(Витяг)

Українська державна інноваційна компанія (далі - Компанія) звернулася до Арбітражного суду м. Києва з позовом до закритого акціонерного товариства "Біо Топ" (далі - ЗАТ, Товариство) про стягнення заборгованості в сумі 762071 грн. 22 коп. Позовні вимоги обгрунтовувались тим, що 23 червня 1995 р. між Державним інноваційним фондом України (далі - Фонд), правонаступником якого є позивач, і ЗАТ був укладений інноваційний договір, за умовами якого Товариству було надано інноваційну позику в сумі 1 млн. 300 тис. грн. зі строком повернення 23 червня 1999 р. Відповідач повернув лише 537928 грн. 78 коп., а 762071 грн. 22 коп. заборгував. У процесі розгляду справи Компанія зменшила суму позовних вимог у зв'язку з частковою сплатою Товариством заборгованості в сумі 1611 грн. 9 коп. і просила стягнути з відповідача 750460 грн. 13 коп.

ЗАТ пред'явило до Компанії зустрічний позов про зобов'язання укласти угоду щодо внесення до інноваційного договору змін, а саме продовження терміну його дії до 26 березня 2006 р. На обгрунтування цього позову Товариство послалося на п. 10.1 зазначеного договору, відповідно до якого в разі виникнення непереборної сили або настання подій надзвичайного характеру воно звільняється від відповідальності за часткове або неповне виконання своїх зобов'язань, а термін їх виконання переноситься. У позові зазначалося, що реалізації інноваційного проекту перешкодила неплатоспроможність Акціонерного банку "Ліга" (далі - Банк), в якому був відкритий спеціальний рахунок цільового використання для перерахування інноваційної позики. Арбітражним судом м. Києва порушено щодо Банку справу про банкрутство. На думку Товариства, припинення перерахування коштів з інноваційного рахунку у зв'язку з неплатоспроможністю Банку є форс-мажорною обставиною, тому воно просило відмовити з цих підстав у задоволенні позову Компанії.

Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Арбітражного суду м. Києва від 8 травня 2001 р. позов було задоволено, з Товариства на користь Компанії стягнуто 760460 грн. 13 коп. боргу, в частині боргу в сумі 1611 грн. 9 коп. провадження у справі припинено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено. Мотивуючи рішення, арбітражний суд зазначив, що позовні вимоги Компанії доведені і відповідають положенням статей 161, 162 ЦК (1540-06) . Арбітражний суд не погодився з доводами відповідача і зазначив у рішенні, що банкрутство Банку не є непереборною силою, яка б давала підстави для звільнення Товариства від відповідальності за позовом.

Постановою голови Арбітражного суду м. Києва від 27 червня 2001 р. та постановою Вищого господарського суду України від 8 листопада 2001 р. зазначене рішення залишено без зміни.

29 січня 2002 р. Верховним Судом України за касаційною скаргою Товариства було порушено провадження з перегляду у касаційному порядку зазначеної постанови Вищого господарського суду України. На обгрунтування скарги відповідач послався на неповне з'ясування обставин справи, невідповідність їм висновків суду, неправильне застосування норм матеріального права та різне застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення нормативно-правового акта в аналогічних справах. Зокрема, Товариство не погоджувалось із мотивуванням оскаржуваного рішення тим, що банкрутство Банку, в якому на спеціальному рахунку цільового призначення знаходились перераховані Фондом позикові кошти, не є непереборною силою. У касаційній скарзі вказувалось на наявність суперечностей між оскарженою постановою та постановою Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001 р. в іншій справі у питанні щодо визнання Компанії правонаступником ліквідованого Фонду.

Верховний Суд України залишив касаційну скаргу без задоволення з таких підстав.

Наявність заборгованості в сумі 760460 грн. 13 коп., що виникла у зв'язку з неповерненням у визначений договором строк інноваційної позики, Товариством не заперечується.

Згідно зі ст. 161 ЦК зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону та договору. Допущене боржником прострочення дає право кредитору вимагати захисту свого порушеного права, у тому числі шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі, як це передбачено ст.6 ЦК (1540-06) .

Фонд, який на стороні інвестора уклав із Товариством інноваційний договір від 23 червня 1995 р., був створений постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1992 р. N 77 (77-92-п) "Про створення Державного інноваційного фонду" на виконання вимоги ч. 1 ст. 24 Закону від 13 грудня 1991 р. N 1977-XII (1977-12) "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності" для фінансування та матеріально-технічної підтримки заходів щодо забезпечення розвитку і використання досягнень науки й техніки в Україні. Відповідно до Схеми організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади, затвердженої Указом Президента України від 13 березня 1999 р. N 250/99 (250/99) "Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади України" (ст. 2), Фонд мав статус такого органу. Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. N 1573/99 (1573/99) "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади" Фонд було ліквідовано і доручено Кабінету Міністрів України створити на його базі державну небанківську фінансово-кредитну установу, підпорядковану Міністерству освіти і науки України. На виконання зазначеного Указу постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2000 р. N 654 (654-2000-п) "Про утворення Української державної інноваційної компанії" на базі Фонду та його регіональних відділень, що ліквідувалися, було створено Компанію.

Сфера застосування інституту правонаступництва у цивільних правовідносинах не обмежується реорганізацією юридичної особи. Відповідно до ч. 1 ст. 4ЦК (1540-06) цивільні права й обов'язки виникають із підстав, передбачених законодавством України. Зокрема, відповідно до ч. 4 ст. 223 цього Кодексу законодавством України виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи може бути покладено на іншу юридичну особу. Саме це і передбачено п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2000 р. N 654 (654-2000-п) , яким установлено, що Компанія є правонаступником Фонду та його регіональних відділень у частині майнових прав і обов'язків, у тому числі за договорами про надання інноваційних позик. З урахуванням викладеного Компанія є належним позивачем у даній справі.

Верховний Суд України не погодився з наведеними у касаційній скарзі доводами про те, що судами всіх інстанцій помилково не враховано наявність непереборної сили як підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 78 ЦК (1540-06) непереборною силою є надзвичайна і невідворотна за даних умов подія. Під час розгляду справи настання такої події судом не встановлено, а доводи, наведені в касаційній скарзі, у цій частині позбавлені належного правового обгрунтування.

Виходячи з викладеного Верховний Суд України постанову Вищого господарського суду України від 8 листопада 2001 р. залишив без зміни, а касаційну скаргу Товариства - без задоволення.