СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
29.04.2002
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу ВАТ
"Львівобленерго" на постанову Вищого арбітражного суду України від
27 березня 2001 року у справі за позовом Фірми
"Clomain Holding Limited" (далі - Фірма) до Відкритого
акціонерного товариства "Львівобленерго" (далі - Товариство) про
стягнення 2150294 доларів США заборгованості за поставлений
природний газ та пені за прострочення його оплати,
В С Т А Н О В И В:
за встановленими статтею 15 АПК ( 1798-12 ) правилами дана
справа була підсудна арбітражному суду Львівської області.
За клопотанням позивача виконуючий обов'язки Голови Вищого
арбітражного суду України на підставі статті 17 АПК ( 1798-12 )
змінив підсудність і передав справу на розгляд до арбітражного
суду Житомирської області.
Позов пред'явлено 17 серпня 2000 року.
Рішенням від 5 жовтня 2000 року позов задоволено в повному
обсязі.
Постановою цього ж суду від 29 січня 2001 року зазначене
судове рішення залишено без змін.
Оскаржуваною постановою Вищий арбітражний суд України рішення
і постанову арбітражного суду Житомирської області залишив без
змін.
Названі судові рішення обґрунтовані тим, що Товариство не
виконало взяті на себе перед Фірмою зобов'язання за договором від
2 січня 1996 року N 8-96, а суму заборгованості і пені за
неналежне виконання своїх зобов'язань підтвердило шляхом
підписання акта взаємної звірки розрахунків, складеного і
підписаного з Фірмою 1 лютого 1998 року, та шляхом укладення
додаткової угоди до договору N 8/96, в якій закріплені результати
взаємної звірки.
У касаційній скарзі ставиться вимога про скасування постанови
Вищого арбітражного суду України у зв'язку з її невідповідністю
рішенням Верховного Суду України і Вищого арбітражного суду
України щодо обов'язковості застосування судами строків позовної
давності. Товариство вважає, що в позові Фірмі слід було
відмовити, оскільки позовна вимога про стягнення боргу заявлена з
пропуском загального трирічного строку позовної давності (стаття
71 ЦК ( 1540-06 ), а про стягнення пені - шестимісячного
скороченого строку позовної давності (стаття 72 ЦК). Клопотання
про поновлення пропущених строків позовної давності Фірмою не
заявлялося.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників
сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Залишаючи без змін прийняті арбітражним судом Житомирської
області рішення і постанову, Вищий арбітражний суд України
мотивував оскаржувану постанову тим, що відповідач визнав
пред'явлену йому претензію на суму ціни позову; розрахунки за
поставлений Товариству на підставі контракту N 8/96 від 2 січня
1996 року природний газ мали проводитися на підставі двосторонніх
актів взаємної звірки розрахунків з Фірмою; 1 лютого 1998 року
такий акт між Товариством і Фірмою був складений і підписаний без
зауважень; відповідно до цього акта борг Товариства перед Фірмою з
урахуванням передбаченої контрактом пені становить суму ціни
позову, що підтверджено також додатковою угодою N 2, укладеною між
ними 2 лютого 1998 року; зазначена дата додаткової угоди є датою
виникнення права на позов.
Проте зазначені мотиви не ґрунтуються на всебічній перевірці
обставин справи, а викладені в постанові висновки щодо юридичних
наслідків встановлених обставин не відповідають нормам
матеріального права, що регулюють спірні правовідносини сторін.
Арбітражними судами встановлено, що контракт N 8/96 був
укладений між Товариством і Корпорацією, яку представляла Фірма.
На підставі договору від 3 січня 1997 року N 8/96-1 Корпорація
уступила Фірмі право своєї вимоги за контрактом N 8/96.
Але з прийнятих у справі судових рішень вбачається, що суди
не з'ясовували, чи сума заявленої Фірмою позовної вимоги
відповідає сумам, уступленим їй за вказаним договором N 8/96-1.
До того ж ціна позову не була чітко розмежована на борг і
неустойку, а в матеріалах справи відсутній їх обґрунтований
розрахунок, що має безпосереднє юридичне значення для ухвалення
судового рішення по суті спору з урахуванням обов'язковості
застосування строку позовної давності (статті 71, 72, 75 ЦК( 1540-06 )
).
Суди не врахували, що первісний кредитор має право уступити
новому кредитору дійсну вимогу. Уступлені Фірмі вимоги мали бути
підтверджені передбаченими в пунктах 5 і 6 Контракту N 8/96
доказами, але в тексті договору уступки вимоги вони відсутні.
Акт взаємозвірки та додаткова угода N 2, на яких ґрунтуються
ухвалені у справі судові рішення, як вбачається з них, були
складені після укладення договору уступки вимоги, відповідно 1
лютого 1998 року і 2 лютого 1998 року.
Зазначеним обставинам суд не дав належної юридичної оцінки і
не зробив висновку про дійсні підстави виникнення вимог Фірми до
Товариства.
Висновок Вищого арбітражного суду України про те, що
розрахунки за поставлений газ проводяться між сторонами контракту
на підставі акта взаємозвірки, помилковий, оскільки відповідно до
пункту 6 контракту на підставі акта взаємозвірки здійснюються лише
остаточні розрахунки, а оплата за фактично поставлений газ мала
проводитися в доларах США на рахунок, письмово вказаний
Корпорацією, в такі строки: 50 % протягом 25 днів з дати початку
місяця надходження газу і 50 % протягом 45 днів із зазначеної
дати.
У зв'язку з цим всупереч вимогам статті 75 ЦК ( 1540-06 ) під
час розгляду справи не було вирішено питання про застосування
позовної давності та початку її перебігу з урахуванням зазначених
обставин.
До того ж не з'ясовувалось питання щодо відповідності вимогам
валютного законодавства України вказаної умови контракту про
розрахунки за газ в іноземній валюті.
Отже, оскаржувана постанова Вищого арбітражного суду України
і судові рішення арбітражного суду Житомирської області є
незаконними і необґрунтованими, а тому підлягають скасуванню, а
справа передачі на новий розгляд.
Під час нового розгляду господарському суду першої інстанції
необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і
перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити
докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення
спору по суті, встановити дійсні права та обов'язки сторін і,
залежно від встановленого, правильно застосувати норми
матеріального права, що регулюють їх спірні правовідносини, та
ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20
ГПК ( 1798-12 ), Верховний Суд України П О С Т А Н О В И В:
касаційну скаргу ВАТ "Львівобленерго" задовольнити, постанову
Вищого арбітражного суду України від 27 березня 2001 року
і рішення від 5 грудня 2000 року скасувати, а
справу передати на новий розгляд до господарського суду Львівської
області.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
Постанови Верховного Суду України та ВГСУ, 2003 р., N 3