Судова палата у господарських справах

Верховного Суду України у складі:

за участю представників:

позивача – Циганенко О.С., Голобородько Т.В.,

відповідача – Гадомського Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління економіки та інвестицій Київської міської державної адміністрації на постанову Вищого господарського суду України від 23 травня 2006 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фрістайл" до Головного управління економіки та інвестицій Київської міської державної адміністрації про стягнення 644 800 грн.,

У червні 2005 року товариство з обмеженою відповідальністю "Фрістайл" (далі – Інвестор) звернулося в господарський суд міста Києва із позовом до Головного управління економіки та інвестицій Київської міської державної адміністрації (далі – Управління) про стягнення 644800 грн., сплачених в рахунок компенсації витрат, пов'язаних з підготовкою та проведенням конкурсу на фінансування будівництва та 6576960 грн., сплачених на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва.

Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги і просив стягнути 11551795 грн. 89 коп. збитків, у тому числі: 9870688 грн. 61 коп. – витрати за інвестиційним договором від 28 серпня 2003 року № 049-13/і/7, 1334566 грн. 29 коп. – інфляційні нарахування; 336540 грн. 99 коп. – річні.

Позовні вимоги обґрунтовувались посиланням на те, що 22 березня 2004 року, укладений між Інвестором, Управлінням, комунальною корпорацією "Київавтодор", комунальним підприємством "Київський метрополітен" 28 серпня 2003 року інвестиційний договір № 049-13/і/7, був розірваний позивачем в односторонньому порядку, встановленому пунктом 10.3 договору, у зв'язку із невиконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань за пунктом 3.3. Повідомленням про розірвання інвестиційного договору від 19 березня 2004 року № 004/02 Інвестор вимагав від Управління повернення грошових коштів у сумі 7221760 грн. у строк до 29 березня 2004 року. Оскільки останнім вимогу виконано не було, Товариство станом на 5 вересня 2005 року зазнало збитки у сумі 11551795 грн. 89 коп.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на безпідставність вимог.

Ухвалами господарського суду міста Києва від 5 вересня 2005 року та від 19 вересня 2005 року до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено: управління Державного казначейства у місті Києві, комунальну корпорацію "Київавтодор", комунальне підприємство "Київський метрополітен".

Рішенням господарського суду міста Києва від 24 жовтня 2005 року позов задоволено частково; з Управління стягнуто 11495646 грн. 95 коп. збитків; в решті вимог в позові відмовлено. Рішення вмотивовано посиланням на статті 16, 20, 611, 625, 651 Цивільного кодексу України, 224 Господарського кодексу України (436-15) .

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 січня 2006 року та постановою Вищого господарського суду України від 23 травня 2006 року зазначене рішення суду залишено без змін.

20 липня 2006 року колегією суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою Управління порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 23 травня 2006 року у справі № 36/382. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскарженої постанови та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування касаційної скарги зроблено посилання на виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону у аналогічних справах, порушення положень статті 19 Конституції України, неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов господарські суди першої, апеляційної інстанцій виходили з того, що спірний інвестиційний договір було розірвано позивачем 22 березня 2004 року в односторонньому порядку, встановленому п.10.3. договору, у зв'язку з суттєвим порушенням відповідачем умов інвестиційного договору, а саме - п.3.3. А тому на підставі умов договору та п.4 ст. 611 ЦК України відповідач має відшкодувати завдані відповідачу збитки, що пов'язані з витратами за вказаним інвестиційним договором.

Оскаржуваною постановою Вищий господарський суд України залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції, погодившись з висновками судів попередніх інстанцій.

Проте з цим погодитися не можна.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 28 серпня 2003 року між Управлінням, Інвестором, комунальною корпорацією "Київавтодор" та комунальним підприємством "Київський метрополітен" було укладено інвестиційний догорів № 049-13/і/7 щодо будівництва підземного пішохідного переходу з нежитловими приміщеннями торгівельно-побутового комплексу між Броварським шосе та вулицею Андрія Малишка, з влаштуванням другого виходу зі станції метро "Дарниця".

За умовами договору (п.3.3) до обов'язків Управління віднесено сприяння позивачу: у вирішенні питань, пов'язаних з підготовкою території для будівництва об'єкта договору відповідно до проектно-кошторисної документації у визначений строк; у погодженні відповідними службами міської влади у найкоротші терміни будь-яких належно оформлених документів, які необхідні для проектування збору вихідних даних об'єкта, початком будівництва, будівництва та введення об'єкта в експлуатацію.

Стаття 237 ЦК України серед підстав виникнення представництва визначає договір, закон, акт органу юридичної особи та інші підстави, встановлені актами цивільного законодавства.

Суди попередніх інстанцій дійшовши висновку, що відповідач виступав як представник Київської міської державної адміністрації ( далі – КМДА), в порушення положень п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" від 29 грудня 1976 року (v0011700-76) , не вказали на підставі якої норми закону відповідачеві були делеговані такі повноваження.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судами не досліджено питання щодо компетенції відповідача по відношенню до КМДА.

Таким чином господарський суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, задовольнивши позов з тих підстав, що відповідачем порушені умови інвестиційного договору, не встановив належним чином, в чому саме полягають ці порушення та не навів правового обґрунтування зазначеного висновку.

Тому не можна погодитися і з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності в діях відповідача у спірних правовідносинах складу цивільного правопорушення, зокрема його вини в завданих збитках, і, відповідно, наявності підстав для притягнення його до цивільно-правової відповідальності.

Викладене підтверджує, що господарські суди всіх інстанцій неправильно застосували норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, внаслідок чого ухвалено необґрунтовані рішення і постанови, які підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, встановити правове становище сторін у спірних правовідносинах та з'ясувати їх дійсні права і обов'язки, правильно застосувати законодавство, що їх регулює, та ухвалити обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 111-17 – 111-20 ГПК України (1798-12) , Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Головного управління економіки та інвестицій Київської міської державної адміністрації задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 23 травня 2006 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 січня 2006 року та рішення господарського суду міста Києва від 24 жовтня 2005 року у справі № 36/382 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.