Відкрите акціонерне товариство "Птахофабрика Київська" (далі - ВАТ) звернулося до арбітражного суду м. Києва з позовом до Української державної інноваційної компанії (далі - Компанія) про стягнення збитків. Позовні вимоги обгрунтовувалися тим, що 10 липня 1998 р. між позивачем та Державним інноваційним фондом України (далі - Фонд) було укладено інноваційний договір, за яким відповідач брав на себе зобов'язання внести цільовий вклад у розмірі 5 млн. грн. для реалізації інноваційного проекту. Однак, Компанія на порушення умов договору перерахувала на фінансування проекту тільки 1 млн. 500 тис. грн., в результаті чого позивачеві були завдані збитки.

Відповідач позовні вимоги не визнав, оскільки щодо позивача було порушено справу про банкрутство.

Рішенням арбітражного суду м. Києва від 25 грудня 2000 р. в позові було відмовлено з тих підстав, що позивач не надав доказів, які б підтверджували, що завдані збитки є наслідком невиконання зобов'язань відповідачем, а в подальшому, у зв'язку з ліквідацією Фонду, припинилось і виконання ним зобов'язання.

Постановами арбітражного суду м. Києва від 23 травня 2001 р. та Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001 р. зазначене рішення залишено без зміни.

Верховний Суд України за касаційною скаргою Компанії порушив касаційне провадження з перегляду постанови Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001 р. На обгрунтування скарги відповідач послався на те, що Вищий арбітражний суд України дійшов безпідставних і незаконних висновків про те, що Компанія не є правонаступником ліквідованого Фонду.

Верховний Суд України задовольнив касаційну скаргу з таких підстав.

Фонд, із яким ВАТ уклало договір, був створений на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1992 р. N 77 (77-92-п) "Про створення Державного інноваційного фонду" на виконання Закону від 13 грудня 1991 р. "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності" (1977-12) для фінансування та матеріально-технічної підтримки заходів щодо забезпечення розвитку і використання досягнень науки і техніки на Україні. Відповідно до Схеми організацій та взаємодії центральних органів виконавчої влади (затверджена ст. 2 Указу Президента України від 13 березня 1999 р. N 250/99 (250/99) Фонд мав статус центрального органу виконавчої влади України. Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. N 1573/99 (1573/99) "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади" Фонд було ліквідовано, і на виконання цього Указу постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2000 р. N 654 (654-2000-п) "Про утворення Української державної інноваційної компанії" на базі Фонду та його регіональних відділень, що ліквідуються, утворено Компанію як небанківську фінансово-кредитну установу, підпорядковану Міністерству освіти і науки України.

Таким чином, встановивши, що мав місце факт ліквідації Фонду, Вищий арбітражний суд України не врахував, що сфера застосування інституту правонаступництва в цивільних відносинах не обмежується лише реорганізацією юридичної особи. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦК цивільні права та обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством України. Зокрема, відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦК (1540-06) виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи може бути покладено законодавством України на іншу юридичну особу. Саме це передбачено п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2000 р. N 654 (654-2000-п) , яким установлено, що Компанія є правонаступником Фонду та його регіональних відділень у частині майнових прав і обов'язків, у тому числі за договорами про надання інноваційних позик. За таких обставин висновок Вищого арбітражного суду України про те, що правонаступництво ліквідованого Фонду можливе лише в разі реорганізації юридичної особи і що Компанія не може набувати цивільних прав та обов'язків за зобов'язаннями ліквідованого Фонду, є юридичне необгрунтованим.

Виходячи з викладеного Верховний Суд України касаційну скаргу Компанії задовольнив, а постанову Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001 р. скасував.