ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.02.2002 Справа N 2/1725A
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі:
Головуючого судді,
Суддів;
розглянувши за касаційною скаргою Н-ського обласного
територіального відділення Антимонопольного комітету України
справу за позовом Закритого акціонерного товариства "ХХХ" до
Відділення про визнання недійсною постанови від ХХ липня 2000 року
№Х1 "Про накладення штрафу за порушення антимонопольного
законодавства",
встановив:
що оскаржуваною постановою №Х1 на Товариство накладено штраф у
сумі 8450 гривень за невиконання вимог статті 13 Закону України
"Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ) (2132-12)
щодо подання
витребуваної інформації в повному обсязі.
Позов обґрунтовувався тим, що постанова винесена Головою
Відділення, який відповідно до статті 24 Закону України "Про
Антимонопольний комітет України" ( 3659-12 ) (3659-12)
такими повноваженнями
не був наділений. Крім того, на думку Товариства, ця постанова
суперечить статтям 13, 19 Закону про обмеження монополізму
( 2132-12 ) (2132-12)
, якими не передбачено накладення штрафу за подання
неповної або часткової інформації.
Рішенням від ХХ жовтня 2000 року позов задоволене.
Постановою Арбітражного суду Н-ської області від ХХ грудня 2000
року та оскаржуваною постановою від ХХ червня 2001 року №Х0 Вищого
арбітражного суду України зазначене рішення залишене без змін.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу виявленням факту різного
застосування Вищим арбітражним судом України в аналогічних справах
статей 13, 19 Закону про обмеження монополізму ( 2132-12 ) (2132-12)
,
Відділення посилається на справу №Х8 за 1997 рік цього ж суду, в
якій суд дійшов висновку, що подання на вимогу органів
Антимонопольного комітету України неповної інформації слід
розцінювати як її неподання.
Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи касаційної
скарги, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на
підставі встановлених в ній фактичних обставин правильність
застосування Вищим арбітражним судом України при прийнятті
оскаржуваної постанови норм матеріального права, Верховний Суд
України касаційну скаргу задовольняє з таких підстав.
Відповідно до статей 16, 22 Закону про Антимонопольний комітет
( 3659-12 ) (3659-12)
державний уповноважений, голова територіального
відділення Антимонопольного комітету України мають право вимагати
для перевірки дотримання антимонопольного законодавства необхідні
документи та іншу інформацію у зв'язку з реалізацією його
повноважень, їх вимоги є обов'язковими для виконання у визначені
ними строки, а невиконання цих вимог тягне за собою передбачену
законом відповідальність.
Обов'язок господарюючих суб'єктів (підприємців) подавати на вимогу
державних уповноважених чи голів територіальних відділень
Антимонопольного комітету України документи, письмові та усні
пояснення, іншу інформацію, в тому числі інформацію з обмеженим
доступом, необхідну для здійснення Антимонопольним комітетом
України і його територіальними відділеннями завдань, передбачених
чинним законодавством, закріплений також в статті 13 Закону про
обмеження монополізму ( 2132-12 ) (2132-12)
.
Статтею 19 Закону про обмеження монополізму ( 2132-12 ) (2132-12)
передбачена відповідальність за неподання, несвоєчасне подання або
подання завідомо недостовірної інформації Антимонопольному
комітету України і його територіальним відділенням.
Висновок Вищого арбітражного суду України про те, що надання
неповної інформації не може розцінюватися як її неподання, є
помилковий, оскільки законодавством не передбачено права
господарюючих суб'єктів (підприємців) подавати витребувану
державним уповноваженим або головою територіального відділення
інформацію, необхідну для здійснення Антимонопольним комітетом
покладених на нього завдань, частково чи ухилятися від надання
окремих з витребуваних документів.
Якщо зазначена інформація у встановлений державним уповноваженим
або головою територіального відділення термін подана в неповному
обсязі, то цей факт є об'єктивним підтвердженням неподання
інформації.
В зв'язку з цим судам слід було врахувати, що на вимогу Голови
Відділення (запит від ХХ травня 2000 року №Х3) Товариство надало
вісім з одинадцяти витребуваних документів. Вимога про надання
пояснень стосовно подання неповної інформації була залишена без
реагування, але суд доводів сторін в цій частині не перевірив в
повному обсязі.
За таких обставин висновок суду про відсутність вини Товариства у
ненадходженні до Відділення всіх надісланих йому відповідно до
запиту документів і, відповідно, про відсутність підстав для його
відповідальності, не можна визнати законним і обґрунтованим.
Тому постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню,
справа направленню на новий розгляд.
При новому розгляді суду слід врахувати викладене та вирішити спір
відповідно до вимог закону.
Виходячи з викладеного, керуючись статтями 111-17-111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Верховний Суд України
постановив:
касаційну скаргу Н-ського обласного територіального відділення
Антимонопольного комітету України задовольнити.
Постанову Вищого арбітражного суду України від ХХ червня 2001 року
№Х0, постанову від ХХ грудня 2000 року та рішення від ХХ жовтня
2000 року Арбітражного суду Н-ської області скасувати.
Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.