ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
01.04.2002 N 1/1/887
Розглянувши касаційну скаргу ВАТ "Запорізький виробничий
алюмінієвий комбінат" на постанову судової колегії по перегляду
рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від
14.09.2000 р. N 04-1/9-9/68 у справі за позовом ВАТ "Запорізький
виробничий алюмінієвий комбінат" до Державної податкової інспекції
у м. Запоріжжі про визнання недійсним рішення, в с т а н о в и в:
29 жовтня 1999 р. ВАТ "Запорізький виробничий алюмінієвий
комбінат" звернулось до арбітражного суду Запорізької області з
позовом про визнання недійсним рішення ДПІ у м. Запоріжжі від
22.10.99 р. N 342-23/1-2340137200 про застосування та стягнення
фінансових санкцій за порушення законодавства про оподаткування.
Відповідно до рішення на товариство нараховано податок на додану
вартість у сумі 25659,22 грн. та фінансові санкції по ньому у сумі
25659,22 грн., суму завищення бюджетного відшкодування, заявленого
у податкових деклараціях про податок на додану вартість -
40706,44 грн., податок на репатріацію у сумі 58649,14 грн. та
фінансові санкції по ньому у сумі 17594,74 грн., збір до
Державного інноваційного фонду у сумі 4715041 грн. та пеня за
несвоєчасне його внесення у сумі 2467028,05 грн., фінансові
санкції за перевищення ліміту готівки у касі у сумі 97166 грн.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення
податковою інспекцією вимог податкового законодавства, Конституції
України ( 254к/96-ВР ), п. 4.7, п. 7.7.1 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), ст. 4 Декрету КМУ "Про
стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів"( 8-93 ), Інструкції про порядок роботи з продажу ліцензій на
надання послуг типу інжиніринг, листа Комітету Верховної Ради
України з питань фінансів та банківської діяльності від
15.09.99 р. N 06-10/597 ( v_597450-99 ), ст. 3, п. "д" чинної на
той час Конвенції між СРСР та США з питань оподаткування( 840_025 ), ч. 2 п. 3 Порядку ведення касових операцій у
національній валюті України від 02.02.95 р. ( v0228500-95 ).
Відповідач позов не визнав, посилаючись на обгрунтованість
рішення та те, що воно винесено з дотриманням вимог чинного
законодавства і відповідає фактичним обставинам справи.
Рішенням арбітражного суду Запорізької області від
24.12.99 р., залишеним без змін постановою першого заступника
голови цього суду від 03.04.2000 р., позов задоволено частково.
Визнано недійсним рішення ДПІ у м. Запоріжжі від 22.10.99 р.
N 342-23/1-2340137200 у частині донарахування податку на додану
вартість у сумі 10721,22 грн., встановлення завищення бюджетного
відшкодування по ПДВ у сумі 10956,85 грн., донарахування збору до
Державного інноваційного фонду у сумі 4715041 грн. та пені за
несвоєчасне його внесення у сумі 2467028,05 грн., донарахування
податку на репатріацію у сумі 58649,14 грн. та фінансових санкцій
по ньому у сумі 17594,74 грн., нарахування фінансових санкцій по
ПДВ у сумі 51427,66 грн. та фінансових санкцій за перевищення
ліміту готівки у касі у сумі 971,66 грн. У решті вимог відмовлено.
Постановою судової колегії по перегляду рішень, ухвал,
постанов Вищого арбітражного суду України від 14.09.2000 р.
зазначені рішення та постанова змінені. Пункт 2 резолютивної
частини рішення суду викладено у такій редакції: "Визнати
недійсним рішення ДПІ у м. Запоріжжі від 22.10.99 р.
N 342-23/1-2340137200 у частині донарахування ПДВ на вартість
електроенергії у сумі 10721,22 грн., зменшення бюджетного
відшкодування ПДВ на суму 10956,85 грн., донарахування податку на
репатріацію у сумі 56001,75 грн. і стягнення фінансових санкцій у
сумі 42459,74 грн.
Вищим арбітражним судом України визнано правомірним
донарахування ДПІ збору до Державного інноваційного фонду та пені
по ньому, виходячи з того, що постановою Кабінету Міністрів
України N 77 ( 77-92-п ) від 18.02.92 р., ст. 29 Закону України
"Про Державний бюджет України на 1998 р." ( 796/97-ВР ) та ст. 15
Закону України "Про Державний бюджет України на 1999 р."( 378-14 ) встановлено ставку збору, а постановою Кабінету
Міністрів України N 1242 ( 1242-98-п ) від 06.08.98 р. порядок
формування та використання коштів Державного інноваційного фонду.
У іншій частині судові рішення залишені без змін.
У касаційній скарзі ВАТ "Запорізький виробничий алюмінієвий
комбінат" посилається на застосування Вищим арбітражним судом
України, стосовно пені за прострочення сплати збору до
інноваційного фонду, законів та нормативно-правових актів, які
суперечать Конституції України ( 254к/96-ВР ), та просить
скасувати постанову Вищого арбітражного суду України від
14.09.2000 р. в цій частині і направити справу на новий розгляд до
суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом під час розгляду справи недоїмка
позивача по збору до Державного інноваційного фонду за період II
півріччя 1998 року - I півріччя 1999 року виникла на підставі
пункту 18 частини першої статті 14 Закону України "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ), яким передбачено, що збір до
Державного інноваційного фонду відноситься до загальнодержавних
податків і зборів (обов'язкових платежів).
Згідно ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на
1998 р." ( 796/97-ВР ) до законодавчого врегулювання питань сплати
збору до Державного інноваційного фонду суб'єкти підприємницької
діяльності незалежно від форм власності сплачують до цього фонду
збір у розмірі 1 відсотка від обсягів реалізації продукції (робіт,
послуг) або валового доходу в торговельній, посередницькій,
постачальницько-збутовій, банківській або страховій сферах
діяльності, зменшеного на суму податку на додану вартість і
акцизного збору.
Отже, у 1998 році збір до Державного інноваційного фонду в
повному обсязі повинен був зараховуватися до Державного бюджету
України.
Такий же розмір збору було встановлено ст. 15 Закону України
"Про Державний бюджет України на 1999 р." ( 378-14 ).
В той же час чинним законодавством України не були визначені
періоди і строки сплати цього збору.
Таким чином, вимога про сплату платником податку пені за
порушення строків сплати збору до Державного інноваційного фонду
не може вважатися такою, що грунтується на законі.
Окрім того, пеня, за змістом п. 7 ст. 11 Закону України "Про
державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ), підлягала
стягненню лише у випадках, коли застосовувалася до податків, інших
платежів, за якими встановлено обов'язкове подання органам
державної податкової служби податкових декларацій, розрахунків.
Чинне в період, за який нарахована пеня, законодавство
України не передбачало обов'язку позивача як платника податку
подавати декларації або розрахунки по збору до Державного
інноваційного фонду.
Таким чином, постанова Вищого арбітражного суду України від
14.09.2000 р., у оскаржуваній акціонерним товариством частині,
винесена з порушенням норм матеріального права і підлягає
скасуванню з направленням справи, у відповідній частині, на новий
розгляд до господарського суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене,
вирішити спір з дотриманням вимог закону.
Враховуючи наведене, на підставі статей 6, 19, 124, 125, 129
Конституції України ( 254к/96-ВР ), керуючись статтями 111-17,
111-19, 111-20 Господарського процесуального кодексу України( 1798-12 ), Верховний Суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ВАТ "Запорізький виробничий алюмінієвий
комбінат" задовольнити.
Постанову Вищого арбітражного суду України від 14.09.2000 р. ( n0030800-00 ) скасувати у частині позовних вимог про визнання
недійсним рішення Державної податкової інспекції у м. Запоріжжі
щодо нарахування пені по збору до Державного інноваційного фонду,
направивши справу в цій частині на новий розгляд до господарського
суду першої інстанції.
У решті - постанову залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Бізнес:законодавство та практика, 2003 р., N 16