Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у складі: <...> за участю прокурорів Генеральної прокуратури України - Неколяка В.І. та Шморгуна О.С., представників компанії "Бевало Інвестментс Лімітед" - Угрінчука Е.Р. і акціонерної холдингової компанії "Укрнафтопродукт" - Привалової Н.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання в.о. Генерального прокурора України на постанову Вищого арбітражного суду України від 23 травня 2001 року N 04-1/11-16/138 (v_566800-01) у справі за позовом компанії "Бевало Інвестментс Лімітед" до акціонерної холдингової компанії "Укрнафтопродукт" про звернення стягнення на заставлене майно, в с т а н о в и в:

Рішенням арбітражного суду м. Києва від 12 грудня 2000 року позов задоволене з огляду на те, що строк повернення кредиту і сплати відсотків за договором N КН09/11-2000 від 21 вересня 2000 року закінчився 27 жовтня 2000 року. Свої зобов'язання відносно повернення кредиту та сплаті відсотків за користування ним відповідач не виконав.

Постановою першого заступника голови арбітражного суду м. Києва від 19 лютого 2001 року про перевірку рішення в порядку нагляду вищевказане рішення скасовано, а в задоволенні позову відмовлено. Договір застави простих іменних акцій від 21 вересня 2000 року, укладений між сторонами, визнано недійсним, оскільки згідно зі ст. 11 Закону України "Про заставу" (2654-12) заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно. Підприємства, усі акції яких перебувають у державній власності, здійснюють заставу належного їм майна за погодженням з його засновником. Відповідач же не є власником пакетів акцій, які передані в заставу. У договорі відсутнє погодження засновника на право застави. Тому договір застави від 21 вересня 2000 року визнано недійсним на підставі ст. 48 ЦК України (1540-06) .

Постановою першого заступника голови арбітражного суду м. Києва від 24 квітня 2001 року за нововиявленими обставинами постанову від 19 лютого 2001 року скасовано, а рішення від 12 грудня 2000 року залишено без зміни.

Постановою судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 23 травня 2001 року N 04-1/11-16/138 постанову арбітражного суду м. Києва від 24 квітня 2001 року залишено без зміни.

Ці постанови мотивовані тим, що рішенням Старокиївського районного суду м. Києва від 4 квітня 2001 року в справі N 2-862/01В встановлено, що акціонерна холдингова компанія "Укрнафтопродукт" є власником переданих їй до статутного фонду пакетів акцій ВАТ "Ексімнафтопродукт", ВАТ "Кримнафтопродукт" та ВАТ "Київміськнафтопродукт", які були заставлені та на які звернуто стягнення. Згідно зі ст. 35 ГПК України (1798-12) рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. За таких обставин вимоги позивача підлягають задоволенню.

Ухвалою Верховного Суду України від 2 жовтня 2001 року за касаційним поданням в.о. Генерального прокурора України порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого арбітражного суду України від 23 травня 2001 року N 04-1/11-16/138 та зупинено виконання рішення арбітражного суду м. Києва від 12 грудня 2000 року. У поданні ставиться питання про скасування постанови Вищого арбітражного суду України від 23 травня 2001 року N 04-1/11-16/138 і передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилання зроблені на виявлення різного застосування Вищим арбітражним судом України положень ст. 35 ГПК України (1798-12) та законів України "Про заставу" (2654-12) , "Про цінні папери та фондову біржу" (1201-12) , "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" (710/97-ВР) . Зазначено, що оскаржена постанова не відповідає постанові президії Вищого арбітражного суду України від 16 липня 1999 року в аналогічній справі N 3/79.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурорів Генеральної прокуратури України, які підтримали доводи касаційного подання та ставили питання про скасування постанови судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 23 травня 2001 року N 04-1/11-16/138 і передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції, представника акціонерної холдингової компанії "Укрнафтопродукт", який висловив аналогічну думку, представника компанії "Бевало Інвестментс Лімітед", котрий заперечував проти цього, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що касаційне подання задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач і відповідач уклали кредитний договір N КН09/11-2000 від 21 вересня 2000 року. Згідно з умовами цього договору позивач надав відповідачу кредит у сумі 3012000 доларів США зі строком повернення не пізніше 27 жовтня 2000 року та з нарахуванням 12% річних за користування кредитними коштами. Згідно з п. 4.4 цього договору за прострочку повернення кредиту та сплати відсотків за кредит передбачено стягнення пені в розмірі 0,5% від суми простроченої виплати за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє в період, за який сплачується пеня (а.с. 10-12).

Кредитний договір зареєстровано Одеським обласним управлінням Національного банку України шляхом видачі реєстраційного свідоцтва N 71 від 29 вересня 2000 року (а.с. 18).

Згідно з договором застави цінних паперів від 21 вересня 2000 року у забезпечення зобов'язань відповідача за кредитним договором позивач прийняв у заставу пакети цінних паперів. А саме, прості іменні акції ВАТ "Ексімнафтопродукт", ВАТ "Кримнафтопродукт" та ВАТ "Київміськнафтопродукт" (а.с. 6-9).

Строк повернення кредиту і сплати відсотків закінчився 27 жовтня 2000 року. Проте відповідач свої зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування коштами не виконав. На час розгляду справи судом першої інстанції заборгованість відповідача перед позивачем становила 3012000 доларів США за основною сумою кредиту, 33132 доларів США за нарахованими відсотками та 17971,27 доларів США пені, а всього 3063103,27 доларів США. Дану обставину не заперечував і відповідач (а.с. 63).

Статтею 11 Закону України "Про заставу" (2654-12) передбачено, що заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.

Рішенням Старокиївського районного суду м. Києва від 4 квітня 2001 року в справі N 2-862/01В відмовлено у визнанні недійсним п. 5.2 статуту акціонерної холдингової компанії "Укрнафтопродукт". У вказаному пункті статуту міститься перелік ВАТ, пакети акцій яких знаходяться у статутному фонді зазначеної компанії на правах власності.

Рішення суду мотивовано тим, що згідно зі ст. 12 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) та ст. 26 Закону України "Про власність" (697-12) акціонерне товариство є власником майна, переданого йому засновниками. Держава в особі своїх органів здійснила внесок до статутного фонду акціонерної холдингової компанії "Укрнафтопродукт" у вигляді державних пакетів акцій підприємств системи нафтозабезпечення, отримавши у власність акції самої компанії. Оскільки неможливо одночасно мати право власності на акції та на майно, передане як оплату, то власником пакетів, акцій ВАТ, що входять до статутного фонду компанії, є компанія "Укрнафтопродукт".

Згідно з ч. 4 ст. 35 ГПК України (1798-12) рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

За таких обставин рішення арбітражного суду м. Києва від 12 грудня 2000 року, яким звернуто стягнення на майно, що належить акціонерній холдинговій компанії "Укрнафтопродукт", відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Згідно зі ст. 18 ГПК України ( 1798-12) до складу учасників судового процесу входять: сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 37 Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) та ст. 29 ГПК України (1798-12) прокурор може вступити у справу на будь-якій стадії розгляду справи для представництва інтересів громадянина або держави, подати касаційне подання.

Статтею 111-14 ГПК України (1798-12) встановлено, що оскаржити у касаційному порядку постанову Вищого господарського суду України мають право лише сторони у справі та Генеральний прокурор України.

У цій справі прокурор не брав участі при розгляді справи судом першої інстанції та при перевірці рішення суду в порядку нагляду і за нововиявленими обставинами. При цьому касаційне подання було внесено в.о. Генерального прокурора України, що не передбачено вимогами закону.

Таким чином, постанову судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 23 травня 2001 року N 04-1/11-16/138 як законну та обгрунтовану слід залишити без зміни, а касаційне подання в.о. Генерального прокурора України - без задоволення.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Верховний Суд України П О С Т А Н О В И В:

Касаційне подання в.о. Генерального прокурора України залишити без задоволення, а постанову судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 23 травня 2001 року N 04-1/11-16/138 (v_566800-01) - без зміни.

Ухвалу Верховного Суду України від 2 жовтня 2001 року в частині зупинення виконання рішення арбітражного суду м. Києва від 12 грудня 2000 року скасувати.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.