ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
Іменем України
04.03.2002 N 2/217
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій судців у
складі: <...>
за участі представників позивача: Соболевського І.В., Хімчук
Н.І., Погрібняка Ю.Ф.
відповідача Промінвестбанку України: Грабчака В.В.,
Кудрицького Р.П.,
відповідача Першого Українського Міжнародного Банку:
Шапошникова О.О.,
розглянувши за касаційною скаргою Українського акціонерного
комерційного промислово-інвестиційного банку (далі -
Промінвестбанк) на постанову Вищого арбітражного суду України від
31 липня 2000 року N 04-1/11-16/148 справу за позовом Товариства з
обмеженою відповідальністю "Укренергосервіс" (далі - Товариство)
до Промінвестбанку та Першого Українського Міжнародного Банку
(далі - міжнародний банк) про стягнення 184253 гривні збитків, з
яких 124253 гривні сума номінальної вартості втрачених векселів і
60000 гривень витрат, пов'язаних із наданням юридичної допомоги
щодо захисту своїх прав В С Т А Н О В И В:
заявлені позовні вимоги грунтувалися на положеннях статті 70
Уніфікованого закону "Про переказні векселі та прості векселі"
( 995_009 ) (995_009)
, запровадженого Женевською Конвенцією 1930 року (далі
- Закон про векселі), яка встановлює строк звернення стягнення по
векселях, а також на положеннях статей 440, 441, 451, 453
Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
(далі - ЦК), якими встановлено
порядок відшкодування шкоди.
На думку позивача, з вини відповідачів векселі Товариства
разом з платіжними вимогами не були вчасно виставлені до оплати, у
зв'язку з чим встановлений Законом про векселі ( 995_009 ) (995_009)
строк
пропущено, а векселі вважаються втраченими.
Для захисту своїх порушених прав йому була надана правова
допомога, вартість цих послуг відповідно до угоди становила 60000
гривень, що, як він вважає, є його збитками, які підлягають
відшкодуванню.
Рішенням від 17 квітня 2000 року позов Товариства задоволено
частково в межах претензійної суми: з Промінвестбанку стягнуто
174253 гривень, з яких 50000 гривень додаткових витрат на правову
допомогу. У позові до Міжнародного Банку відмовлено з мотивів
відсутності вини.
Судове рішення мотивоване тим, що відповідно до пунктів 8,
8.1 Інструкції N 7 ( v0204500-96 ) (v0204500-96)
"Про безготівкові розрахунки в
господарському обороті України", затвердженої постановою Правління
Національного банку України від 2 серпня 1996 року (далі -
Інструкція N 7), у випадку неналежного оформлення платіжного
документа, банк зобов'язаний у день отримання повернути цей
документ клієнту, зробивши відмітку про причину повернення без
виконання. У цьому випадку зазначений порядок Промінвестбанк
порушив. Платіжні вимоги за опротестованими векселями знаходились
у нього з 5 листопада 1998 року до 20 березня 2000 року, у зв'язку
з чим, Товариство пропустило строк для звернення стягнення по
векселях, встановлений статтею 70 Закону про векселі ( 995_009 ) (995_009)
.
Постановою від 23 червня 2000 року Арбітражного суду м.Києва
та оскаржуваною постановою від 31 липня 2000 року N 04-1/11-16/148
Вищого арбітражного суду України зазначене судове рішення залишено
без змін з тих самих підстав.
В касаційній скарзі Промінвестбанк просить постанову Вищого
арбітражного суду від 31 липня 2000 року скасувати, а справу
передати на новий розгляд, у зв'язку з виявленням факту різного
застосування судом одного й того ж положення закону (іншого
нормативно-правового акта) в аналогічних справах.
При цьому робиться посилання на лист Вищого арбітражного суду
України від 14 червня 1993 року ( v_672800-93 ) (v_672800-93)
та роз'яснення
президії Вищого арбітражного суду України від 4 березня 1998 року
"Про деякі питання практики застосування розділу 6 Арбітражного
процесуального кодексу України" ( v5_78800-98 ) (v5_78800-98)
, згідно з якими
витрати на правову допомогу не відносяться до арбітражних витрат.
На його думку, векселі Товариства не відповідають вимогам
Закону про векселі і Закону України "Про цінні папери і фондову
біржу" ( 1201-12 ) (1201-12)
(далі - Закон про цінні папери), оскільки
емітовані неіснуючим суб'єктом, і тому не мають сили векселів, що,
відповідно, означає відсутність у нього права вимагати їх оплати.
Крім того, в даних спірних відносинах суд неправильно
застосував Закон про векселі ( 995_009 ) (995_009)
і пункт 8 Інструкції N 7
( v0204500-96 ) (v0204500-96)
. Зазначений Закон був ратифікований Верховною
Радою України 6 січня 2000 року і з цього часу відповідно до
статті 9 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та статті 7 Закону
України "Про міжнародні договори України" ( 3767-12 ) (3767-12)
став
частиною національного законодавства України, а спірні відносини
виникли в 1998 році. Вказаний пункт Інструкції N 7 регулював на
той час відносини банку і клієнта, а Товариство не було клієнтом
Промінвестбанку.
Товариство доводи касаційної скарги не визнало.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників
сторін, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи і проаналізувавши на підставі встановлених в ній
фактичних обставин правильність застосування Вищим арбітражним
судом України при прийнятті оскаржуваної постанови норм
матеріального права, Верховний Суд України касаційну скаргу
задовольняє, а справу передає на новий розгляд з таких підстав.
Арбітражний суд стягнув з Промінвестбанку номінальну вартість
опротестованих Товариством векселів як шкоду, виходячи з того, що
між ними склалися позадоговірні правовідносини.
При цьому не було з'ясовано дійсність векселів, які
відповідно до статті 16 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
є борговими
документами, а відповідно до Закону про цінні папери ( 1201-12 ) (1201-12)
-
цінними паперами, і повинні відповідати встановленій формі.
Відповідно до статті 41 ЦК вексель є угодою.
Суди також не з'ясували чи мали векселі на дату їх
пред'явлення в Банк до виконання силу виконавчих документів на
підставі Указу Президента України від 23 серпня 1998 року
N 932/98 ( 932/98 ) (932/98)
.
Крім того, судами не було встановлено умов цивільно-правової
відповідальності Промінвестбанку перед Товариством, а саме:
наявності шкоди (залишається не з'ясованою можливість стягнення
вексельного боргу в судовому порядку); протиправність його дій
щодо утримання векселів (пункт восьмий Інструкції N 7
( v0204500-96 ) (v0204500-96)
до 4 січня 2000 року регулював відносини банків і
їх клієнтів); безпосереднього причинного зв'язку між шкодою і
протиправними діями, а також вини.
Обгрунтовуючи оспорювану постанову посиланнями на положення
статті 70 Закону про векселі ( 995_009 ) (995_009)
, Вищий арбітражний суд
України не врахував, що цей міжнародний договір набув чинності для
України з 6 січня 2000 року, що призвело до помилкового висновку
про втрату на його підставі векселів і, відповідно, про наявність
шкоди для Товариства.
Віднесення арбітражним судом до збитків витрат Товариства на
правове обслуговування суперечить закону, зокрема, положенням
статті 203 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
, оскільки такі витрати не мають
обов'язкового характеру і факт їх наявності та розмір не
знаходяться у необхідному зв'язку з оспорюваною шкодою.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції слід всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини
справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для
вирішення спору по суті, правильно застосувати матеріальний закон,
що регулює спірні правовідносини сторін та визначає їх права і
обов'язки в цих відносинах і прийняти законне судове рішення.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Верховний Суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Українського акціонерного комерційного
промислово-інвестиційного банку задовольнити.
Постанову Вищого арбітражного суду України від 31 липня 2000
року N 04-1/11-16/148 ( sp06/031-1 ) (sp06/031-1)
, постанову від 23 червня
2000 року і рішення від 17 квітня 2000 року Арбітражного суду
м. Києва скасувати, а справу передати на новий розгляд
господарському суду першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
Вісник господарського судочинства, 2003 р., N 3