Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.02.2002 року
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі:
Головуючого судді,
суддів;
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Відкритого акціонерного товариства "ХХХ", Міністерства промислової
політики України на постанову Вищого господарського суду України
від ХХ серпня 2001 року, у справі за позовом Державного
госпрозрахункового підприємства "YYY" до Державного комітету
промислової політики України, Фонду державного майна України третя
особа ВАТ "XXX" про визнання недійсними наказів,
встановив:
ХХ березня 2001 року ДГП "YYY" пред'явило в арбітражному суді
позов до Держкомпромполітики та Фонду держмайна України, третя
особа - ВАТ "XXX" про визнання недійсним наказу Міністерства
машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії
України (правонаступник Держкомпромполітики України) від ХХ грудня
1993 року, наказу Фонду держмайна України та Держкомпромполітики
від ХХ лютого 2001 року №Х9, а також зобов'язати
Держкомпромполітики відмінити наказ ліквідаційної комісії ДГП
"YYY" від ХХ березня 2001 року № Х1.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що з часу видання наказу
Міністерством машинобудування, військово-промислового комплексу і
конверсії України від ХХ.12.1993 року №Х2 до дня видання
Держкомпромполітики України і Фонду держмайна України наказу від
ХХ.02.2001 року №Х9 пройшло майже сім років. За цей час
Держкомпромполітики України не вжив заходів щодо реалізації
наказу, що свідчить про відмову його виконання.
Спірні накази видано в порушення вимог ст.ст.9, 34 Закону України
"Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
п.2 ст. 37 Закону України
"Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
, п.1 ст. 12 Закону України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
. Трудовий колектив був позбавлений
можливості приймати участь в реорганізації чи ліквідації
підприємства.
Відповідачі проти позову заперечують мотивуючи тим, що спірні
накази видані з дотриманням норм чинного законодавства.
Третя особа вважає позов безпідставним.
Рішенням Вищого арбітражного суду України від ХХ травня 2001 року
у позові відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від ХХ серпня 2001
року рішення Вищого арбітражного суду України скасовано, позов
задоволене. Визнано недійсними накази: Міністерства
машинобудування військово-промислового комплексу і конверсії
України від ХХ.12.1993 року № Х2; Фонду Державного майна України
та Державного комітету промислової політики України від ХХ.02.2001
року №Х9, наказ голови ліквідаційної комісії від ХХ.03.2001 року
№Х1.
Скасовуючи рішення суду від ХХ травня 2001 року Вищий
господарський суд України виходив з того, що після створення на
базі заводу "ZZZ" акціонерного товариства, ДГП "YYY", як
самостійний господарюючий суб'єкт, та ВАТ "XXX" набули різних
організаційно-правових форм і відносяться до різних видів
підприємств. Управління цими підприємствами здійснюється різними
органами, з відповідними повноваженнями, тому Фонд держмайна
України не мав правових підстав видавати наказ №Х9 від ХХ.02.2001
року спільно з Держкомпромполітики України, оскільки управління
ДГП "YYY" не відноситься до його компетенції, а наказ Мінмашпрому
України № Х2 від ХХ.12.1993 року з створенням ВАТ "XXX" не міг
бути виконаний, як такий, що втратив чинність.
Касаційні скарги ВАТ "XXX" та Мінпромполітики України мотивуються
тим, що Вищий господарський суд України дійшов безпідставних не
законних висновків невідповідних рішенням Верховного Суду України
з питань застосування положень Закону України "Про власність"
( 697-12 ) (697-12)
, Закону України "Про підприємства в Україні"
( 887-12 ) (887-12)
.
Представники ДГП "YYY" та ВАТ "XXX" висловились на підтримку
касаційної скарги.
Мінпромполітики України та Фонд держмайна України не використали
наданого законом права на участь представника в судовому
засіданні.
Заява позивача ДГП "YYY" про визнання законними спірних наказів,
відмову від позовних вимог і припинення провадження по справі не
підлягає розгляду Верховним Судом України, який, відповідно до ст.
111-14 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
переглядає судові рішення.
Вищого Господарського суду України у касаційному провадженні.
Заслухавши доповідь суді-доповідача, пояснення представників
позивача і третьої особи, дослідивши доводи касаційних скарг і
заперечення проти скарг, перевіривши матеріали справи і рішення
які приймалися судами при її розгляді, Верховний Суд України
вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню з наступних
підстав.
Скасовуючи рішення Вищого арбітражного суду України від ХХ травня
2001 року Вищий господарський суд України виходив з того, що на
час видання наказу №Х2 ДГП "YYY" мало статус
державногогоспрозрахункового підприємства, зареєстрованого як
самостійний господарюючий суб'єкт ї відповідало вимогам ст. 23 ЦК
України ( 1540-06 ) (1540-06)
. На дату створення ВАТ "XXX", ХХ.02.1994 року,
наказ №Х2 не був виконаний, тому не може бути виконаний в
майбутньому, як такий, що втратив чинність.
Проте з такими висновками погодитись не можна.
Ст.34 Закону України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
передбачає припинення діяльності підприємства шляхом ліквідації і
реорганізації (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення)
з дотриманням вимог антимонопольного законодавства за рішенням
власника, а у випадках, передбачених цим Законом ( 887-12 ) (887-12)
, - за
рішенням власника та за участю трудового колективу або органу,
уповноваженого створювати такі підприємства.
Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 15 грудня
1992 року №8-92 "Про управління майном, що є у загальнодержавній
власності" ( 8-92 ) (8-92)
Мінмашпром України наказом №Х4 від ХХ липня
1993 року прийняв до управління майно ДГП "YYY", а наказом №Х2 від
ХХ.12.1993 року реорганізував ДГП "YYY" шляхом приєднання до
Н-ського заводу важкого кранобудування "ZZZ" з передачею
останньому, як правонаступникові всіх майнових прав і обов'язків
підприємства "YYY".
ХХ січня 1994 року по акту прийому-передачі НЗВК "ZZZ" прийняв на
баланс заводу майно ДГП "YYY", з наступною реорганізацією в
самостійний госпрозрахунковий підрозділ "YYY".
Отже дії Мінмашпрому України по реорганізації ДГП "YYY"
відповідають чинному законодавству.
Враховуючи, що діяльність ДГП "YYY" підлягала припиненню внаслідок
реорганізації, Вищий господарський суд України не мав достатніх
підстав визнавати недійсними спільний наказ Держкомпромполітики
України та Фонду держмайна України.
За таких обставин висновок Вищого господарського суду про те, що
при вирішенні спору по суті Вищий арбітражний суд України мав
керуватись вимогами п. 2 ст. 10,а15 Закону України "Про
підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
, п.2 ст. 37 Закону України "Про
власність" ( 697-12 ) (697-12)
, є помилковим, тому постанову від 28.08.2001
року слід скасувати, як таку що ґрунтується на неправильному
застосуванні норм матеріального права, а рішення Вищого
арбітражного суду України від ХХ.05.2001 року залишити без змін.
Верховний Суд України не має достатніх законних підстав для
направлення справи на новий розгляд суду першої інстанції,
оскільки це суперечило б положенням ст. 125 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
і ст.ст.2.39 Закону України "Про судоустрій
України" ( 2022-10 ) (2022-10)
в частині визначення статусу Верховного Суду
України та його завдання забезпечити законність в здійсненні
правосуддя і викликало б конституційне недопустиму необхідність
скасування законне го рішення Вищого арбітражного суду України. В
зв'язку з цим наведене в ст. 111-18 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
не вважається правовою перешкодою для
прийняття зазначеного рішення.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 111-17, 111-19, 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Верховний Суд України,
постановив:
касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "XXX";
Міністерства промислової політики України задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України ( sp10/115-1 ) (sp10/115-1)
від ХХ серпня 2001 року скасувати, а рішення Вищого
арбітражного суду України від ХХ лютого 2001 року
залишити без змін.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.