СУДОВА ПАЛАТА З ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
29.04.2002
(Витяг)
У березні 2001 р. відкрите акціонерне товариство
"Дніпропетровськгаз" (далі - ВАТ, товариство) звернулося в
арбітражний суд Дніпропетровської області з позовом до
контрольно-ревізійного управління в Дніпропетровській області
(далі - КРУ) про визнання недійсним рішення контрольно-ревізійного
відділу в Дніпропетровському районі Дніпропетровської області
(далі - КРВ) від 22 лютого 2001 р. N 260-02 щодо стягнення коштів
та застосування фінансових санкцій у сумі 10 тис. 973 грн. Позивач
зазначав, що при реалізації природного газу в 1996 р. ВАТ
нарахувало податок на додану вартість (далі - ПДВ) на різницю між
ціною реалізації природного газу і ціною, за якою були проведені
розрахунки з постачальниками, включаючи суму ПДВ, як і передбачено
п. 3 ст. 3 чинного на той час Декрету Кабінету Міністрів України
від 26 грудня 1992 р. N 14-92 ( 14-92 ) (14-92)
"Про податок на добавлену
вартість". Товариство вважало, що свої податкові зобов'язання
сплатити ПДВ за даними операціями воно виконало, а тому КРУ
необгрунтовано донарахувало ПДВ та застосувало фінансові санкції.
Арбітражний суд Дніпропетровської області рішенням від 17 -
20 квітня 2001 р. в позові відмовив з тих підстав, що порушення
вимог податкового законодавства з боку позивача дійсно мали місце,
тому оспорюване рішення про донарахування ПДВ та застосування
фінансових санкцій є законним.
Зазначене рішення залишено без зміни постановою голови
арбітражного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2001 р.
Постановою Вищого господарського суду України від 2 листопада
2001 р. N 13/23 ( sp10/020-1 ) (sp10/020-1)
рішення та постанова арбітражного
суду Дніпропетровської області були скасовані і прийнято нове
рішення про задоволення позову з таких підстав.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 11 Закону від 4 грудня 1990 р.
"Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
право
застосовувати до підприємств, установ та організацій фінансові
санкції, а також донараховувати податки надано органам державної
податкової служби. Передбачене п. 10 ст. 10 Закону від 26 січня
1993 р. "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні"
( 2939-12 ) (2939-12)
(далі - Закон від 26 січня 1993 р.) право державної
контрольно-ревізійної служби застосовувати фінансові санкції
поширюється лише на підприємства та організації, які одержують
кошти з бюджету. Позивач не є таким підприємством, тому оспорюване
рішення було прийняте відповідачем із перевищенням повноважень.
11 квітня 2002 р. Верховний Суд України за касаційною скаргою
КРУ порушив провадження з перегляду в касаційному порядку
зазначеної постанови Вищого господарського суду України. На
обгрунтування касаційної скарги КРУ послалося на неправильне
застосування норм матеріального та процесуального права. КРУ
зазначало, що протягом 1999 - 2000 рр. ВАТ одержувало кошти з
бюджету і Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків
Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, а тому
є підконтрольним контрольно-ревізійній службі. Оспорюване рішення
було прийняте КРВ відповідно до повноважень, визначених ст. 10
Закону від 26 січня 1993 р. ( 2939-12 ) (2939-12)
Верховний Суд України касаційну скаргу задовольнив з таких
підстав.
Суд першої інстанції встановив, що оспорюване рішення було
прийняте на підставі акта від 16 лютого 2001 р. N 17 зустрічної
перевірки додержання вимог податкового законодавства при
проведенні бартерних розрахунків за використаний споживачами
природний газ Самарського управління газового господарства ВАТ. За
цим рішенням товариству було донараховано ПДВ у сумі 5 тис. 225
грн., застосовано фінансові санкції у вигляді стягнення
однократного розміру донарахованої суми ПДВ - 5 тис. 225 грн., а
також штрафу в розмірі 10 % від суми податку, який має бути
сплачено за несвоєчасне подання установі банку платіжних доручень,
у сумі 523 грн., усього на загальну суму 10 тис. 973 грн.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону ( 2939-12 ) (2939-12)
від 26 січня 1993
р. однією з основних функцій державної контрольно-ревізійної
служби є проведення ревізій та перевірок фінансової діяльності,
стану збереження коштів і матеріальних цінностей, достовірності
обліку та звітності в міністерствах, відомствах, державних
комітетах, інших органах державної виконавчої влади, державних
фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в
організаціях, які одержують кошти з бюджету та державних валютних
фондів. Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону від 26 січня 1993 р. за
дорученням Прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ
України, Служби безпеки України, податкових інспекцій у випадках,
передбачених цим Законом, органи державної контрольно-ревізійної
служби провадять ревізії та перевірки на підконтрольних
підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 20 Закону від 5 листопада 1991 р. "Про
прокуратуру" ( 1789-12 ) (1789-12)
передбачено, що прокурор вправі вимагати
від керівників та колегіальних органів проведення перевірок,
ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних їм
підприємств, установ, організацій та інших структур незалежно від
форм власності.
Виходячи з наведених положень законодавства з'ясування
питання щодо підконтрольності ВАТ державній контрольно-ревізійній
службі має істотне значення для правильного вирішення спору,
оскільки від цього залежить висновок щодо законності здійснення
КРУ своїх повноважень у спірних відносинах. Суд першої інстанції
цих обставин не з'ясував, чим порушив вимоги ст. 43 ГПК
( 1798-12 ) (1798-12)
щодо всебічного, повного й об'єктивного розгляду в
судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності і належної
оцінки доказів.
Скасовуючи рішення і постанову арбітражного суду
Дніпропетровської області та ухвалюючи нове рішення про
задоволення позову, Вищий господарський суд України виходив із
того, що органи контрольно-ревізійної служби застосовують
фінансові санкції відповідно до п. 10 ст. 10 Закону ( 2939-12 ) (2939-12)
від 26 січня 1993 р. лише щодо підприємств та організацій, які
одержують кошти з бюджету, а ВАТ не є таким підприємством. Проте
цей висновок не можна визнати законним та обгрунтованим.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені в рішенні чи постанові
господарського суду. Зазначивши в оскаржуваній постанові, що ВАТ
не одержувало коштів з бюджету, Вищий господарський суд України
вийшов за межі перегляду справи в касаційній інстанції і не навів
будь-яких доказів на обгрунтування цього.
Верховний Суд України дійшов висновку, що допущені Вищим
господарським судом України порушення норм процесуального права
призвели до неправильної юридичної оцінки обставин справи та
необгрунтованого висновку щодо невідповідності рішення КРВ
положенням п. 10 ст. 10 Закону ( 2939-12 ) (2939-12)
від 26 січня 1993 р.
Враховуючи допущені судами всіх інстанцій порушення норм
матеріального та процесуального права, Верховний Суд України
скасував усі постановлені у справі судові рішення і передав її на
новий розгляд до суду першої інстанції.
"Вісник Верховного Суду України",
N 5, вересень - жовтень, 2002 р.