Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.03.2002 року
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі:
Головуючого судді,
Суддів;
за участі повноважних представників:
позивача - присутній.
відповідача - присутній;
розглянувши у відкритому судовому засіданні за касаційною скаргою
Н-ської державної залізниці (далі - Залізниця) на постанову Вищого
господарського суду України від ХХ вересня 2001 року справу за
позовом Залізниці до Антимонопольного комітету України (далі -
Комітет) про визнання недійсною постанови від ХХ грудня 2001 року
№ Х1 "Про порушення антимонопольного законодавства та накладення
штрафу",
встановив:
заявлена позовна вимога обґрунтовувалась доводами про те, що
державний уповноважений Комітету без дотримання передбаченої
законом форми витребував у Залізниці інформацію, а також з
перевищенням наданих йому повноважень розглянув справу про
адміністративне правопорушення і наклав адміністративне стягнення
у вигляді штрафу в сумі 5000 гривень за невиконання вимог статті
13 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення
недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності"
( 2132-12 ) (2132-12)
(далі - Закон про обмеження монополізму) щодо подання
затребуваної інформації.
На думку позивача на дату прийняття оспорюваної постанови
повноваження державного уповноваженого розглядати справи і
накладати адміністративні стягнення були передбачені "Правилами
розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства"
( z0471-98 ) (z0471-98)
(затверджені розпорядженням Комітету № 169-р від 29
червня 1998 року), які не є законодавчим актом, що суперечить
частині першій статті 23 Закону України "Про Антимонопольний
комітет України" ( 3659-12 ) (3659-12)
, якою передбачено, що діяльність щодо
виявлення, попередження та припинення порушень антимонопольного
законодавства здійснюється Комітетом, державними уповноваженими з
додержанням процесуальних засад, визначених законодавчими актами
України.
Рішенням Вищого арбітражного суду України від ХХ березня 2001 року
Залізниці у задоволенні позову відмовлено з тієї підстави, що
оспорювана постанова прийнята Комітетом в межах наданих державному
уповноваженому повноважень, не суперечить законодавству і
відповідає фактичним обставинам справи.
Оскаржуваною постановою від ХХ вересня 2001 року Вищий
господарський суд України вказане рішення залишив без змін.
В касаційній скарзі ставиться питання про скасування постанови
Вищого господарського суду України з мотивів застосування судом
при вирішенні спору Правил ( z0471-98 ) (z0471-98)
, які не відповідають
вимогам частини першої статті 23 Закону України "Про
Антимонопольний комітет України" ( 3659-12 ) (3659-12)
та суперечать пункту
двадцять другому статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
,
яким встановлено, що виключно законами України визначаються
діяння, які є адміністративними правопорушеннями та
відповідальність за них.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін,
розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи і проаналізувавши на підставі встановлених в ній
фактичних обставин правильність застосування Вищим господарським
судом України при прийнятті оскаржуваної постанови норм
матеріального права, Верховний Суд України касаційну скаргу
Залізниці залишає без задоволення з таких підстав.
Вищий арбітражний та Вищий господарський суди України дійшли
правильних висновків про правомірність дій Комітету щодо
витребування інформації у формі запиту, оскільки чинним
законодавством не передбачено конкретної форми вимоги державного
уповноваженого щодо подання документів, письмових та усних
пояснень, іншої інформації, в тому числі інформації з обмеженим
доступом, необхідної для здійснення Комітетом покладених на нього
завдань.
Зазначена вимога може надсилатися господарюючим суб'єктам
(підприємцям) у будь-якій формі, крім тієї, щодо якої є пряма
заборона закону.
Факт неподання Залізницею витребуваної державним уповноваженим
Комітету інформації встановлений судом і не заперечувався
сторонами.
Такі дії Залізниці суперечать вимогам статті 13 Закону про
обмеження монополізму ( 2132-12 ) (2132-12)
, якою передбачено, що
господарюючі суб'єкти (підприємці) зобов'язані на вимогу
державного уповноваженого подавати витребувану інформацію.
Відповідно до статті 19 зазначеного Закону ( 2132-12 ) (2132-12)
на
підприємців - юридичних осіб накладаються штрафи за неподання
інформації Комітету і його порушенням територіальним відділенням.
Таке правопорушення є антимонопольного законодавства і вважається
адміністративним.
Відповідно до статті 16 Закону "Про Антимонопольний комітет
України" ( 3659-12 ) (3659-12)
державний уповноважений для реалізації
завдань, покладених на Комітет, має право розглядати справи про
адміністративні правопорушення та накладати адміністративні
стягнення за порушення антимонопольного законодавства. Аналогічна
норма міститься в статті 23 Закону про обмеження монополізму
( 2132-12 ) (2132-12)
.
З огляду на зазначене, доводи Залізниці про те, що оспорювана
постанова державного уповноваженого та оскаржувана постанова
Вищого господарського суду України суперечать пункту двадцять
другому статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
безпідставні.
Отже, оспорювану постанову державний уповноважений прийняв в межах
наданих йому законами України повноважень і у відповідності до їх
вимог. Його дії щодо розгляду справи і накладення
адміністративного стягнення не суперечать статті 19 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
щодо підстав, межі повноважень та способів
дій посадових осіб органів державної влади.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17-111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Верховний Суд України
постановив:
касаційну скаргу Н-ської державної залізниці залишити без
задоволення, а постанову Вищого господарського суду України від ХХ
вересня 2001 року ( sp16/011-1 ) (sp16/011-1)
у даній справі без змін.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.