Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.03.2002 року
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі:
Головуючого судді,
суддів;
за участю представників Н-ського обласного територіального
відділення Антимонопольного комітету України - присутні; КБ "SSS"
- присутні,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Н-ського обласного територіального відділення Антимонопольного
комітету України на постанову Вищого арбітражного суду України від
ХХ червня 2001 року № Х7 у справі за позовом КБ "SSS" до Н-ського
обласного територіального відділення Антимонопольного комітету
України про визнання недійсною постанови Голови Н-ського обласного
територіального відділення Антимонопольного комітету України № Х1
від ХХ травня 2000 року "Про результати розгляду справи № Х0 про
порушення антимонопольного законодавства КБ "SSS" в особі його
Н-ської філії",
встановив:
У червні 2000 року КБ "SSS" звернувся у арбітражний суд Н-ської
області із позовом до Н-ського обласного територіального
відділення Антимонопольного комітету України про визнання
недійсною постанови Голови Н-ського обласного територіального
відділення Антимонопольного комітету України № Х1 від ХХ травня
2000 року. Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що оскарженою
постановою було визнано, що КБ "SSS" займає монопольне становище в
межах м. Н-ська на ринку розрахунково-касового обслуговування
установ, організацій та підприємств, які одержують кошти з
міського бюджету. Проте, на думку позивача, ця постанова винесена
без врахування обставин справи та з порушенням чинного
законодавства. Зокрема, Закону України "Про обмеження монополізму
та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій
діяльності" ( 2132-12 ) (2132-12)
та розпорядження Антимонопольного комітету
України від 10 березня 1994 року № 1-р "Про затвердження Методики
визначення монопольного становища суб'єктів господарювання на
ринку" ( z0048-94 ) (z0048-94)
. При цьому було штучно звужено поняття
"ринок".
Рішенням арбітражного суду Н-ської області від ХХ серпня 2000 року
в задоволенні позову відмовленно.
Постановою першого заступника голови арбітражного суду Н-ської
області про перевірку рішення в порядку нагляду від ХХ грудня 2000
року з мотивувальної частини вищевказаного рішення виключені
слова: Дії позивача щодо встановлення та застосування до різних
споживачів різної плати за один розрахунковий документ при
проведенні одного платежу кваліфікуються як зловживання
монопольним становищем у вигляді встановлення дискримінаційних
цін, що обмежують права окремих споживачів, передбачені абз. 1, 6
ст. 4 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення
недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності"
( 2132-12 ) (2132-12)
. У решті рішення суду залишено без зміни.
Ці рішення та постанова мотивовані тим, що частка позивача на
ринку розрахунково-касового обслуговування підприємств, які
одержують кошти з міського бюджету, в межах м. Н-ська перевищувала
35 %. Крім того, КБ "SSS" в умовах монопольного становища
встановив на свою послугу по касовому обслуговуванню монопольне
високу ціну, що призвело до порушення прав споживачів, які зайво
сплатили 4746 гри.53 коп..
Постановою судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов
Вищого арбітражного суду України від ХХ червня 2001 року №Х7
рішення від ХХ серпня 2000 року та постанову від ХХ грудня 2000
року арбітражного суду Н-ської області скасовано. Позов
задоволене. Визнано недійсною постанову Голови Н-ського обласного
територіального відділення Антимонопольного комітету України № Х1
від ХХ.ХХ.2000 року "Про результати розгляду справи № Х0 про
порушення антимонопольного законодавства КБ "SSS" в особі його
Н-ської філії". Постанова обгрунтована тим, що суд не врахував, що
Декретом Кабінету Міністрів України від 12 травня 1993 року №
49-93 ( 49-93 ) (49-93)
дія ст. 3 Закону України "Про обмеження
монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у
підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ) (2132-12)
, яка визначає монопольне
становище суб'єктів господарювання за територіальною ознакою,
зупинена. Крім того, технологічний процес проведення будь-яких
операцій банку не залежить від клієнта (споживача), а є для всіх
однаковим, і регламентований нормативними актами Національного
банку України. Це положення підтверджується листом НБУ від 16
жовтня 2000 року № 25-112/2089. Суд також не врахував, що згідно з
ст. 7 Закону України "Про ціни і ціноутворення" ( 507-12 ) (507-12)
банк
має право встановлювати вільні ціни і тарифи, оскільки дія ст.ст.
8, 9 цього Закону ( 507-12 ) (507-12)
щодо державного регулювання цін і
тарифів на банки не поширюється.
Ухвалою Верховного Суду України від ХХ січня 2002 року за
касаційною скаргою Н-ського обласного територіального відділення
Антимонопольного комітету України порушено провадження з перегляду
в касаційному порядку постанови Вищого арбітражного суду України
від ХХ червня 2001 року №Х7. У скарзі ставиться питання про
скасування постанови Вищого арбітражного суду України від ХХ
червня 2001 року №Х7 і припинення провадження у справі. Посилання
зроблені на виявлення різного застосування Вищим арбітражним судом
України положень Законів України "Про ціни та ціноутворення"
( 507-12 ) (507-12)
і "Про Антимонопольний комітет України" ( 3659-12 ) (3659-12)
.
Зазначено, що оскаржена постанова не відповідає постановам Вищого
арбітражного суду України від ХХ грудня 2000 року № Х9 та від ХХ
травня 2000 року № Х2.
Заслухавши доповідача, пояснення представників Н-ського обласного
територіального відділення Антимонопольного комітету України, які
підтримали доводи касаційної скарги та просили її задовольнити,
представників КБ "SSS", котрі заперечували проти цього,
перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що
оскаржена постанова Вищого арбітражного суду України підлягає
скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої
інстанції з таких підстав.
Приймаючи постанову, Вищий арбітражний суд України виходив з того,
що не було враховано, що Декретом Кабінету Міністрів України від
12 травня 1993 року № 49-93 ( 49-93 ) (49-93)
дія ст. 3 Закону України
"Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ) (2132-12)
, яка
визначає монопольне становище суб'єктів господарювання за
територіальною ознакою, зупинена. Згідно з ст. 7 Закону України
"Про ціни і ціноутворення" ( 507-12 ) (507-12)
банк має право встановлювати
вільні ціни і тарифи, оскільки дія ст.ст. 8, 9 цього Закону
( 507-12 ) (507-12)
щодо державного регулювання цін і тарифів на банки не
поширюється. Чинне законодавство України не встановлює для
комерційних банків обмежень щодо визначення ними розміру тарифів
на здійснення операцій з розрахункового обслуговування. Банк
незаконно визнаний таким, що займає монопольне становище, виходячи
із частки Банку на ринку розрахунково-касового обслуговування,
тобто виходячи з положення споживача банківських послуг.
Відповідачем не доказано обмеження Банком конкуренції на ринку, що
є обов'язковою ознакою монопольної ціни. ;
Викладені вище висновки Вищого арбітражного суду України не
відповідають нормам матеріального права та не грунтуються на
обставинах справи.
Статтею 42 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
встановлено, що
держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій
діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на
ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна
конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.
У Декреті Кабінету Міністрів України від 12 травня 1993 року №
49-93 ( 49-93 ) (49-93)
вказано, що прийнятий він з метою забезпечення
більш ефективного визначення монопольного становища підприємців на
ринку товару. Положення згаданого нормативно-правового акту не
перешкоджає встановленню факту зайняття Банком монопольного
становища в межах м. Н-ська та товарних меж ринку і узгоджується з
абзацом 7 статті 1 Закону України "Про обмеження монополізму та
недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій
діяльності" ( 2132-12 ) (2132-12)
, де дано визначення терміну "монопольне
становище".
Відповідно до ч. І ст. 13 Закону України "Про ціни і
ціноутворення" ( 507-12 ) (507-12)
відповідач може здійснювати контроль у
сфері правомірності застосування вільних цін та додержання вимог
антимонопольного законодавства. При цьому, кваліфікуючи дії Банку
як зловживання монопольним становищем, Н-ське обласне
територіальне відділення Антимонопольного комітету України
виходило з того, що клієнти Банку при одержанні послуги одного й
того ж об'єму та однакової якості сплачували різну плату. Ця
обставина визнана відповідачем як встановлення КБ "SSS" в особі
його Н-ської філії дискримінаційних цін на свої товари, що
обмежують права окремих споживачів.
В абзаці 4 розділу III розпорядження Антимонопольного комітету
України №1-р від 10 березня 1994 року "Про затвердження Методики
визначення монопольного становища підприємців на ринку"
( z0048-94 ) (z0048-94)
вказано, що товарні межі ринку визначаються шляхом
формування групи взаємозамінних товарів. При цьому враховується
така ознака товарів як наявність спільної групи споживачів товару,
якою у даному випадку були установи, організації та підприємства,
що одержують кошти з міського бюджету м. Н-ська.
Зміст таких понять як банківська послуга та товарні межі ринку
розкривається в ст. 1 Закону України "Про обмеження монополізму та
недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій
діяльності" ( 2132-12 ) (2132-12)
, ст. 8 Закону України "Про Антимонопольний
комітет України" ( 3659-12 ) (3659-12)
, п. 2 ч. 1 ст. 3 та ч. І ст. 25
Закону України "Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ) (2121-14)
.
У відповідності з ст. 1 Закону України "Про обмеження монополізму
та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій
діяльності" ( 2132-12 ) (2132-12)
монопольна ціна - це ціна, яка
встановлюється суб'єктом господарювання, що займає монопольне
становище на ринку, і призводить до обмеження конкуренції або
порушення прав споживача. Тобто, обмеження конкуренції та
порушення прав споживача є альтернативними ознаками монопольної
ціни.
Як вбачається зі змісту постанов першого заступника голови
арбітражного суду Н-ської області про перевірку рішення в порядку
нагляду від ХХ грудня 2000 року та судової колегії по перегляду
рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від ХХ
червня 2001 року № Х7 з мотивувальної частини рішення арбітражного
суду Н-ської області від ХХ серпня 2000 року виключено певні
слова. Ця позиція мотивована тим, що чинне законодавство України
не містить визначення поняття "вартість відпрацьованого одного
розрахункового документу".
Проте, судами не взято до уваги і не дано оцінки тому, що позивач
у своєму листі від 29 грудня 1999 року сам застосував термін
"вартість одного розрахункового документа" (а.с. 91).
Наведені вище обставини свідчать, що при прийнятті оскаржених
рішень Вищим арбітражним судом України не було достатньо враховано
вимоги законодавства. У зв'язку з цим судові рішення по справі
підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до
суду першої інстанції.
Крім того, суд не повністю з'ясував обставини, що мають значення
для справи. Зокрема, судом не було належно досліджено діяльність
Банку по наданню послуг у товарних межах ринку.
Таким чином, під час нового розгляду справи суду першої інстанції
необхідно детально дослідити матеріали справи, ретельно з'ясувати
дійсні обставини діяльності Банку щодо встановлення цін на свої
послуги, у повному обсязі перевірити доводи сторін та дотримання
вимог закону при винесенні головою Н-ського обласного
територіального відділення Антимонопольного комітету України
постанови № Х1 від ХХ.ХХ.2000 року "Про результати розгляду справи
№ Х0 про порушення антимонопольного законодавства КБ "SSS" в особі
його Н-ської філії. Крім того, слід перевірити доводи Н-ського
обласного територіального відділення Антимонопольного комітету про
те, що КБ "SSS" в особі його Н-ської філії змінив умови надання
послуг із розрахунково-касового обслуговування установ,
організацій та підприємств, котрі одержують кошти з міського
бюджету в межах м. Н-ська, порівняно з умовами, за якими Банк став
переможцем конкурсу щодо надання таких послуг, та надати цьому
факту належну оцінку. У залежності від отриманих висновків
потрібно прийняти відповідне рішення, яке відповідає вимогам
законодавства.
Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17-111-20 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу Н-ського обласного територіального відділення
Антимонопольного комітету України задовольнити частково.
Постанову судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов
Вищого арбітражного суду України від ХХ червня 2001 року № Х7,
постанову від ХХ грудня 2000 року та рішення від ХХ серпня 2000
року арбітражного суду Н-ської області скасувати, а справу
передати на новий розгляд до суду першої Інстанції.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.