Верховний суд України на спільному засіданні колегій суддів, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу К-ї ОДПІ на постанову Вищого господарського суду України від 28 вересня 2001 року N 2/131-а (v_131600-01) у справі за позовом К-ї ОДПІ про визнання недійсними рішень відповідача від 22 травня 2000 року N 51-23-1-114-00376219 щодо стягнення 34145 грн. штрафних санкцій за порушення норм з регулювання готівки та N 50-23-1-114-00376219 у частині стягнення донарахованого податку на прибуток на дебіторську заборгованість у сумі 29100 грн. та фінансових санкцій від суми донарахованого податку, встановив.

У жовтні 2000 року ЗАТ звернулося до арбітражного суду Донецької області із позовом до К-ї ОДПІ про визнання недійсними рішень відповідача від 22 травня 2000 року N 51-23-1-114-00376219 щодо стягнення 34145 грн. штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки та N 50-23-1-114-00376219 у частині стягнення донарахованого податку на прибуток на дебіторську заборгованість у сумі 29100 грн. та фінансових санкцій від суми донарахованого податку. Позовні вимоги обгрунтовувалися тим, що рішення відповідача не відповідають положенням Конституції України (254к/96-ВР) , нормам Законів України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) та "Про державну податкову службу в Україні" (509-12) . Рішенням арбітражного суду Донецької області від 19 грудня 2000 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою голови арбітражного суду Донецької області про перевірку рішення в порядку нагляду від 13-19 березня 2001 року вищевказане рішення суду залишено без зміни.

Ці рішення та постанова мотивовані тим, що позивач у порушення підпунктів 5.2.8 та 5.3.9 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) включив до валових витрат не підтверджену відповідними документами дебіторську заборгованість у сумі 29100 грн., щодо якої ним не були вжиті заходи стягнення. Крім того, позивач перевищив строки використання виданої під звіт готівки та встановленого ліміту залишку готівки, за що передбачена відповідальність згідно з Указом Президента України від 12 червня 1995 року (436/95) (у редакції Указу від 11 травня 1999 року N 491 (491/99) "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки". Тому рішення відповідача є правомірними.

Постановою Вищого господарського суду України від 28 вересня 2001 року N 2/131-а (v_131600-01) рішення від 19 грудня 2000 року та постанову від 13-19 березня 2001 року арбітражного суду Донецької області у частині відмови в задоволенні позову ЗАТ до К-ї ОДПІ про визнання недійсним рішення від 22 травня 2000 року N 51-23-1-114-00376219 скасовано. Визнано недійсним рішення заступника начальника К-ї ОДПІ від 22 травня 2000 року N 51-23-1-114-00376219. У решті рішення від 19 грудня 2000 року та постанову від 13-19 березня 2001 року арбітражного суду Донецької області залишено без зміни.

Постанова обгрунтована тим, що згідно з пунктом 22 статті 92 Конституції України (254к/96-ВР) виключно законами України визначаються, зокрема, дії, які є адміністративними правопорушеннями. Відносини, котрі виникають у зв'язку з використанням готівкових коштів господарюючими суб'єктами, відносяться до адміністративних, а правопорушення у цій сфері - до адміністративних правопорушень. Тому в арбітражного суду не було правових підстав для застосування при вирішенні цього спору іншого нормативного акта, ніж закон України.

Ухвалою Верховного суду України від 26 лютого 2002 року порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 28 вересня 2001 року N 2/131-а (v_131600-01) за касаційною скаргою К-ї ОДПІ, де ставиться питання про ск сування зазначеної постанови в частині скасування рішення від 19 грудня 2000 року та постанови від 13-19 березня 2001 року арбітражного суду Донецької області щодо відмови в задоволенні позову ЗАТ до К-ї ОДПІ про визнання недійсним рішення від 22 травня 2000 року N 51-23-1-114-00376219 та припинення провадження у справі. При цьому посилання зроблені на неправильне застосування норм матеріального права, порушення процесуального права та невідповідність оскарженої постанови положенням Конституції України (254к/96-ВР) і Рішенню Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року N 7-рп/2001 (v007p710-01) .

Заслухавши доповідача, пояснення представників К-ї ОДПІ, які підтримали доводи касаційної скарги та просили її задовольнити, представників ЗАТ, які заперечували проти цього, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України дійшов висновку, що касаійна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Факти порушень позивачем порядку ведення касових операцій встановлені судом першої інстанції та не заперечувались сторонами.

Вищий господарський суд України, скасовуючи частково рішення від 19 грудня 2000 року та постанову від 13-19 березня 2001 року арбітражного суду Донецької області і визнаючи недійсним рішення заступника начальника К-ї ОДПІ від 22 травня 2000 року N 1-23-1-114-00376219, послався на те, що згідно з пунктом 22 статті 92 Конституції України (254к/96-ВР) виключно законами України визначаються, зокрема, дії, що є адміністративними правопорушеннями. Правопорушення, що виникають у сфері використання готівкових коштів господарюючими суб'єктами, відносяться до адміністративних правопорушень. Тому арбітражний суд не мав правових підстав для застосування при вирішенні цього спору іншого нормативного акта, ніж закон України.

Проте Вищим господарським судом України у постанові, що аналізується, не наведено законних підстав для висновку, що перевищення встановленого ліміту залишку готівки в касі та інші порушення норм з регулювання обігу готівки, які допустило ЗАТ, утворюють склад адміністративних правопорушень.

У цьому випадку мали місце відносини з дотримання суб'єктом господарювання фінансової дисципліни, яка контролюється органами державної податкової служби.

Згідно зі статтею 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (80731-10) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.

Іншого закону, що визначав би поняття "адміністративного правопорушення", в Україні немає.Кодексом України про адміністративні правопорушення (80731-10, 80732-10) встановлено, що суб'єктом адміністративного проступку можуть бути лише фізичні особи. Це підтверджено Рішенням Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року N 7-рп/2001 (v007p710-01) у справі N 1-22/2001 з конституційним зверненням ВАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 статті 92 Конституції України (254к/96-ВР) , частин 1, 3 статті 2 та частини 1 статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

У цьому випадку норми з регулювання обігу готівки порушені юридичною особою - ЗАТ.

При цьому слід врахувати, що за змістом пункту 22 статті 92 Конституції України (254к/96-ВР) діяння, що є адміністративними правопорушеннями, і відповідальність за них визначаються виключно законами України.

Таким чином, немає підстав вважати, що Указ Президента України N 436/95 (436/95) не підлягає застосуванню на підставі пункту 1 "Перехідних положень" Конституції України як такий, що суперечить пункту 22 статті 92 Конституції України (254к/96-ВР) , оскільки факт порушення юридичною особою норм регулювання обігу готівки за чинним законодавством України не є адміністративним правопорушенням.

Відповідно до пунктів 7, 8 статті 11 Закону "Про державну податкову службу в Україні" (509-12) органам податкової служби надано право застосувати до підприємств, установ, організацій і громадян фінансові санкції у порядку та розмірах, встановлених законом, а також стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені та штрафних санкцій у порядку, передбаченому законом.

Отже, відповідач діяв у межах наданих законом повноважень і його рішення від 22 травня 2000 року N 51-23-1-114-00376219 про стягнення 34145 грн. штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки є обгрунтованим.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК України (1798-12) , Верховний суд України П О С Т А Н О В И В:

касаційну скаргу К-ї ОДПІ задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 28 вересня 2001 року N 2/131-а (v_131600-01) в частині скасування рішення від 19 грудня 2000 року та постанови від 13-19 березня 2001 року арбітражного суду Донецької області в частині відмови в задоволенні позову ЗАТ до К-ї ОДПІ про визнання недійсним рішення від 22 травня 2000 року N 51-23-1-114-00376219 і визнання недійсним рішення заступника начальника К-ї ОДПІ від 22 травня 2000 року N 51-23-1-114-00376219 скасувати.

У решті постанову Вищого господарського суду України від 28 вересня 2001 року N 2/131-а (v_131600-01) та в повному обсязі рішення від 19 грудня 2000 року і постанову від 13-19 березня 2001 року арбітражного суду Донецької області залишити без зміни.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.