ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
Іменем України
08.04.2002 N 4/36
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі: <...>
за участю представників:
Генеральної прокуратури України - Туркота М.С.,
Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у
справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи
- Зейкана Я.П., Новікова А.С., Кушнір М.О.,
АКБ "Надра" - Бондаренко І.В.,
розглянувши касаційну скаргу Міністерства України з питань
надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків
Чорнобильської катастрофи на постанову Вищого господарського суду
України від 25.10.2001 р. у справі за позовом заступника
Генерального прокурора України в інтересах держави в особі
Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах
захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи до
Спільного українсько-американського підприємства "Ірен",
Акціонерного комерційного банку "Надра" про стягнення 142213961,45
грн. В С Т А Н О В И В:
16 травня 2001 р. заступник Генерального прокурора України
звернувся до Вищого арбітражного суду України в інтересах
Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій з позовом про
стягнення з СП "Ірен" 125058599,37 грн. за неоплаченими векселями
та 20075362,08 грн. відсотків, нарахованих від дня закінчення
строку платежу.
Позов мотивовано тим, що відповідач повинен оплатити
емітовані ним векселі після настання строку платежу, незалежно від
виконання умов Генерального договору підряду N 17/197 від
17.06.1997 р. та Договору фінансування та відповідального
зберігання векселів N 01/97 від 20.08.1997 р., укладеного між
позивачем, СП "Ірен" та АКБ "Надра".
АКБ "Надра" позов не визнав, заявивши клопотання про
виключення його з числа відповідачів та визнання третьою особою. В
обгрунтування такої правової позиції зроблено посилання на те, що
банк виступає лише відповідальним зберігачем, він не є платником
за векселями. Окрім того, банк звертався до Вищого арбітражного
суду України з позовом про розірвання договору N 01/97 від
20.08.1997 р., але рішенням від 09.10.2000 р. у задоволенні позову
було відмовлено.
СП "Ірен" проти позову заперечувало, посилаючись на те, що
заявлені позовні вимоги не стосуються виконання договору підряду,
а полягають у вимозі сплатити суму за векселями, що є
безпідставним, оскільки векселі не були пред'явлені до платежу, не
були опротестовані і, загалом, позивач не має права бути учасником
вексельного обігу.
Рішенням Вищого арбітражного суду України від 19 червня 2001
р. у позові відмовлено. Рішення мотивовано тим, що вимоги позивача
суперечать вексельному законодавству, позивачем не доведено ті
обставини, на які він посилався в обгрунтування вимог, не надано
доказів порушення АКБ "Надра" прав та законних інтересів позивача,
а також тим, що відносини учасників вексельного обігу регулюються
нормами вексельного законодавства і норми Цивільного Кодексу
( 1540-06 ) (1540-06)
до них не застосовуються.
Постановою Вищого господарського суду України від 25 жовтня
2001 р. зазначене рішення залишено без змін.
У касаційній скарзі Міністерство України з питань
надзвичайних ситуацій, посилаючись на неправильне застосування
судом норм матеріального права, невідповідність оскаржуваних
судових актів рішенням Верховного Суду України з питань
застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову
Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2001 р., рішення
Вищого арбітражного суду України від 19 червня 2001 р. та
направити справу на новий розгляд до суду першої Інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як було встановлено судами при розгляді справи, 17 червня
1997 року МНС України та СП "Ірен" уклали Генеральний договір,
предметом якого було проектування та будівництво житла відповідно
до "Програми будівництва та придбання житла для
військовослужбовців та членів їх сімей МНС України до 2000 року".
Відповідачем - СП "Ірен" відповідно до договору були видані
14, 17 та 24 червня 1997 року прості векселі зі строком платежу
"по пред'явленні" на зазначену в позові суму, які надійшли до
Міністерства як векселедержателя на підставі індосаментів.
В обгрунтування висновку про безпідставність вимог позивача в
оскаржуваній постанові зроблено посилання на пропуск трирічного
строку позовної давності, обрахованого з дати видачі векселів, та
погашення, в зв'язку з цим, позовних вимог.
Такий висновок суду не грунтується на вимогах чинного
законодавства, суперечить фактичним обставинам справи.
Відповідно до статей 76, 34, 77 Положення про переказний та
простий вексель, затвердженого постановою ЦВК і РНК СРСР від 7
серпня 1937 року (N 104/1341 ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
), чинного в період
виникнення спірних правовідносин, простий вексель, строк платежу
за яким не вказано, вважається таким, що підлягає оплаті по
пред'явленні, тобто - протягом одного року від дати його видачі.
В силу ч. 1 ст. 78 Положення ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
векселедавець
простого векселя зобов'язаний так само, як акцептант за переказним
векселем, відповідно до ч. 1 ст. 70 Положення позовні вимоги, що
випливають з переказного векселя проти акцептанта, погашаються
після закінчення трьох років з дня строку платежу.
Таким чином, згідно з Положенням про переказний та простий
вексель ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
, видані відповідачем в червні 1997 року
векселі зі строком "по пред'явленні" могли бути пред'явлені до
платежу не пізніше відповідних дат червня 1998 року, з яких і мав
обраховуватися трирічний строк давності для звернення до суду.
Оскільки позивачем позов пред'явлено 16 травня 2001 року, то
цей строк ним не пропущено.
Отже, висновки суду про погашення вимог позивача в зв'язку з
пропуском строку позовної давності та початком його перебігу з
дати видачі векселів, а не з дати закінчення строку для їх
пред'явлення до оплати, суперечить вимогам матеріального права.
Окрім того, Вищим господарським судом при винесенні
оскаржуваної постанови було застосовано Уніфікований закон про
переказні векселі та прості векселі ( 995_009 ) (995_009)
, який не був
чинним в Україні в момент виникнення спірних правовідносин.
Порушення вимог матеріального права, допущені судом при
розгляді справи, є підставою для скасування винесених судових
рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої
інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене та
вирішити спір з дотриманням вимог закону.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 111-17, 111-19,
111-20 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Верховний Суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Міністерства України з питань надзвичайних
ситуацій та у справах захисту населення від наслідків
Чорнобильської катастрофи задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 25.10.2001
р. ( n0022600-01 ) (n0022600-01)
та рішення Вищого арбітражного суду України від
19 червня 2001 р. скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду
першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.