ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
Іменем України
29.04.2002 Справа N 11/327
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі <...>:
за участю представника позивача Король Я.І.,
розглянувши за касаційною скаргою Державної податкової
інспекції в Оболонському районі м. Києва на постанову Вищого
господарського суду України від 15 січня 2002 року ( n0011600-02 )
справу за позовом Державної податкової інспекції в Оболонському
районі м. Києва (далі - Інспекція) до приватного підприємства
"Транссинтез" (далі - Підприємство) та Товариства з обмеженою
відповідальністю "Антіс Компані ЛТД" (далі - Товариство) про
визнання недійсним договору N 149/97-2 від 13 травня 1997 року між
Підприємством і Товариством з підстав статті 49 ЦК ( 1540-06 ),
В С Т А Н О В И В:
Позов до арбітражного суду м. Києва Інспекція пред'явила
18 жовтня 2000 року.
Заявлена позовна вимога обґрунтовувалась тим, що Підприємство
було зареєстроване на підставі загубленого паспорта, тобто мало
статус "фіктивного".
Зазначена обставина, на думку Інспекції, є доказом того, що
Підприємство створювалось з умислом не сплачувати податки і збори
(інші обов'язкові платежі) до бюджетів, а укладені ним угоди
завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, оскільки
спрямовувались для приховування від оподаткування одержаних за
ними доходів.
Рішенням від 14 листопада 2000 року арбітражний суд м. Києва
позов задовольнив частково: договір визнав недійсним на підставі
статті 48 ЦК ( 1540-06 ), а в стягненні в доход
2 527 грн. 23 коп. відмовив.
Постановою цього ж суду від 12 лютого 2001 року зазначене
судове рішення залишено без змін.
Вищий арбітражний суд України постановою від 27 червня
2001 року рішення і постанову Арбітражного суду м. Києва скасував,
а справу передав на новий розгляд.
За результатами нового розгляду арбітражний суд м. Києва
рішенням від 28 серпня 2001 року в позові відмовив з тієї
підстави, що за несплату податків Підприємство та його посадові
особи повинні нести відповідальність відповідно до податкового і
кримінального законодавства.
Це судове рішення залишено без змін оскаржуваною постановою
Вищого господарського суду України.
У касаційній скарзі ставиться вимога про скасування постанови
Вищого господарського суду України у зв'язку з виявленням факту
різного застосування ним положень статті 49 ЦК ( 1540-06 ) в
аналогічних справах. При цьому робиться посилання на постанову
президії Вищого арбітражного суду України від 15 червня 2001 року
у справі за позовом Державної податкової інспекції у Мінському
районі м. Києва до приватного підприємства "Ярослав" і товариства
з обмеженою відповідальністю "Дельтапромтехсервіс" про визнання
договору недійсним, якою підтверджено правомірність позовної
вимоги про визнання аналогічного договору недійсним на підставі
статті 49 ЦК.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника
позивача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи. Верховний Суд України вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Залишаючи без змін рішення від 22 серпня 2001 року
господарського суду м. Києва, Вищий господарський суд України
мотивував оскаржувану постанову тим, що ненарахування і несплата
Підприємством податків та незвітування перед органами державної
податкової служби України за результати своєї
господарсько-фінансової діяльності є порушенням вимог Законів
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) і "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ), за які воно
повинно нести відповідальність, встановлену податковим
законодавством, а особи, що утворили його з уникнення сплати
податків - кримінальну відповідальність.
Постанова також містить висновок про те, що факт укладення
угоди неправоздатною особою, статут якої визнано недійсним або яка
зареєстрована за загубленим паспортом, свідчить про порушення
вимог статті 48 ЦК ( 1540-06 ) і про її недійсність як такої, що
суперечить вимогам закону.
Проте, зазначені висновки господарського суду є помилковими,
оскільки грунтуються на неправильному застосуванні норм
матеріального права, що регулюють спірні правовідносини сторін у
даній справі.
Судами на підставі достовірних доказів встановлено, що
Підприємство створювалось і реєструвалось сторонньою особою на
підставі чужого загубленого паспорта, а особа, що вказана в
статуті як засновник, статут не підписувала та будь-якого
відношення до Підприємства немає, а також, що з дати державної
реєстрації Підприємство податків не сплачувало і податкову
звітність не подавало.
У зв'язку з цим, за позовом Інспекції Московський районний
суд м. Києва рішенням від 2 серпня 2000 року визнав недійсним
статут про створення та діяльність Підприємства.
Незважаючи на зазначені обставини, господарські суди дійшли
висновку про недоведеність того, що оспорюваний договір і факт
несплати Підприємством податків з одержаних за цим договором
доходів не суперечить інтересам держави.
З цим висновком не можна погодитись, оскільки створення і
реєстрація сторонньою особою на підставі паспорта, втраченого
іншою особою, приватного підприємства зі статусом юридичної особи,
на яке законодавством покладені конкретні обов'язки у сфері
оподаткування, є підставою вважати, що стороння особа вчиняла
вказані дії умисно з тим, щоб не здійснювати господарську
діяльність і приховувати прибутки, одержані на підставі угод з
іншими суб'єктами підприємництва.
Тому угоди, укладені від імені цих підприємств їх
засновниками, предметом яких є одержання доходів, слід розцінювати
як такі, що укладені з метою, завідомо суперечною інтересам
держави і суспільства.
Інтерес держави і суспільства у сплаті суб'єктами
оподаткування податків випливає з обов'язку кожного сплачувати
податки і збори, закріпленому в статті 67 Конституції України( 254к/96-ВР ) та законах України про оподаткування, та
відповідних повноваженнях державних органів: Верховної Ради
України приймати закони, якими виключно встановлюється система
оподаткування (статті 85, 92 Конституції України), Президента
України підписувати закони, прийняті Верховною Радою України
(стаття 106 Конституції України) та обов'язку Кабінету Міністрів
України забезпечувати проведення податкової політики (стаття 116
Конституції України).
Угоди, що укладені з метою, суперечною інтересам держави і
суспільства, відповідно до статті 49 ЦК ( 1540-06 ), є недійсними.
Отже, оскаржувана постанова Вищого господарського суду
України ґрунтується на неправильному застосуванні норм
матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а тому
підлягає скасуванню.
З огляду на викладене, незаконним є і рішення господарського
суду м. Києва від 22 серпня 2001 року, яке теж підлягає
скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно
з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно
оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і
вирішення спору по суті, з'ясувати дійсні права та обов'язки
сторін і, в залежності від встановленого, правильно визначити
норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних
правовідносин, та ухвалити обґрунтоване і законне судове рішення.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями
111-17 - 111-20 Господарського процесуального кодексу України( 1798-12 ), Верховний Суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в
Оболонському районі м. Києва задовольнити, постанову Вищого
господарського суду України від 15 січня 2002 року ( n0011600-02 )
та рішення господарського суду м. Києва від 22 серпня 2001 року
скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського
суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Вісник господарського судочинства, рік 2004, N 1