СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
18.03.2002
Верховний Суд України, розглянувши за касаційною скаргою
Української корпорації "Укрнафтопродукт" (далі - Корпорація) на
постанову Вищого господарського суду України від 22 вересня 2001
р. справу за позовом прокурора Вінницької області в інтересах
держави в особі Державної податкової адміністрації України та
Барської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької
області до Корпорації і Відкритого акціонерного товариства
"Вищеольчедаївський цукровий завод" (далі - Завод) про визнання
угод і векселя недійсними, В С Т А Н О В И В:
зазначений позов прокурор пред'явив до арбітражного суду
Вінницької області 2 червня 2000 р.
Заявлені позовні вимоги були обґрунтовані тим, що на дату
укладання оспорюваних договорів купівлі-продажу та передачі
Корпорації простого векселя все майно і майнові права Заводу
відповідно до Указу Президента України N 167 ( 167/98 ) (167/98)
від 4
березня 1998 р. "Про заходи щодо підвищення відповідальності за
розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами" перебували
в податковій заставі, а тому їх відчуження без письмової згоди
органів державної податкової служби не допускалося.
У зв'язку з цим відчуження Заводом векселя і за оспорюваним
договором купівлі-продажу цукру суперечило вимогам названого
Указу ( 167/98 ) (167/98)
.
Крім того, прокурор вважав, що зазначені договори є
удаваними, за якими сторони приховували бартерну угоду, згідно з
якою нафтопродукти мали обмінюватися на цукор.
Рішенням від 11 жовтня 2000 р. арбітражний суд Вінницької
області позов задовольнив частково: договори купівлі-продажу цукру
та нафтопродуктів визнав удаваними; приховану під ними бартерну
угоду визнав недійсною; визнав недійсним простий вексель; в
частині позовної вимоги про повернення векселя або видачі іншого
векселя провадження припинив у зв'язку з відмовою прокурора від
неї.
Судове рішення грунтувалося на висновку про те, що сторони,
підписуючи договори купівлі-продажу, мали на увазі бартерну угоду
з умовою попередньої поставки нафтопродуктів, оскільки через
відсутність у Заводу коштів він не міг купити і оплатити
нафтопродукти.
У зв'язку з цим суд дійшов висновку, що під двома договорами
купівлі-продажу цукру і нафтопродуктів слід розуміти один
бартерний договір, який не відповідає вимогам закону, а тому є
недійсним на підставі статті 48 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
(далі - ЦК). Його недійсність обумовлена умовою договору про те,
що "в разі несвоєчасного відвантаження нафтопродуктів до вказаної
дати даний договір втрачає силу" суперечить передбаченим статтями
161, 162 ЦК загальним умовам виконання зобов'язань. На думку суду,
ця умова надає Корпорації право односторонньої відмови від
виконання договірних зобов'язань. Крім того, відсутність у
договорі умов про взаємну відповідальність сторін суперечить
принципу рівноправності сторін у договірних правовідносинах,
оскільки він містить лише умову про відповідальність Заводу.
Недійсність векселя суд обґрунтовував тим, що він був
переданий Корпорації на підставі недійсного бартерного договору, а
також положеннями "Правил виготовлення і використання вексельних
бланків" (затверджені постановою КМУ і НБУ N 528 ( 528-92-п ) (528-92-п)
від
10 вересня 1992 р.; далі - Правила використання векселів), якими
передбачено, що векселі можуть видаватися лише для оплати за
поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за
винятком векселів Міністерства фінансів України, Національного
банку України та комерційних банків України. У даному випадку
Завод передав вексель Корпорації як попередню оплату за
нафтопродукти, які вона зобов'язалася йому продати.
Крім того, вексель був переданий без згоди органів державної
податкової служби, оскільки на дату його передачі все майно і
майнові права Заводу перебували в податковій заставі.
Всупереч положенням статті 3 Закону України "Про заставу"
( 2654-12 ) (2654-12)
, згідно з якою заставою може бути забезпечена лише
дійсна вимога, вексель був переданий Корпорації, яка не була
кредитором Заводу (стаття 151 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Постановою від 26 березня 2001 року арбітражний суд
Вінницької області зазначене судове рішення залишив без змін на
тих самих підставах.
Оскаржуваною постановою Вищий господарський суд України
зазначені судові рішення і постанову також залишив без змін.
У касаційній скарзі Корпорація просить постанову Вищого
господарського суду України скасувати, а справу передати на новий
розгляд, обґрунтовуючи її виявленням факту різного застосування
судом одного й того самого положення закону (іншого
нормативноправового акта) в аналогічних справах. При цьому
робиться посилання на постанови Вищого господарського суду України
від 30 серпня 2001 р. у справі N 248/П-297 та від 20 вересня 2001
р. у справі N 243/11-294. Останньою постановою рішення в частині
позовної вимоги про визнання таких самих векселів недійсними
скасовано з огляду на те, що відповідно до статті 1 Уніфікованого
закону про переказні векселі та прості векселі ( 995_009 ) (995_009)
(запроваджений Женевською конвенцією 1930 року) підставами
визнання векселя недійсним є порушення вимог щодо його змісту та
форми. Тому визнання векселів недійсними суперечить названому
Закону ( 2654-12 ) (2654-12)
.
Крім того, в цій постанові суд дійшов висновку про те, що
удаваність угоди не робить її недійсною, оскільки відповідно до
статті 58 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
до такої угоди застосовуються правила, що
регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників
Корпорації, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню, а справа передачі на новий
розгляд господарському суду першої інстанції на таких підставах.
Арбітражні суди дійшли правильного висновку про удаваність
оспорюваних договорів купівлі-продажу цукру і нафтопродуктів та
про те, що під цими договорами сторони, виходячи з їх дійсних волі
і волевиявлення, насправді мали на увазі товарообмінну угоду
(договір міни, бартер).
Зазначений висновок не суперечить положенням статті 58 ЦК
( 1540-06 ) (1540-06)
.
Проте помилковим є висновок судів про недійсність договору
міни (бартеру) на підставі статті 48 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
як такого, що
не відповідає вимогам закону.
Згідно зі статтею 153 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
договір вважається
укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках
формі досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, зокрема тих, що
визнані такими за законом.
В оскаржуваній постанові та в судових рішеннях арбітражного
суду Вінницької області відсутні посилання на норму закону, який
містив би положення про обов'язкову наявність у договорі умови про
взаємну відповідальність сторін і що ця умова мала б визнаватися
за істотну.
Арбітражні суди неправильно застосовували положення статей
161, 162 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
, якими передбачено загальні умови
виконання зобов'язань та недопустимість односторонньої відмови від
їх виконання, мотивувавши недійсність договору міни наявністю в
ньому умови про те, що в разі несвоєчасного відвантаження
нафтопродуктів до вказаної дати договір втрачає силу.
Суди не врахували, що наявність такої умови в договорі не
суперечить закону й усуває односторонність у випадку застосування
цієї умови.
При цьому не було враховано передбачених статтею 60 ЦК
( 1540-06 ) (1540-06)
наслідків недійсності частини угоди.
Крім того, слід було врахувати, що факт невиконання стороною
взятих на себе договірних зобов'язань є юридичним фактом, який
встановлює, змінює або припиняє правові відносини учасників
договору з обов'язковим настанням передбачених у ньому або законі
юридичних наслідків.
Питання про те, чи припинив договір міни свою дію на дату
визнання його недійсним, судом не з'ясовувалось.
При визнанні векселя недійсним суди помилково застосували
Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі
( 995_009 ) (995_009)
, який набув чинності для України з 6 січня 2000 р. і
відповідно не міг застосовуватися для правовідносин, що виникли до
вказаної дати. Судами встановлено, що Завод передав вексель
Корпорації в серпні 1999 року.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі
фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають
юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті,
з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін і залежно від
встановленого вирішити спір відповідно до закону.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20
ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, Верховний Суд України П О С Т А Н О В И В:
касаційну скаргу Української корпорації "Укрнафтопродукт"
задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 22 вересня
2001 р., постанову від 26 березня 2001 р. і
рішення від 11 жовтня 2000 р. арбітражного суду Вінницької області
у даній справі скасувати, а справу передати на новий розгляд
господарському суду першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.