ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.04.2002
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі:
Головуючого судді,
суддів;
за участю представника ДПА України - присутній,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ДПА
України на постанову президії Вищого арбітражного суду України від
ХХ червня 2001 року № Х5 у справі за позовом фірми "ХХХ" до ДПА
України та Державної митної служби України про стягнення
2 614 596,7 доларів США,
встановив:
У червні 2000 року фірма "ХХХ" звернулась у Вищий арбітражний суд
України із позовом до Державної податкової адміністрації України
та Державної митної служби України про стягнення 969 825, 37
доларів США - вартості 2496,333 т бензину марки А-92; 771 928, 57
доларів США -збитків від неодержаних доходів та 872 842, 83
доларів США -пені, а всього -2 614 596, 7 доларів США. Позовні
вимоги обґрунтовувались тим, що згідно з контрактом № 09-10 від 9
жовтня 1998 року фірма "YYY." поставила для АПФ "ZZZ" бензин марки
А-92 вагою 2496,333 т. Оскільки АПФ "ZZZ" не виконала передбачені
контрактом умови відносно розмитнення товару, то до неї не
перейшло право власності на товар. За розпорядженням фірми "YYY"
дано вказівку про передачу вантажу іншому покупцеві - АКХ "QQQ"
відповідно до контракту № 04/15 від 15 квітня 1999 року. Однак,
розпорядження власника товару не було виконано і 28 квітня 1999
року ДПА України у Волинській області описала майно як власність
АПФ "ZZZ". 3 лютого 2000 року фірма "YYY" уклала договір з фірмою
"ХХХ" про передачу останній права вимоги поверення бензину або
його вартості. На день подачі позову про долю вантажу фірмі "ХХХ"
нічого не відомо.
Рішенням Вищого арбітражного суду України від 8 серпня 2000 року
позов задоволене частково. Зобов'язано ДПА України відшкодувати за
рахунок коштів державного бюджету України 969 825, 37 доларів США
вартості реалізованого бензину та 350 доларів США державного мита
на користь позивача. У задоволенні решти позову відмовлено.
Постановою судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов
Вищого арбітражного суду України від 7 листопада 2000 року №
04-1/1-7/185 вищевказане рішення залишено без зміни.
Постановою президії Вищого арбітражного суду України від 27 червня
2001 року № 02-7/1-37/1115 постанову судової колегії по перегляду
рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 7
листопада 2000 року № 04-1/1-7/185 залишено без зміни.
Ці рішення та постанови мотивовані тим, що АПФ "ZZZ" не набула
права власності на бензин, а його вилучення та подальша реалізація
за договорами ДПА України у Волинській області з іншими
підприємствами є порушенням права власника вантажу. Укладення
фірмою "YYY"договору з фірмою "ХХХ"про передачу останній права
вимоги повернення бензину або його вартості відповідає вимогам
закону.
Ухвалою Верховного Суду України від 12 березня 2002 року порушено
провадження з перегляду у касаційному порядку постанови президії
Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001 року №
02-7/1-37/1115 за касаційною скаргою ДПА України, де поставлено
питання про скасування постанови президії Вищого арбітражного суду
України від 27 червня 2001 року № 02-7/1-37/1115 та припинення
провадження у справі. Посилання зроблені на неповне з'ясування
обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування
норм матеріального права і на виявлення різного застосування Вищим
арбітражним судом України ст.ст. 7, 8 Закону України "Про
державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
та ст. 23 ЦК
України ( 1540-06 ) (1540-06)
в аналогічних справах.
Заслухавши доповідача, пояснення представника ДПА України, який
підтримав доводи касаційної скарги та просив її задовольнити,
перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України дійшов
висновку, що оскаржена постанова президії Вищого арбітражного суду
України підлягає скасуванню, а справа -передачі на новий розгляд
до суду першої інстанції з таких підстав.
Задовольняючи позов частково, Вищий арбітражний суд України
виходив з того, що АПФ "ZZZ" не набула права власності на бензин,
оскільки згідно з п. 3.1 контракту № 09-10 від 9 жовтня 1998 року
приймання-передача товару відбувається з оформленням накладної. У
даному випадку не було оформлено транспортної накладної.
Викладений вище висновок зроблено Вищим арбітражним судом України
без урахування в повному обсязі норм матеріального права та
обставин справи.
Як вбачається з матеріалів справи, між фірмою "YYY" (Естонія) та
АПФ "ZZZ" (Україна) було укладено зовнішньоторговельний договір
щодо поставки українській стороні бензину. При цьому у п. 3.1
цього контракту містяться положення не щодо переходу права
власності на товар, а відносно умов приймання-передачі бензину,
який проданий відповідно до положень "СРТ" Міжнародних правил по
тлумаченню термінів "Інкотермс" (т. 1, а.с. 12-14).
У відповідності з вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 569 ЦК України
( 1540-06 ) (1540-06)
та ч. 8 ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну
діяльність" ( 959-12 ) (959-12)
права та обов'язки сторін, а також
виникнення і припинення права власності на річ за
зовнішньоторговельною угодою визначаються за законами її місця
укладення, якщо інше не встановлено погодженням сторін. У
контракті зазначено, що місцем укладення вказаного договору є м.
Київ.
У той же час згідно з ст. 128 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
право
власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі
речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею
визнається вручення речей набувачеві, а так само здача
транспортній організації для відправки набувачеві. Крім того, у
відповідності з пунктом 4 умов "СРТ" Міжнародних правил по
тлумаченню термінів "Інкотермс" продавець (фірма "YYY")
зобов'язаний поставити товар на зберігання перевізнику для
перевезення в зазначене місце.
Матеріали справи свідчать, що фірма "YYY" здала Латвійській
залізниці для доставки на станцію "WWW" 45 цистерн з бензином
марки А-92 загальною вагою 2 496, 333 т. Доказом цього є
залізничні транспортні накладні від 29 жовтня 1998 року (т. 1,
а.с. 19-21).
При прийнятті рішення і постанов судами не досліджено
правомірність придбання позивачем права вимоги та чи була
уповноважена фірма "YYY"передавати права стосовно цього бензину.
Відповідно з накладною та вантажно-митною декларацією відправником
і власником бензину є АО "GGG"(Латвія). У листі від 16 квітня 1999
року № 38 цю обставину підтвердила і фірма "YYY", вказавши, що
власником відправленого бензину є АО "GGG". У матеріалах справи
відсутні докази права власності фірми "YYY".на спірний бензин. Як
вбачається з транспортної накладної та акту приймання-передачі між
АО "GGG" та фірмою "YYY" від 30 жовтня 1998 року, мова йде про
один і той же бензин. При цьому відмітка митної служби Латвії на
накладній датована 29 жовтня 1998 року. Наведене свідчить, що
бензин не міг бути переданий у термін вказаний у акті, оскільки за
день до цього він вийшов за межі Латвії та перебував у дорозі.
Крім того, сам акт не скріплено печатками сторін та підписано
особами, повноваження яких не встановлені судом. Матеріали справи
також не містять відомостей про те, що фірма "YYY" на момент
укладення угоди з фірмою "XXX" про уступку права вимоги набула
права власності на товар (т. 1, а.с. 17, 19-21).
Згідно з вимогами ст. 197 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
передати право
вимоги іншій особі може кредитор. Проте, з огляду на зазначене
вище, судом не було встановлено, хто є кредитором.
Крім того, при вирішенні спору суди неповно з'ясували інші
обставини, що мають значення для справи.
Так, не було ретельно перевірено повноважень А.А.А. як директора
та Генерального менеджера фірми "ХХХ" щодо укладення договору про
уступку права вимоги від 3 лютого 2000 року. Як вбачається з
протоколу засідання членів-засновників фірми "ХХХ" від 15 березня
2000 року, А.А.А. була затверджена директором цієї фірми та їй
видано загальну довіреність Генерального менеджера. Тобто,
повноваження А.А.А. надані саме з цього дня. У той же час,
матеріали справи не містять даних відносно повноважень згаданої
особи на момент укладення договору про уступку права вимоги -3
лютого 2000 року. Окрім цього, у пункті 2 вказаної загальної
довіреності передбачено право Генерального менеджера передавати
будь-яку частину даної довіреності іншій особі та в будь-який час
відзивати передані таким чином повноваження. Однак, передані таким
чином повноваження припиняють свою дію протягом трьох місяців
після їх надання. У зв'язку з цим повноваження представника
позивача -Б.Б.Б. - були чинні протягом трьох місяців з дня видачі
доручення, а саме з 16 березня до 16 червня 2000 року. На 8 серпня
2000 року (день розгляду справи у суді першої інстанції)
повноваження представника фірми "ХХХ" втратили свою чинність і в
матеріалах справи немає доказів їх пролонгації (т. 1, а.с. 139; т.
2, а.с. 31-34).
На порушення вимог ст. 55 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
суд не перевірив
правильність визначення ціни позову.
У відповідності з п. 2 ст. 55 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
ціна позову
про витребування майна визначається вартістю майна, що
витребовується. Як роз'яснив Верховний Суд України у постанові
Пленуму № 20 від 22 грудня 1995 року з наступними змінами "Про
судову практику у справах за позовами про захист права приватної
власності" ( v0020700-95 ) (v0020700-95)
, вартість спірного майна визначається
за погодженням сторін, а за його відсутності -за дійсною вартістю
майна на час розгляду спору. Із розрахунку позову вбачається, що
позивач визначив вартість спірного бензину в сумі 969 825, 37
доларів США за котируванням міжнародного ринку нафтопродуктів
"ХХХ" станом на 28 червня 2000 року. Подібний розрахунок
суперечить п. 2 договору уступки вимоги, за яким фірма "ХХХ"
отримала право вимагати повернення бензину марки А-92 вагою
2 496, 333 т або його вартості, та наведеним вище роз'ясненням
Пленуму Верховного Суду України ( v0020700-95 ) (v0020700-95)
. Так, сторони у
додатку до контракту № 09/10 від 9 жовтня 1998 року погодили
вартість бензину у сумі 537 500 доларів США (т. 1, а.с. 10, 15,
135).
Як вбачається з матеріалів справи, позов було пред'явлено до ДПА
України та Державної митної служби України. У той же час, на
порушення вимог ст.ст. 23, 24 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
суд не
вирішив питання щодо залучення до участі у справі як відповідача,
окрім згаданих органів виконавчої влади, Державного казначейства
України.
Таким чином, при прийнятті рішення та постанов Вищим арбітражним
судом України не було враховано наведені вище вимоги законодавства
та обставини справи і зроблено немотивований висновок про те, що
АПФ "ZZZ" не набула права власності на поставлений бензин, а
власником визначено фірму "YYY". Крім того, без достатніх підстав
не було залучено до участі в справі як відповідачів АПФ "ZZZ" та
Державне казначейство України. У зв'язку з цим прийняті по справі
рішення підлягають скасуванню, а справа -передачі на новий розгляд
до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно ретельно дослідити
відносини між АПФ "ZZZ" та фірмами "YYY" і "XXX", а також
перевірити повноваження їх представників, визначити дійсного
власника спірного бензину, врахувати зазначені вище обставини та
вирішити спір відповідно до закону.
Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17-111-20 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу ДПА України задовольнити частково.
Рішення Вищого арбітражного суду України від 8 серпня 2000 року,
постанови судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов
Вищого арбітражного суду України від 7 листопада 2000 року №
04-1/1-7/185 та президії Вищого арбітражного суду України від 27
червня 2001 року № 02-7/1-37/1115 скасувати, а справу передати на
новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.