Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Шицького І.Б., суддів: Барбари В.П., Карпечкіна П.Ф., Колесника П.І., Лилака Д.Д., Новікової Т.О., Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф., за участі представників позивача - Хажанця В.М., відповідача - Огренчук Г.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міком-Хаус" (далі - Товариство) на постанову Вищого господарського суду України від 17 січня 2006 року у справі N 31/215 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київреконструкція" (далі - Компанія) до Товариства, за участі третьої особи - Головного управління комунальної власності міста Києва Київської міської державної адміністрації

про здійснення захисту порушеного права

В С Т А Н О В И Л А:

З позовом у Господарський суд міста Києва Компанія звернулась 14 березня 2005 року, мотивувавши заявлену вимогу положеннями статті 15, абзацу третього частини другої статті 16 Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК України) і частини другої статті 20 Господарського кодексу України (436-15) (далі - ГК України) та тим, що:

- Компанія є орендарем нежитлового будинку N 16/7 (літ. "А") по вул. Круглоуніверситетській в місті Києві (далі - будинок N 16/7) на підставі рішення Київської міської ради від 18 листопада 2004 року N 696/2106 (ra0696023-04) ;

- поруч із вказаним будинком N 16/7 проводиться будівництво житлово-офісного комплексу з автостоянкою, що розташований по вул. Крутий Узвіз, 7 у Печерському районі міста Києва (далі - ЖБК N 7), замовником-інвестором якого є Товариство;

- зазначені ремонтно-будівельні роботи по вул. Крутий Узвіз, 7 здійснюються без дозволу та належного погодження із Головним управлінням контролю за благоустроєм та зовнішнім дизайном м. Києва та Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Київської міської державної адміністрації;

- відповідно до проекту будівництва ЖБК N 7 передбачається здійснення примикання зазначеного ЖБК до будинку N 16/7 та закриття вікон у торцевій стіні вказаного будинку, що, на думку позивача, призводить до порушення його прав та охоронюваних законом інтересів як орендаря будинку N 16/7.

Компанія просила суд зобов'язати Товариство припинити будь-які будівельні роботи на території будинку N 16/7.

Товариство позов не визнало, мотивуючи свої заперечення тим, що Компанія не є орендарем будинку N 16/7, а лише мала намір ним стати, про що свідчить укладений 1 грудня 2005 року між Компанією та Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (далі - Підприємство) попередній договір N 10/1425, який на момент подачі позовної заяви втратив свою чинність, а тому позивач не є користувачем будинку N 16/7 і, відповідно, його права Товариством не могли бути порушенні. Крім того, відповідач зазначив, що орендарем вказаного будинку N 16/7 є Міністерство внутрішніх справ України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28 квітня 2005 року позов задоволено з тих підстав, що:

- позивач має намір у найближчий час отримати у користування будинок N 16/7, про що свідчить наданий у судовому засіданні попередній договір N 06/1425 від 1 лютого 2005 року (дійсний до 1 червня 2005 року), укладений з Підприємством, як орендодавцем вказаного будинку, та зацікавлений у тому, щоб цей будинок відповідав відповідній технічній характеристиці, що підтверджує його дійсний інтерес щодо використання у подальшому будинку N 16/7 та прилеглої до нього території;

- проектом ЖБК N 7 передбачається примикання ЖБК до будинку N 16/7 та закриття вікон у торцевій стіні вказаного будинку, чим порушується охоронюваний законом інтерес Компанії;

- Товариство не надало суду документальних доказів, якими б підтверджувалось його право на початок будь-яких робіт у будинку N 16/7 та прилеглій до нього земельній ділянці, а також доказів на підтвердження того факту, що воно має необхідні погодження та дозволи на проведення ремонтно-будівельних робіт у будинку N 16/7 та прилеглої до нього території (земельній ділянці).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 9 червня 2005 року зазначене судове рішення скасовано, а в позові відмовлено.

Апеляційний суд встановив, що Товариство на момент прийняття місцевим судом рішення мало відповідні дозволи на проведення будівельних робіт з будівництва ЖБК N 7. Крім того, апеляційний суд зазначив, що позивач довів належним чином порушення Товариством його прав та охоронюваних законом інтересів, оскільки не надав суду доказів укладання основного договору оренди будинку N 16/7, а попередній договір не є доказом фактичного користування спірним будинком.

Оскарженою постановою від 17 січня 2006 року Вищий господарський суд України постанову Київського апеляційного господарського суду скасував, а рішення Господарського суду м. Києва залишив без змін з наведених у цьому рішенні підстав.

Товариство просить постанову Вищого господарського суду України скасувати, мотивуючи касаційну скаргу порушенням судом норм матеріального та процесуального права, а саме статті 41 Конституції України (254к/96-ВР) , статті 4 Закону України "Про власність" (697-12) , статей 32, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі - ГПК України), невідповідністю оскарженої постанови рішенню Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 (v018p710-04) щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (справа про охоронюваний законом інтерес), а також виявленням факту різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову, Вищий господарський суд України погодився з його висновком про те, що існування попереднього договору свідчить про існування прагнення Компанії до користування будинком N 16/7, а відтак, про існування охоронюваного законом інтересу Компанії як майбутнього користувача будинком N 16/7.

Проте з таким висновком погодитись не можна.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 (v018p710-04) у справі N 1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (справа про охоронюваний законом інтерес) поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції (254к/96-ВР) і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Згідно з частиною другою статті 150 Конституції України (254к/96-ВР) рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України і, відповідно, до застосуваннями судами загальної юрисдикції при вирішенні підвідомчих їм спорів.

Під час розгляду справи суди встановили, що Компанія статусу орендаря будинку N 16/7 не набула, цим будинком фактично не користується, а тому названий нею інтерес не пов'язаний з її суб'єктивними правами і тому не підлягає правовому захисту і не може вважатись законним інтересом. Крім того цей інтерес спрямований на ущемлення прав відповідача.

Відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України (435-15) суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу, згідно з частиною третьою якої не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відтак, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Тому, оскаржена постанова Вищого господарського суду України підлягає скасуванню як незаконна, а постанова апеляційного суду - залишенню в силі.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Судова палата у господарських справах Верховного Суду України ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міком-Хаус" задовольнити, постанову Вищого господарського суду України від 17 січня 2006 року скасувати, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 9 червня 2005 року залишити в силі.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.