СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
08.04.2002
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу Державної
інспекції з контролю за цінами в Одеській області на постанову
Вищого арбітражного суду України від 27.06.2001 р. ( sp10/049-1 ) (sp10/049-1)
у справі за позовом Державного підприємства "Одеський
судноремонтний завод "Україна" до Державної інспекції з контролю
за цінами в Одеській області про визнання недійсним рішення,
В С Т А Н О В И В:
13 жовтня 1999 р. ДП "Одеський судноремонтний завод "Україна"
звернулось до арбітражного суду Одеської області з позовом про
визнання недійсним рішення Державної інспекції з контролю за
цінами в Одеській області про вилучення необґрунтовано одержаної
виручки та стягнення штрафу.
В обґрунтування позову позивач указував на те, що висновок
інспекції про порушення ним Правил користування електричною
енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань
регулювання електроенергетики України від 31.07.96 р. N 28
( z0417-96 ) (z0417-96)
, які передбачали стягнення плати за транзит
електроенергії мережами основного споживача (користувача) на
підставі договору з урахуванням фактичних експлуатаційних затрат
на передачу електроенергії іншим організаціям, не ґрунтується на
фактичних обставинах.
Як стверджував позивач, забезпечення суден, які перебували у
нього на ремонті, електроенергією входило у загальний комплекс
послуг по ремонту і не є відпуском її третім особам. Наявність
рахунків на оплату електроенергії, як додатково наданих послуг, не
є доказом передачі електроенергії іншим споживачам.
Заперечуючи проти позову, відповідач вказував, що позивач
поставлену йому ВАТ "Одесаобленерго" електроенергію відпускав
іншим особам за тарифами, сформованими за рівнем рентабельності, у
розмірі 30 % до експлуатаційних витрат, з їх подвійним урахуванням
у тарифі на передачу, а також зменшував при розрахунках кількість
Квт/годин електроенергії, яка передавалась його мережами.
Справа розглядалася неодноразово. При новому розгляді
рішенням арбітражного суду Одеської області від 14.09.2000 р. у
позові відмовлено. Судом взяті до уваги доводи відповідача,
зокрема щодо того, що електроенергія передавалася багатьом іншим
користувачам, крім суден.
Постановою арбітражного суду Одеської області від 25.12.2000
р. зазначене рішення скасовано, позовні вимоги задоволено. В
обґрунтування постанови зроблено висновок про невідповідність
висновків суду щодо порушення позивачем вимог Закону України "Про
ціни та ціноутворення" ( 507-12 ) (507-12)
та пункт 8.10 Правил
користування електроенергією ( z0417-96 ) (z0417-96)
, оскільки останніми
регулювався порядок стягнення плати за транзит електроенергії, а
позивач надавав послуги щодо передачі електроенергії, що не є
транзитом.
Згадана постанова арбітражного суду Одеської області залишена
без змін постановою Вищого арбітражного суду України від 27 червня
2001 року ( sp10/049-1 ) (sp10/049-1)
.
У касаційній скарзі Державної інспекції з контролю за цінами
в Одеській області робиться посилання на неправильне застосування
норм матеріального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
При розгляді справи судом встановлено порушення позивачем
порядку стягнення плати за електроенергію, що передавалася
електромережами позивача, передбаченого Правилами користування
електричною енергією ( z0417-96 ) (z0417-96)
.
Висновок же суду про непоширення на позивача цього порядку,
регламентованого пунктом 8.10 Правил користування електроенергією
( z0417-96 ) (z0417-96)
, оскільки останніми регулювався порядок стягнення
плати за транзит електроенергії, а позивач надавав послуги щодо
передачі електроенергії, що не є транзитом, та відповідно
непорушення позивачем вимог Закону України "Про ціни та
ціноутворення" ( 507-12 ) (507-12)
суперечить фактичним обставинам справи
та не відповідає вимогам закону.
Згаданим пунктом Правил користування електричною енергією,
затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання
електроенергетики України від 31.07.96 N 28 ( z0417-96 ) (z0417-96)
,
передбачене стягнення плати за транзит електроенергії мережами
основного споживача (користувача) на підставі договору з
урахуванням фактичних експлуатаційних затрат на передачу
електроенергії іншим організаціям.
Під транзитом, на думку колегій суддів Верховного Суду
України, в даному випадку і розуміється передача електроенергії,
тобто та діяльність, яку здійснював позивач.
Закон України "Про електроенергетику" ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
такого
поняття, як транзит, не містить. У ньому дано визначення термінів
"передача енергії" та "постачання електричної енергії".
Цим Законом ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
(стаття 12) серед основних завдань
та повноважень Національної комісії регулювання електроенергетики
України передбачено, зокрема: забезпечення проведення цінової та
тарифної політики в електроенергетиці, захист прав споживачів
електроенергії, розроблення та затвердження правил користування
електроенергією.
Листом НКРЕ від 13.07.99 р. N 05-39-08/1067 ( va067227-99 ) (va067227-99)
роз'яснено, що діяльність позивача по передачі електроенергії
власними електромережами не підлягає ліцензуванню і при
розрахунках із субспоживачами слід керуватися пунктом 8.10 Правил
( z0417-96 ) (z0417-96)
.
Згідно з роз'ясненням НКРЕ від 10.02.2000 р. N 05-39-11/246
( v_246227-00 ) (v_246227-00)
при передачі електроенергії без отримання ліцензій
на її передачу місцевими (локальними) мережами враховуються лише
фактичні витрати споживача, без включення до оплати прибутку.
Таким чином, постанова Вищого арбітражного суду України від
27 червня 2001 р. ( sp10/049-1 ) (sp10/049-1)
та постанова арбітражного суду
Одеської області від 25.12.2000 р. винесені з порушенням норм
матеріального права, що згідно зі статтею 111-19 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
є підставою для їх скасування.
Водночас суд вважає за необхідне, скасовуючи зазначені
постанови, скасувати й рішення від 14.09.2000 р. арбітражного суду
Одеської області, оскільки воно також прийнято з порушенням вимог
закону.
Так, в акті, що знаходиться в матеріалах справи, зазначена
загальна сума необґрунтовано одержаної заводом виручки - 135698,68
грн. Така сама сума зазначена інспекцією в претензії на адресу
позивача та в додатку N 3 до акта.
Однак в оспорюваному рішенні відповідача про застосування
економічних санкцій до позивача порушення вимог статті 14 Закону
України "Про ціни та ціноутворення" ( 507-12 ) (507-12)
зазначена інша сума
незаконно одержаної виручки - 128913,75 грн., на яку нараховано й
штраф.
Ця обставина не була з'ясована судом, і їй не дана належна
правова оцінка.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене і
вирішити спір з дотриманням вимог матеріального та процесуального
закону.
Враховуючи наведене, на підставі статей 6, 19, 124, 125, 129
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, керуючись статтями 111-17,
111-19, 111-20 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, Верховний Суд України
П О С Т А Н О В И В:
касаційну скаргу Державної інспекції з контролю за цінами в
Одеській області задовольнити.
Постанову Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001
р. ( sp10/049-1 ) (sp10/049-1)
, постанову від 25.12.2000 р. та рішення від
14.09.2000 р. арбітражного суду Одеської області скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду
першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Постанови Верховного Суду України та ВГСУ, 2003 р., N 2