ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.04.2002 Справа N 17-3-23/01-1146
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі:
Головуючого судді,
Суддів;
за участю представників позивача - присутні,
розглянувши за касаційною скаргою Відкритого акціонерного
товариства "ХХХ" (далі-Товариство) на постанову Вищого
господарського суду України від ХХ жовтня 2001 року справу за
позовом Товариства до Н-ської об'єднаної державної податкової
інспекції (далі-Інспекція) про визнання недійсним рішення
№80-22-00480922-954/22 від ХХ лютого 2001 року "Про застосування
та стягнення фінансових санкцій за порушення вимог валютного
законодавства",
встановив:
з зазначеним позовом Товариство звернулося до Арбітражного суду
Ч-ської області ХХ лютого 2001 року.
Заявлена позовна вимога обґрунтовувалася тим, що відповідно до
пункту шостого Указу Президента України №724/99 від 27 червня 1999
року "Про заходи щодо недопущення відпливу з України валютних та
інших майнових цінностей" ( 724/99 ) (724/99)
(далі-Указ №724/99), статті 4
Закону України "Про розрахунки в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
(далі Закон про розрахунки в іноземній валюті), статті 209
Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
(далі-ЦК) та статті 79 Конвенції
Організації Об'єднаних Націй (1980 року) "Про договори міжнародної
купівлі-продажу товарів" ( 995_003 ) (995_003)
(далі-Конвенція ООН) при
застосуванні до Товариства санкцій за порушення строку,
передбаченого Законом про розрахунки в іноземній валюті
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
надходження в Україну валютної виручки, Інспекція
зобов'язана була врахувати форс-мажорні обставини, що підтверджені
у встановленому порядку Ч-ською регіональною Торгово-промисловою
палатою. Крім того,Товариство вважало, що оспорюване рішення не
мав права підписувати виконувач обов'язків начальника Інспекції,
оскільки таке право має тільки начальник.
Рішенням від ХХ березня 2001 року в позові відмовлено з тих
підстав, що цивільне законодавство до податкових відносин не
застосовується (стаття 2 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
), а Закон про розрахунки в
іноземній валюті ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
не ставить стягнення пені за
порушення строків зарахування виручки резидентів на їх валютні
рахунки в залежність від причин, з яких ці строки порушені. Крім
того, суду не була надана ліцензія Національного банку України про
продовження термінів надходження валютної виручки, що передбачено
статтею 6 названого Закону ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
.
Постановою Арбітражного суду Ч-ської області від ХХ червня 2001
року вказане судове рішення залишено без змін.
Постановою Ч-ського апеляційного господарського суду від ХХ серпня
2001 року рішення від ХХ березня 2001 року та постанова від ХХ
червня 2001 року Арбітражного суду Ч-ської області залишені без
змін.
Вищий господарський суд України оскаржуваною постановою від ХХ
жовтня 2001 року постанову апеляційного суду залишив без змін.
В касаційній скарзі ставиться вимога про скасування постанови
Вищого господарського суду України і передачу справи на новий
розгляд у зв'язку з виявленням факту різного застосування Вищим
господарським судом України розпорядження Головної податкової
адміністрації України від 20 травня 1997 року №89-р "Про
посвідчення на перевірку" ( v0089225-97 ) (v0089225-97)
(далі - розпорядження
№89-р) в аналогічних справах. При цьому робиться посилання на
постанову Вищого арбітражного суду України від ХХ березня 2000
року №Х6 та постанову від ХХ лютого 2000 року №Х2, якими рішення
Державної податкової інспекції у Я-ському районі м. Р-ська та
М-ської об'єднаної державної податкової інспекції у Р-ській
області визнано недійсними, оскільки вони приймалися на підставі
актів перевірки, складених працівниками, які не мали спеціальних
посвідчень на перевірку. В даній справі Вищий господарський суд
України послався на те, що порушення вимог зазначеного
розпорядження не є підставою для визнання рішення Інспекції
недійсним.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника позивача,
розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги і перевіривши
матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Ухвалюючи оскаржувану постанову Вищий господарський суд України
виходив з того, що відповідно до статті 11 Закону України "Про
державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
(далі-Закон про
податкову службу) на час відсутності начальника Інспекції та його
заступників може призначатися виконувач обов'язків, який
користується правами начальника, а тому підписання такою особою
рішення Інспекції не суперечить закону.
Суд також визнав необгрунтованим посилання позивача на Указ
№724/99 ( 724/99 ) (724/99)
, який не вступив у дію у зв'язку з відхиленням
поданого Президентом України відповідно до пункту четвертого
"Перехідних положень" Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
проекту
Закону України "Про недопущення відпливу з України валютних та
інших майнових цінностей" ( 1054-14 ) (1054-14)
(постанова Верховної Ради
України №1054-ХІV/1054-14/ від 16 вересня 1999 року).
З цих підстав суд дійшов висновку про законність постанови
Ч-ського апеляційного господарського суду.
Зазначений висновок відповідає встановленим судами фактичним
обставинам справи та вимогам чинного законодавства, що регулює
спірні правовідносини сторін.
Обгрунтування в касаційній скарзі недійсності рішення Інспекції
посиланням на розпорядження №89-р ( v0089225-97 ) (v0089225-97)
безпідставне,
оскільки цей акт не пройшов державну реєстрацію відповідно до
вимог статті 117 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, тому він не
має юридичної сили нормативно-правового акту і у зв'язку з цим не
може регулювати правовідносини між підприємцями і органами
державної податкової служби України. Зокрема, недотримання вимог
цього розпорядження не може бути підставою для визнання недійсним
рішення Інспекції про застосування встановленої законом
відповідальності за порушення розрахунків у іноземній валюті.
Судами встановлено факт порушення Товариством вимоги Закону про
розрахунки в іноземній валюті ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
щодо надходження
валютної виручки протягом 90 календарних днів з дати митного
оформлення товару, експортованого за договором №177 від 9 червня
2000 року Фірмі "YYY" (м.Баку).
На підставі договору №177, укладеного на території України сторони
вступили в цивільно-правові відносини, що регулюються нормами ЦК
( 1540-06 ) (1540-06)
та ратифікованими Верховною Радою України міжнародними
договорами (стаття 9 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
).
Відповідно до статті 209 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
особа, яка не виконала
зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе майнову
відповідальність лише при наявності вини. Відсутність вини
доводиться особою, яка порушена зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, Товариство свої зобов'язання
щодо відправлення продукції на умовах "ZZZ" згідно "SSS"-1990
виконало, а тому факт затримання відправленого вантажу на
транзитній території (Російська Федерація) не може вважатися для
нього форс - мажорною обставиною. У зв'язку з цим видана йому
Ч-ською регіональною торгово-промисловою палатою довідка № ХХХ0
від 31 січня 2001 року про форс-мажорні обставини, які звільнюють
його від відповідальност і на підставі статті 79 Конвенції ООН
( 995_003 ) (995_003)
і статті 209 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
, не має юридичного
значення для визначення його відповідальності відповідно до Закону
про розрахунки в іноземній валюті ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
за несвоєчасне
надходження валютної виручки за експортною операцією.
Відповідно до пункту десять-два договору №177 підтвердження форс
-мажорних обставин повинно засвідчуватись торгово-промисловою
палатою відповідної країни чи покупця .
Фірма "YYY" - покупець за договором наявність зазначених обставин,
що стали причиною несвоєчасної оплати продукції, у встановленому
порядку не підтвердив.
Отже, Товариство повинно нести відповідальність за порушення
строків надходження валютної виручки за договором №177, що
передбачена Законом про розрахунки в іноземній валюті
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
.
У зв'язку з цим підстави для скасування оскаржуваної постанови
Вищого господарського суду України відсутні.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Верховний Суд України
постановив:
касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "ХХХ" залишити
без задоволення, а постанову Вищого господарського суду України
від ХХ жовтня 2001 року ( sp01/1062-1 ) (sp01/1062-1)
у даній справі залишити
без змін.
Постанова є обов'язковою до виконання, остаточною і оскарженню не
підлягає.