю повернути первісному кредитору одержані
від боржника кошти, а також сплатити неустойку у разі порушення
строку повернення цих коштів. За цих обставин суд дійшов висновку,
що угода про уступку вимоги є удаваною, вона укладена з метою
приховати іншу угоду, а саме угоду купівлі-продажу іноземної
валюти. Посилаючись на те, що чинне законодавство передбачає
здійснення операцій з купівлі-продажу іноземної валюти лише за
наявності відповідного дозволу, якого сторони не мали, суд визнав
угоду, яку сторони дійсно мали на увазі, недійсною на підставі
статті 48 ЦК.
Постановою Вищого господарського суду України від 14.03.2002 зазначене рішення залишено без змін.
16 травня 2002 року Верховним Судом України за касаційною
скаргою Корпорації порушено провадження з перегляду в касаційному
порядку постанови Вищого господарського суду України від
14.03.2002.
У касаційній скарзі ставиться питання про скасування
постанови Вищого господарського суду України від 14.03.2002 та передачу справи на новий розгляд до суду першої
інстанції. В обґрунтування касаційної скарги зроблено посилання на
порушення статті 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ),
неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність
висновків суду обставинам справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача
та відповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Судом першої інстанції встановлено, що сторонами укладено
угоду від 15.04.98 N 03, за умовами якої Корпорація уступила
Товариству вимогу до державного підприємства "Сумигаз", що виникла
з договору поставки природного газу від 28.09.97 N 141/1029, у
сумі, еквівалентній 3575321,85 доларів США за курсом Національного
банку України на момент проведення розрахунків. Пунктом 1.3 цієї
угоди передбачено, що у розрахунок за уступку вимоги Товариство
сплачує Корпорації суму в національній валюті України,
еквівалентну 3575321,85 доларів США за курсом НБУ на дату оплати.
Як роз'яснено Пленумом Верховного Суду України в пункті 14
постанови "Про судову практику в справах про визнання угод
недійсними" від 28.04.78 N 3 ( v0003700-78 ), встановивши, що
угода укладена з метою приховати іншу угоду, суд відповідно до
частини другої статті 58 ЦК ( 1540-06 ) визнає, що сторонами
укладена та угода, яку вони дійсно мали на увазі.
Суд першої інстанції визнав, що угода про уступку вимоги
укладена сторонами з метою приховати угоду купівлі-продажу
іноземної валюти. Проте такий висновок суду не узгоджується з
умовами зазначеної угоди, за якими сума грошових зобов'язань хоч і
визначена в іноземній валюті, але при цьому передбачено здійснення
розрахунків в національній валюті України за курсом НБУ.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 92 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) статус національної валюти та статус
іноземних валют на території України встановлюються виключно
законами України. Статтею 3 Декрету КМУ "Про систему валютного
регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 N 15-93 ( 15-93 ),
статтею 35 Закону України "Про Національний банк України"( 679-14 ) передбачено, що валюта України є єдиним законним
засобом платежу на території України, який приймається без
обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань. Отже, чинні
закони України передбачають обов'язковість здійснення платежів на
території України у національній валюті, але не містять заборони
щодо встановлення грошового зобов'язання в іноземній валюті.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився
Вищий господарський суд України, необґрунтовано визнав, що за
угодою про уступку вимоги сторонами приховано угоду
купівлі-продажу іноземної валюти, та помилково застосував норми
статей 48, 58 ЦК ( 1540-06 ) щодо умов недійсності угод.
Невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та
неправильне застосування норм матеріального права призвели до
неправильного вирішення спору, що дає підстави для скасування всіх
ухвалених у справі судових рішень та передачі справи на новий
розгляд.
При новому розгляді справи суду необхідно перевірити
обставини, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, та
вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись статтями 111-17 - 111-21 ГПК ( 1798-12 ), Верховний
Суд України П О С Т А Н О В И В:
касаційну скаргу ЗАТ з іноземними інвестиціями
промислово-фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи
України" задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 14.03.2002 та рішення господарського суду Сумської області
від 24.07.2001 скасувати, а справу передати на новий розгляд до
суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Постанови Верховного Суду України та ВГСУ, 2003 р., N 3