ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
11.06.2002
Верховний Суд України в складі:
Головуючого судді,
Суддів;
розглянувши на спільному засіданні колегій Судової палати в
господарських справах касаційну скаргу колективного
сільськогосподарського підприємства "ХХХ" на постанову судової
колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного
суду України від 22 червня 2001 року № Х1 в справі за позовом
акціонерного комерційного банку "SSS" до колективного
сільськогосподарського підприємства "XXX" про стягнення 251867,60
грн.
встановив:
29 вересня 2000 року акціонерний комерційний банк "SSS" звернувся
з позовом до колективного сільськогосподарського підприємства
"XXX" про стягнення 675915 грн. основного боргу, 1350473,70 грн.
відсотків за користування кредитом, 489478,90 грн. пені за
несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, а всього
2515867,60 грн.
Позивач зазначав, що між акціонерним комерційним банком "SSS" та
колективним сільськогосподарським підприємством "ХХХ" 11 вересня
1997 року було укладено договір № 118 для фінансування
господарської діяльності КСП "ХХХ" на умовах кредиту зі сплатою за
користування кредитними коштами у розмірі 36% річних. Відповідно
до вказаного договору АКБ "SSS" перерахував відповідачеві 675915
грн., які їм в подальшому були використані.
Додатковими угодами до договору від 15 грудня 1997 року № 1 та від
1 серпня 1998 року № 2 процентну ставку за користування кредитними
коштами було збільшено до 50% і 82% відповідно; а додатковою
угодою від 1 грудня 1998 року №3 процентну ставку встановлено на
рівні 50% річних. У зв'язку з порушенням відповідачем строку
повернення кредиту процентна ставка встановлена у розмірі 100%.
Відповідно до п. 4. 3. 7. зазначеного кредитного договору
відповідач зобов'язався сплачувати нараховані відсотки щомісяця та
повернути позивачеві кошти не пізніше 11 березня 1999 року, але
свої зобов'язання за кредитним договором не виконав.
У відзиві на позовну заяву відповідач визнав вимоги позивача
частково на суму 1446613,14 грн.
Відповідач також вказував, що він повинен бути звільнений від
сплати неустойки за порушення умов кредитного договору, тому що,
по-перше, сторони не передбачили її стягнення у акті від 5 вересня
2000 року, а по-друге, що з вини позивача він не отримав в повному
обсязі суму кредиту (675916 грн. замість 700000 грн., як це
передбачалося договором).
Постановою арбітражного суду м. Києва від 3 листопада 2000 року
позов частково задоволене. Стягнуто з рахунку колективного
сільськогосподарського підприємства "ХХХ" на користь акціонерного
комерційного банку "SSS" 1931977 грн. Визнано недійсним з дня
укладення договір застави від 15 жовтня 1997 року №06-27,
укладений між АКБ "SSS" та КСП "ХХХ".
Постановою голови арбітражного суду м. Києва від 12 лютого 2001
року вказане рішення залишено без змін.
Постановою Вищого арбітражного суду України від 22 червня 2001
року №Х1 зазначені рішення та постанова залишені без змін.
Ухвалою Верховного Суду України від 8 травня 2002 року за
касаційною скаргою КСП "ХХХ" порушено касаційне провадження з
перегляду постанови Вищого арбітражного суду України від 22 червня
2001 року № Х1.
В касаційній скарзі ставиться питання про скасування постановлених
у справі судових рішень з мотивів неправильного застосування норм
матеріального права.
АКБ "SSS" проти скарги заперечує.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи
касаційної скарги та заперечень і перевіривши матеріали справи,
Верховний Суд України вважає, що скарга підлягає задоволенню
частково з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення 186818 грн. 47
коп. пені за несвоєчасне повернення позики та 21 1679 грн. 05 коп.
пені за несвоєчасну сплату відсотків, суди виходили з того, що між
сторонами не було укладено угоди, передбаченої ст. 41 ЦК України
( 1540-06 ) (1540-06)
про звільнення відповідача від сплати неустойки.
Проте з таким висновком повністю погодитись не можна
Відповідно до ст. 41 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
угодами визнаються дії
громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або
припинення цивільних прав або обов'язків.
Висновок про відсутність між сторонами угоди про визначення
розміру заборгованості відповідача по зобов'язаннях, які виникли з
кредитного договору №118 від 11 вересня 1997 року, суперечить
наведеним вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Так, судами було встановлено, що 5 вересня 2000 року сторони
склали і підписали акт звірки заборгованості за кредитним
договором від 11 вересня 1997 року № 118.
В п. 3 акту звірки зазначено, що шляхом уточнення розрахунків
сторони дійшли до згоди, що заборгованість складається з суми
неповернутої позики 675915 грн. та суми несплачених відсотків
773 698, 26 грн.
Відповідно до ст. 153 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
договір
вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних
випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
Вимогу про укладення угоди в простій письмовій формі сторони
виконали.
В зв'язку з цим суду належало з'ясувати дійсні умови досягнутої
угоди та перевірити доводи про припинення цією угодою забезпечення
виконання зобов'язань відповідача неустойкою.
Однак суд обмежився безпідставним посиланням на відсутність угоди
і не дослідив розрахунків, які, як зазначено в акті від 5 вересня
2000 року додавалися до умов, викладених в пункті 3 цього акту.
За таких обставин, посилання в оскарженій постанові на те, що
позивач мав на увазі лише уточнення розміру заборгованості на
конкретну дату, носить характер припущення і відповідно до ст.ст.
32, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
не може бути підставою для прийняття рішення судом.
Тому постановлені у справі судові рішення в частині позовних вимог
про стягнення 186818 грн. 47 коп. пені за несвоєчасне повернення
позики та 21 1679 грн. 05 коп. пені за несвоєчасну сплату
відсотків не відповідають ст. 178 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
і
підлягають скасуванню.
В решті позовних вимог судові рішення є законними і
обгрунтованими. Висновки суду про задоволення позовних вимог в
частині стягнення сум неповернутих кредитних коштів та нарахованих
відсотків відповідають фактичним обставинам справи.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 111-19, 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Верховний Суд України, -
постановив:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Рішення арбітражного суду м.Києва від 3 листопада 2000 року та
постанову від 12 лютого 2001 року, а також постанову Вищого
арбітражного суду України від 22 червня 2001 року в частині
стягнення пені в сумі 398490 грн. 52 коп. скасувати і справу в цій
частині передати на новий розгляд.
В решті позовних вимог постанову Вищого арбітражного суду від 22
червня 2001 року залишити без змін.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.