ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
25.02.2002 N 17-2-2/412
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі: <...>
Розглянувши справу за позовом Українського акціонерного
комерційного промислово-інвестиційного банку "Промінвестбанк"
України до акціонерного товариства закритого типу "Агрохолдінг" та
спільного товариства з обмеженою відповідальністю "Т і Д" про
звернення стягнення на заставлене майно і за зустрічним позовом
спільного товариства з обмеженою відповідальністю "Т і Д" про
визнання договору застави недійсним за касаційною скаргою
Українського акціонерного комерційного промислово-інвестиційного
банку "Промінвестбанк" України на постанову Вищого арбітражного
суду України від 15 листопада 2000 року N 04-1/17-9/192,
В С Т А Н О В И В:
25 січня 2000 року Український акціонерний комерційний
промислово-інвестиційний банк "Промінвестбанк" України звернувся з
позовом до акціонерного товариства закритого типу "Агрохолдінг" та
спільного товариства з обмеженою відповідальністю "Т і Д" про
звернення стягнення на заставлене майно.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що між
"Промінвестбанком" України та акціонерним товариством закритого
типу "Агрохолдінг" 27 вересня 1996 року був укладений кредитний
договір, за яким підприємство отримало кредит в сумі 783.000 дол.
США.
11 жовтня 1996 року між "Промінвестбанком" України,
акціонерним товариством закритого типу "Агрохолдінг" та спільним
товариством з обмеженою відповідальністю "Т і Д", з метою
забезпечення виконання умов кредитного договору, був укладений
договір застави. За яким спільне товариство з обмеженою
відповідальністю "Т і Д" передало в заставу належну йому квартиру
11 по вул. Арнаутській, 47 в м. Одесі.
Оскільки акціонерне товариство закритого типу "Агрохолдінг"
до часу звернення з позовом свої зобов'язання по договору кредиту
не виконало, позивач просив звернути стягнення на заставлене
майно.
Спільне товариство з обмеженою відповідальністю "Т і Д" позов
не визнало і 4 липня 2000 року звернулось з зустрічним позовом про
визнання недійсним договору застави, мотивуючи його тим, що між
ним та акціонерним товариством закритого типу "Агрохолдінг" при
укладенні договору застави майна не було укладено у відповідності
з вимогами ст. 191 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
, договору
поруки.
Рішенням арбітражного суду Одеської області від 7 липня 2000
року позов задоволено, а в зустрічному позові відмовлено, виходячи
з того, що за загальним правилом, право звернення стягнення на
предмет застави виникає в заставодержателя, якщо в момент настання
терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не
буде виконано.
Постановою арбітражного суду Одеської області від 11 вересня
2000 року вказане рішення скасовано. В задоволенні позову
відмовлено та задоволено зустрічний позов про визнання недійсним
договору застави з тих мотивів, що при укладенні договору застави
сторони повинні були керуватися не тільки вимогами Закону України
"Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
та ст. 181 Цивільного кодексу
( 1540-06 ) (1540-06)
, але й нормами ст. ст. 191 - 194 Цивільного кодексу.
Постановою Вищого арбітражного суду України від 15 листопада
2000 року постанова арбітражного суду Одеської області залишена
без змін, виходячи з того, що спільне товариство з обмеженою
відповідальністю "Т і Д" за договором застави не набуло статусу
майнового поручителя, тому що з ним не був укладений договір
поруки.
29 січня 2002 року Верховним Судом України за касаційною
скаргою "Промінвестбанку" України порушено касаційне провадження з
перегляду постанови Вищого арбітражного суду України від 15
листопада 2000 року. Скарга мотивується різним застосуванням Вищим
арбітражним судом України положень Закону України "Про заставу"
( 2654-12 ) (2654-12)
при розгляді аналогічних справ.
Представник Українського акціонерного комерційного
промислово-інвестиційного банку "Промінвестбанк України" в
судовому засіданні висловився за підтримку касаційної скарги.
Спільне українсько-ірландське підприємство "Т і Д" та закрите
акціонерне товариство "Агрохолдінг" не використали наданого
законом права на подання відзиву на касаційну скаргу та участь
представників в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника позивача,
дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи
і рішення, які приймались судами при її розгляді, Верховний Суд
України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Залишаючи без змін постанову арбітражного суду Одеської
області від 11 вересня 2000 року, якою було в позові відмовлено і
задоволений зустрічний позов та визнаний недійсним договір
застави, Вищий арбітражний суд виходив з того, що інститут
майнової поруки визначено законодавством як комплексний інститут,
до якого, в даному випадку застосовуються як норми застави, так і
норми поруки, а тому відповідно до статті 191 Цивільного кодексу
( 1540-06 ) (1540-06)
він також повинен був укладений в письмовій формі.
Проте з такими висновками погодитись не можна.
Відповідно до статті 178 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з законом або
договором неустойкою (штрафом, пенею), заставою і поручительством.
Вказана норма містить вичерпний перелік забезпечення
виконання зобов'язання і кожний вид такого забезпечення є
самостійною цивільно-правовою формою, поняття якого розкривається
в окремих статтях глави 16 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Зокрема, стаття 181 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
зазначає,
що застава - це такий вид забезпечення зобов'язання, коли в силу
застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання
боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання
одержати задоволення з вартості заставленого майна перед іншими
кредиторами.
Частиною 2 статті 11 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
передбачено, що заставодавцем може бути як сам боржник, так і
третя особа (майновий поручитель).
Отже майновим поручителем є заставодавець, особа якого не
співпадає з особою боржника у забезпеченому заставою зобов'язанні.
Його права і обов'язки визначаються договором. Укладення в цьому
випадку додатково договору поруки законом не вимагається.
Тому наведений в оскарженій постанові протилежний висновок є
юридично безпідставним і помилковим.
За таких обставин постанову Вищого арбітражного суду України
від 15 листопада 2000 року та постанову арбітражного суду Одеської
області від 11 вересня 2000 року слід скасувати, а рішення цього ж
суду від 7 липня 2000 року залишити без змін як законне і
обґрунтоване.
Верховний Суд України не має достатніх законних підстав для
направлення справи на новий розгляд суду першої інстанції,
оскільки це суперечило б положенням статті 125 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та статтям 2, 39 Закону України "Про судоустрій
України" ( 3018-14 ) (3018-14)
в частині визначення статусу Верховного Суду
та його завдань забезпечити законність в здійсненні правосуддя і
викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування
законного рішення суду першої інстанції. В зв'язку з цим,
наведений в статті 111-18 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
перелік наслідків розгляду касаційної скарги
на постанову Вищого господарського суду України не вважається
правовою перешкодою для прийняття зазначеного рішення.
Керуючись ст. ст. 111-17, 111-19, 111-20 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Вищого арбітражного суду України від 15 листопада
2000 року N 04-1/17-9/192, постанову арбітражного суду Донецької
області від 11 вересня 2000 року - скасувати.
Рішення арбітражного суду Одеської області від 7 липня 2000
року - залишити без зміни.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Вісник господарського судочинства, 2003 р., N 3