ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
18.03.2002 N 25/108 (02/074)
Розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Мінському районі м. Києва на постанову Вищого господарського суду
України від 02.11.2001 р. у справі за позовом ДПІ
у Мінському районі м. Києва до Приватного підприємства "Чайка-4",
Малого підприємства у формі товариства з обмеженою
відповідальністю (МП ТОВ) "Техсервіс" про визнання угоди
недійсною, В С Т А Н О В И В:
4 травня 2000 р. ДПІ у Мінському районі м. Києва звернулась
до арбітражного суду м. Києва з позовом про визнання недійсною на
підставі ст. 49 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) угоди, укладеної
між ПП "Чайка-4" та МП ТОВ "Техсервіс", на суму 2540 грн.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що ПП "Чайка" було
зареєстроване без мети здійснення фінансово-господарської
діяльності. В підтвердження цього позивач послався на те, що
підприємство було зареєстроване по втраченому паспорту, за період
своєї діяльності не сплачувало до бюджету податків та зборів, що
стало підставою для визнання рішенням Дніпровського районного суду
м. Києва від 17 березня 2000 р. статуту ПП "Чайка-4" недійсним.
З цих підстав позивач просив визнати оспорювану угоду
недійсною як таку, що укладена з метою, завідомо суперечною
інтересам держави і суспільства.
Рішенням арбітражного суду м. Києва від 26.06.2000 р.,
залишеним без змін постановою цього суду від 07.06.2001 р., у
задоволенні позову відмовлено, оспорювану угоду визнано недійсною
на підставі ст. 48 Цивільного кодексу ( 1540-06 ).
Постановою Вищого господарського суду України від
02.11.2001 р. зазначені рішення та постанова залишені без змін.
22 січня 2002 р. Верховним Судом України порушено провадження
за касаційною скаргою ДПІ у Мінському районі м. Києва з підстав
різного застосування Вищим господарським судом України одного й
того ж положення закону в аналогічних справах.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи представників
позивача, вивчивши матеріали справи, Верховний Суд України
знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити з наступних
підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно рахунку-фактури
N 153 від 19.11.96 р. МП ТОВ "Техсервіс" перерахувало на
розрахунковий рахунок ПП "Чайка-4" платіжним дорученням N 114 від
21.11.96 р. кошти в сумі 2540 грн., проти чого видана накладна
N 156 від 29.11.96 р. про отримання МП ТОВ "Техсервіс" від ПП
"Чайка-4" товару на суму 2540 грн. В період діяльності ПП
"Чайка-4" не сплачувало до бюджету податків та зборів,
передбачених законодавством України, що не відповідає визначеним
законом порядку та умовам здійснення підприємницької діяльності.
Відповідно до статті 49 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) угода,
укладена з метою, суперечною інтересам держави і суспільства,
визнається недійсною.
Пленум Верховного Суду України у п. 6 постанови від 28 квітня
1978 р. N 3 ( v0003700-78 ) "Про судову практику в справах про
визнання угод недійсними" роз'яснив, що до угод, укладених з
метою, суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема,
належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними
особами від оподаткування доходів, використання всупереч закону
колективної, державної або чиєїсь приватної власності з корисливою
метою тощо.
Пунктом 2 зазначеної постанови передбачено, що угода може
бути визнана недійсною лише з підстав та з наслідками,
передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди
недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими
закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних
юридичних наслідків.
Отже, висновки Вищого господарського суду України про те, що
угода між ПП "Чайка-4" та МП ТОВ "Техсервіс" не може бути визнана
недійсною відповідно до вимог ст. 49 Цивільного кодексу( 1540-06 ), не є переконливими та обґрунтованими без спростування
доказами доводів позивача щодо суперечності укладеної угоди
інтересам держави і суспільства.
Постановлені у справі рішення підлягають скасуванню, а справа
направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, внаслідок
помилкового застосування судом ст. 48 Цивільного кодексу( 1540-06 ) за обставин, коли суд не дослідив і не спростував
наявності підстав для застосування ст. 49 Цивільного кодексу.
При цьому суд не врахував, що предметом позову було визнання
угоди недійсною з підстав, передбачених ст. 49 Цивільного кодексу( 1540-06 ), а не інших підстав.
Тому вихід за межі позовних вимог і застосування без законних
підстав ст. 48 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) призвело до того, що
позовні вимоги по суті не вирішені.
При новому розгляді справи суду необхідно всебічно і повно
перевірити фактичні обставини і прийняти законне та обґрунтоване
рішення.
Враховуючи наведене, на підставі статей 6, 19, 124, 125, 129
Конституції України ( 254к/96-ВР ), керуючись статтями 111-17,
111-19, 111-20 Господарського процесуального кодексу України( 1798-12 )
, Верховний Суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДПІ у Мінському районі м. Києва
задовольнити. Постанову Вищого господарського суду України від
02.11.2001 р., постанову від 07.06.2001 р. та
рішення від 26.06.2000 р. арбітражного суду м. Києва скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.