ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
Іменем України
08.04.2002 Справа N 17-5-20-3/6371
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі: <...>
за участю представника ДП "Одеський судноремонтний завод
"Україна" - Глємязного М.І.,
розглянувши касаційну скаргу Державної інспекції з контролю
за цінами в Одеській області на постанову Вищого арбітражного суду
України від 27.06.2001 р. у справі за позовом Державного
підприємства "Одеський судноремонтний завод "Україна" до Державної
інспекції з контролю за цінами в Одеській області про визнання
недійсним рішення, В С Т А Н О В И В:
13 жовтня 1999 р. ДП "Одеський судноремонтний завод "Україна"
звернулось до арбітражного суду Одеської області з позовом про
визнання недійсним рішення Державної інспекції з контролю за
цінами в Одеській області про вилучення необгрунтовано одержаної
виручки та стягнення штрафу.
Для обгрунтування позову позивач вказував на те, що висновок
інспекції про порушення ним Правил користування електричною
енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань
регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 р. N 28
( z0417-96 ) (z0417-96)
, які передбачали стягнення плати за транзит
електроенергії мережами основного споживача (користувача) на
підставі договору з урахуванням фактичних експлуатаційних затрат
на передачу електроенергії іншим організаціям, не грунтується на
фактичних обставинах.
Як стверджував позивач, забезпечення суден, які знаходилися у
нього на ремонті, електроенергією входило у загальний комплекс
послуг по ремонту і не є відпуском її третім особам. Наявність
рахунків на оплату електроенергії, як додатково наданих послуг, не
є доказом передачі електроенергії іншим споживачам.
Заперечуючи проти позову, відповідач вказував, що позивач,
поставлену йому ВАТ "Одесаобленерго" електроенергію, відпускав
іншим особам за тарифами, сформованими за рівнем рентабельності, у
розмірі 30% до експлуатаційних витрат, з їх подвійним урахуванням
у тарифі на передачу, а також, зменшував при розрахунках кількість
кВт/год електроенергії, яка передавалась його мережами.
Справа розглядалася неодноразово. При новому розгляді
рішенням арбітражного суду Одеської області від 14.09.2000 р. у
позові відмовлено. Судом взяті до уваги доводи відповідача,
зокрема, й стосовно того, що електроенергія передавалась багатьом
іншим користувачам, крім суден.
Постановою арбітражного суду Одеської області від
25.12.2000 р. зазначене рішення скасоване, позовні вимоги
задоволені. В обгрунтуванні постанови зроблено висновок-про
невідповідність висновків суду щодо порушення позивачем вимог
Закону України "Про ціни та ціноутворення" ( 507-12 ) (507-12)
та п.8.10.
Правил користування електроенергією ( z0417-96 ) (z0417-96)
, оскільки
останніми регулювався порядок стягнення плати за транзит
електроенергії, а позивач надавав послуги щодо передачі
електроенергії, що не є транзитом.
Згадана постанова арбітражного суду Одеської області залишена
без змін постановою Вищого арбітражного суду України від 27 червня
2001 р.
У касаційній скарзі Державної інспекції з контролю за цінами
в Одеській області робиться посилання на неправильне застосування
норм матеріального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
При розгляді справи судом встановлено порушення позивачем
порядку стягнення плати за електроенергію, що передавалася
електромережами позивача, передбаченого Правилами користування
електричною енергією ( z0417-96 ) (z0417-96)
.
Висновок же суду про непоширення на позивача цього порядку,
регламентованого п.8.10 Правил користування електроенергією
( z0417-96 ) (z0417-96)
, оскільки останніми регулювався порядок стягнення
плати за транзит електроенергії, а позивач надавав послуги щодо
передачі електроенергії, що не є транзитом, та відповідно,
непорушення позивачем вимог Закону України "Про ціни та
ціноутворення" ( 507-12 ) (507-12)
суперечить фактичним обставинам справи
та не відповідає вимогам закону.
Згаданим пунктом Правил користування електричною енергією,
затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання
електроенергетики України від 31.07.1996 р. N 28 ( z0417-96 ) (z0417-96)
передбачено стягнення плати за транзит електроенергії мережами
основного споживача (користувача) на підставі договору з
урахуванням фактичних експлуатаційних затрат на передачу
електроенергії іншим організаціям.
Під транзитом, на думку колегій суддів Верховного Суду
України, в даному випадку і розуміється передача електроенергії,
тобто та діяльність, яку здійснював позивач.
Закон України "Про електроенергетику" ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
такого
поняття як транзит не містить. В ньому дано визначення термінів
"передача енергії" та "постачання електричної енергії".
Цим Законом ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
(ст. 12) серед основних завдань та
повноважень Національної комісії регулювання електроенергетики
України передбачено, зокрема: забезпечення проведення цінової та
тарифної політики в електроенергетиці, захист прав споживачів
електроенергії, розроблення та затвердження правил користування
електроенергією.
Листом НКРЕ від 13.07.1999 р. N 05-39-08/1067 ( va067227-99 ) (va067227-99)
роз'яснено, що діяльність позивача щодо передачі електроенергії
власними електромережами не підлягає ліцензуванню і при
розрахунках з субспоживачами слід керуватися п.8.10 Правил
( z0417-96 ) (z0417-96)
.
Відповідно до роз'яснення НКРЕ від 10.02.2000 р.
N 05-39-11/246 ( v_246227-00 ) (v_246227-00)
при передачі електроенергії без
отримання ліцензій на її передачу місцевими (локальними) мережами
враховуються лише фактичні витрати споживача, без включення до
оплати прибутку.
Таким чином, постанова Вищого арбітражного суду України від
27 червня 2001 р. та постанова арбітражного суду Одеської області
від 25.12.2000 р. винесені з порушенням норм матеріального права,
що, згідно зі ст. 111-19 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, є підставою для
їх скасування.
Разом з тим суд вважає за необхідне, скасовуючи зазначені
постанови, скасувати й рішення від 14.09.2000 р. арбітражного суду
Одеської області, оскільки воно також постановлено з порушенням
вимог закону.
Так, в акті, що знаходиться в матеріалах справи зазначена
загальна сума необгрунтовано одержаної заводом виручки -
135 698,68 грн. Така ж сума вказана інспекцією в претензії на
адресу позивача та в додатку N 3 до акта.
Однак, в оспорюваному рішенні відповідача про застосування
економічних санкцій до позивача в порушення вимог ст. 14 Закону
України "Про ціни та ціноутворення" ( 507-12 ) (507-12)
зазначена інша сума
незаконно одержаної виручки - 128 913,75 грн., на яку нараховано й
штраф.
Ця обставина не була з'ясована судом і їй не дана належна
правова оцінка.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене та
вирішити спір з дотриманням вимог матеріального та процесуального
закону.
Враховуючи наведене, на підставі ст. 6, 19, 124,125, 129
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, керуючись статтями 111-17,
111-19, 111-20 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Верховний Суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної інспекції з контролю за цінами в
Одеській області задовольнити.
Постанову Вищого арбітражного суду України від 27 червня
2001 р., постанову від 25.12.2000 р. та рішення від 14.09.2000 р.
арбітражного суду Одеської області скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду
першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Вісник господарського судочинства, рік 2004, N 2, стор.89