СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
20.05.2002
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу ЗАТ КБ
"Приватбанк" на постанову від 27 листопада - 11 грудня 2001 року
Вищого господарського суду України у справі
за позовом Науково-виробничої дослідної агрофірми "Наукова"
до ЗАТ КБ "Приватбанк"
про визнання недійсним договору застави, укладеного між Фірмою і
Банком 18 липня 1997 року,
В С Т А Н О В И В:
позов до арбітражного суду Дніпропетровської області Фірма
пред'явила 9 січня 2001 року.
Заявлена позовна вимога обґрунтовувалась невідповідністю
договору застави вимогам статей 4, 11 Закону України "Про заставу"
( 2654-12 ) (2654-12)
(далі - Закон про заставу), статті 6 Закону України
"Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
(далі - Закон про власність) та статті
15 Закону України "Про наукову та науково-технічну діяльність"
( 1977-12 ) (1977-12)
(далі - Закон про наукову діяльність).
Виходячи з положень названих Законів про те, що предметом
застави не може бути майно, яке заставодавець не має права
відчужувати і на яке не може звертатися стягнення; що
заставодавцем може бути власник майна, який має право відчужувати
заставлене майно; що державне майно закріплено за Фірмою на праві
оперативного управління і, відповідно, без права розпорядження цим
майном; що майно Фірми є майном Академії аграрних наук України,
форма власності на це майно не може змінюватись, воно не може бути
предметом застави і повинно використовуватися відповідно до
статуту Академії, Фірма вважала, що оспорюваний договір застави є
недійсним на підставі статей 48 (недійсність угоди, яка не
відповідає вимогам закону) і 50 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
(недійсність угоди
юридичної особи, що суперечить її цілям).
Рішенням арбітражного суду Дніпропетровської області від 11
березня 2001 року в позові відмовлено з тих підстав, що Фірма є
державним підприємством, закріплене за нею майно належить їй на
праві повного господарського відання, а не оперативного
управління, і щодо якого вона самостійно може здійснювати заставу.
Постановою цього ж суду від 5 червня 2001 року зазначене
судове рішення скасовано, оспорюваний договір застави визнано
неукладеним, а провадження щодо визнання його недійсним припинено.
Названа постанова обґрунтована тим, що додатковою угодою від 16
червня 1999 року предмет договору застави був змінений на товари в
обороті, а істотною умовою договору застави з таким предметом
відповідно до статті 41 Закону про заставу ( 2654-12 ) (2654-12)
є
визначення в договорі видів товарів, якими може бути замінено
предмет застави. У вказаній додатковій угоді названа істотна умова
відсутня.
Оскаржуваною постановою Вищий господарський суд України
постанову арбітражного суду Дніпропетровської області залишив без
змін.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників
сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Визнаючи оспорюваний договір застави неукладеним, суди
виходили з того, що його предметом відповідно до додаткової угоди
N 1 до нього від 16 червня 1999 року є товари в обороті (соняшник,
пшениця, масло вершкове, племінна худоба, м'ясо яловиче), а тому
його зміст має відповідати вимогам статті 41 Закону про заставу
( 2654-12 ) (2654-12)
.
Вказана стаття містить перелік спеціальних істотних умов
договору застави товарів в обороті або у переробці. Однією з таких
умов є наявність у договорі найменувань видів товарів, якими може
бути замінено предмет застави.
Відповідно до статті 153 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
договір вважається
укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках
формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах, які, зокрема,
визнані такими за законом.
Судами встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що
оспорюваний договір не містить зазначеної спеціальної істотної
умови.
Проте позов містив вимогу не про визнання договору
неукладеним, а про визнання його недійсним з підстав
невідповідності вимогам закону і як такого, що суперечить цілям
діяльності Фірми.
Арбітражний суд при перевірці судового рішення в порядку
нагляду вийшов за межі позовних вимог, не обґрунтувавши свою дію
необхідністю захисту прав і законних інтересів сторін, як цього
вимагала стаття 83 АПК ( 1798-12 ) (1798-12)
.
При цьому був порушений конституційний принцип
диспозитивності учасників судового процесу, що закріплений в
статті 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
У зв'язку з цим оскаржувана постанова Вищого господарського
суду України та постанова арбітражного суду Дніпропетровської
області підлягають скасуванню.
Спір по суті вирішено судом першої інстанції, рішення якого
підлягає залишенню в силі як законне і обґрунтоване.
При прийнятті судового рішення від 11 березня 2001 року
арбітражний суд Дніпропетровської області дійшов вичерпних
юридичних висновків щодо встановлених фактичних обставин справи, а
також достатньо обґрунтував висновок про відсутність законодавчих
обмежень для самостійного здійснення Фірмою застави належного їй
на праві повного господарського відання майна і правильно
застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального
права.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20
ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, Верховний Суд України П О С Т А Н О В И В:
касаційну скаргу ЗАТ КБ "Приватбанк" задовольнити, постанову
Вищого господарського суду України від 27 листопада - 11 грудня
2001 року та постанову арбітражного суду Дніпропетровської області
від 5 червня 2001 року скасувати, а рішення арбітражного суду
Дніпропетровської області від 11 березня 2001 року залишити в
силі.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
Постанови Верховного Суду України та ВГСУ, 2003 р., N 3