ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.03.2002 Справа N 3/2042
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі:
Головуючого судді,
Суддів;
за участю представників відповідача: присутні,
розглянувши касаційну скаргу акціонерного товариства "ХХХ" (далі
Банк) на постанову Вищого господарського суду України від
ХХ.11.2001 року № Х2,
встановив:
В липні 2000 року закрите акціонерне товариство "YYY" (далі
Товариство) звернулося до арбітражного суду м. Н-ська з позовом до
Банку про стягнення 9 641 594 грн. 87 коп., в тому числі:
6 176 537 грн. 27 коп. збитків, заподіяних неналежним виконанням
зобов'язань за договором довірчого управління від 13.02.1997 року
№ 13/02-97; 3 465 057 грн. 60 коп. збитків, заподіяних знеціненням
грошових коштів внаслідок інфляції. У процесі розгляду справи
Товариство збільшило розмір позовних вимог у зв'язку з уточненням
розрахунку суми збитків з урахуванням індексу інфляції і просило
стягнути 10 331 676 грн. 31 коп.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що за умовами укладеного між
сторонами договору Товариство передало, а Банк прийняв прості
векселі, емітовані Національним диспетчерським центром
електроенергетики України на загальну номінальну суму 13 000 000
грн. Договором передбачалася передача векселів шляхом вчинення на
них Іменного індосаменту, що й було зроблено Товариством.
Натомість Банк зобов'язався сплатити Товариству суму 9 188 593
грн. 27 коп. у строки, передбачені додатком № 2 до договору.
Станом на 25 липня 1997 року Банк мав заборгованість перед
Товариством в сумі 2 336 грн. 16 коп., а у подальшому ухилився від
розрахунків щодо решти суми 6 174 237 грн. 11 коп. Загальна сума
заборгованості склала 6 176 537 грн. 27 коп., до якої позивачем
застосовано індекс інфляції.
Банк позов не визнавав, мотивуючи свої заперечення тим, що
укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є
договором комісії, і до нього мають застосовуватись норми глави 35
Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
. Банк належним чином
виконав свої зобов'язання за договором. Від свого імені, але в
інтересах Товариства, Банк уклав з акціонерним товариством
закритого типу "ZZZ" (далі Фірма) договір купівлі-продажу векселів
від 13.02.1997 року № 13/02 і додаткову угоду до нього від
21.02.1997 року № 1, в яких передбачено строки і суми погашення
вартості векселів відповідно до додатку № 2 укладеного з позивачем
договору довірчого управління від 13.02.1997 року № 13/02-97.
Одержана від Фірми сума 1 770 571 грн. в погашення вартості
векселів була повністю перерахована Банком Товариству. Крім того,
Банк перерахував позивачу 804 429 грн. власних коштів. Всього сума
перерахованих коштів за договором довірчого управління від
13.02.1997 року № 13/02-9 склала 2 575 000 грн. Банк неодноразово
повідомляв Товариство про неналежне виконання зобов'язань з боку
Фірми. В обґрунтування підстави звільненні від відповідальності за
позовом Банк послався на частину 2 статті 402 Цивільного кодексу
України ( 1540-06 ) (1540-06)
, відповідно до якої комісіонер не відповідає
перед комітентом за невиконання третьою особою угоди, здійсненої
ним за рахунок комітента, крім випадків, коли комісіонер приймає
на себе поруку за виконання третьою особою цієї угоди
(делькредере).
Арбітражний суд Ч-ської області рішенням від ХХ.12.2000 року у
позові відмовив з тих мотивів, що укладений між сторонами договір
за своєю правовою природою є договором комісії; Банк відповідає
перед Товариством лише в межах сум, одержаних від третьої особи,
якій були продані векселі; одержана Банком від Фірми сума у
погашення вартості векселів повністю перерахована Товариству, а
тому відповідно до частини 2 статті 402 Цивільного кодексу України
( 1540-06 ) (1540-06)
підстав для покладення на Банк відповідальності за
позовом немає.
Постановою заступника голови арбітражного суду Ч-ської області від
ХХ.02.2001 року зазначене рішення скасовано з мотивів неповного
з'ясування обставин, що мають значення для справи, справа передана
на новий розгляд.
Постановою судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов
Вищого арбітражного суду України від ХХ.04.2001 року № Х1
постанова заступника голови арбітражного суду Ч-ської області від
ХХ.02.2001 року залишена без змін.
У новому розгляді справи арбітражний суд Ч-ської області рішенням
від ХХ.04.2001 року позов задовольнив, стягнув з Банку на користь
Товариства 10 331 676 грн. 31 коп. боргу. Мотивуючи рішення, суд
зазначив, що відносини між сторонами за договором довірчого
управління від 13.02.1997 року № 13/02-9 характерні для договору
купівлі-продажу зі специфічними ознаками застосування вексельного
права. Такий висновок зроблено з посиланням, зокрема, на ту
обставину, що на векселях вчинено іменний безоборотний індосамент
без будь-яких застережень, а тому Банк проводив операції по
реалізації векселів як їх власник, на свій розсуд.
Зазначене рішення залишено без змін постановою заступника голови
арбітражного суду Ч-ської області від ХХ.05.2001 року, постановою
судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого
арбітражного суду України від ХХ.06.2001 року № Х8 та постановою
Вищого господарського суду України від ХХ.11.2001 року № Х2.
ХХ лютого 2002 року Верховним Судом України за касаційною скаргою
Банку порушено провадження з перегляду в касаційному порядку
постанови Вищого господарського суду України від ХХ.11.2001 року №
Х2.
У касаційній скарзі ставиться питання про скасування постанови
Вищого господарського суду України від ХХ.11.2001 року № Х2 та
передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. В
обгрунтування касаційної скарги зроблено посилання на неправильне
застосування норм матеріального права, невідповідність оскарженої
постанови положенням статті 58 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
,
різне застосування одних і тих же положень нормативних актів у
постанові судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов
Вищого арбітражного суду України від ХХ.04.2001 року № Х1 та у
постанові Вищого господарського суду України від ХХ.11.2001 року №
Х2, прийнятих у даній справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
відповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених в ній
фактичних обставин правильність застосування Вищим господарським
судом України норм матеріального права, Верховний Суд України
вважає, що касаційна скарга Товариства підлягає задоволенню з
таких підстав.
Позов у даній справі пред'явлено Товариством з підстави
неналежного виконання Банком зобов'язань за договором довірчого
управління від 13.02.1997 року № 13/02-97.
При розгляді справи судами всіх інстанцій встановлено, що:
- на виконання пунктів 1.1. та 2.1 договору Товариство передало
Банку 11 простих векселів, емітованих Національним диспетчерським
центром електроенергетики України на загальну номінальну суму
13 000 000 грн.;
- відповідно до пункту 3.1.5 договору та додатку № 2 до нього Банк
зобов'язався сплатити Товариству суму 9 188 593 грн. 27 коп.,
строк останнього платежу передбачено 15 лютого 1998 року;
- грошове зобов'язання Банк виконав частково, несплаченою
залишилась сума 6 176 537 грн. 27 коп.
Вказані обставини сторонами не заперечувались.
Разом з тим на всіх стадіях розгляду справи Банк позов не визнавав
з тих мотивів, що зміст прав і обов'язків сторін за договором
свідчить про здійснення з боку Банку комісійної діяльності;
правові підстави для покладення на нього відповідальності за
позовом відсутні.
В матеріалах справи містяться суперечливі висновки суду щодо
характеру Правовідносин сторін за договором довірчого управління
від 13.02.1997 року № 1/02-97.
У постанові судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов
Вищого арбітражного суду України від ХХ.04.2001 року № Х1
зазначено, що за своєю правовою природою договір довірчого
управління є цивільно-правовою угодою, яка не передбачає перехід
права власності на векселі від довірителя до повіреного; на думку
судової колегії Банк здійснював комісійну діяльність
купівлі-продажу цінних паперів.
В оскарженій постанові Вищого господарського суду України від
ХХ.11.2001 року № Х2 зроблено інший висновок про те, що між
Товариством та Банком укладено угоду купівлі-продажу векселів.
Таким чином, в одній справі прийнято постанови, які мають законну
силу і по-різному визначають вид зобов'язання, що виникло з
укладеного між сторонами договору довірчого управління від
13.02.1997 року № 13/02-97.
В обгрунтування висновку про те, що укладений між сторонами
договір є угодою купівлі-продажу, в оскарженій постанові Вищого
господарського суду України від ХХ.11.2001 року № Х2 зроблено
посилання на факт вчинення Товариством на векселях безоборотного
передавального іменного індосаменту на користь Банку.
Проте таке обгрунтування не є переконливим, зважаючи на
відсутність аналізу га оцінки всіх умов укладеного між сторонами
договору довірчого управління від 13.02.1997 року № 13/02-97, на
виконання якого Товариство передало Банку векселі шляхом іменного
індосаменту. Висновку щодо характеру зобов'язальних відносин
сторін суд дійшов без усебічного з'ясування обставин справи і
належної оцінки доказів, чим порушив вимоги статей 43, 33, 43, 84
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
При прийнятті оскарженої постанови Вищий господарський суд України
керувався нормами Уніфікованого закону про переказні векселі та
прості векселі ( 995_009 ) (995_009)
, запровадженого Женевською вексельною
конвенцією 1930 року, яка набула чинності для України 6 січня 2000
року, та Положенням про операції банків з векселями
( v0258500-99 ) (v0258500-99)
, затвердженим постановою Правління Національного
банку України від 28.05.1999 року № 258. Тим самим для юридичної
оцінки обставин справи судом застосовано законодавство, яке не
було чинним на момент їх виникнення.
Наведені обставини, що свідчать про неправильне застосування норм
матеріального права, дають підстави для скасування постановлених у
справі судових рішень і передачі справи на новий розгляд до суду
першої інстанції.
У новому розгляді справи суду слід усунути недоліки, що були
допущені судами при розгляді справи, визначити спірні
правовідносини та законодавство, яке регулює ці відносини,
вирішити спір по суті з дотриманням вимог матеріального та
процесуального законодавства.
Враховуючи викладене, на підставі статей 6, 124, 129 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, керуючись статтями 111-17 -111-21
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Верховний Суд України
Постановив:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства "XXX" задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України ( sp06/140-1 ) (sp06/140-1)
від ХХ.11.2001 року № Х2, постанови судових колегій по перегляду
рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від
ХХ.06.2001 року № Х8 та від ХХ.04.2001 року № Х1, постанову від
ХХ.05.2001 року та рішення від ХХ.04.2001 року арбітражного
суду Ч-ської області скасувати і передати справу на новий
розгляд до суду першої інстанції.