СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ

                            ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                                        П О С Т А Н О В А

                                           11.02.2002

     Верховний Суд  України,  розглянувши  за  касаційною  скаргою
Донецької  залізниці  справу за позовом Державного підприємства по
мобілізації фінансових ресурсів "Укрзалізничресурси" до Товариства
з  обмеженою відповідальністю інноваційного виробничо-комерційного
підприємства  "Профіт"  про  зобов'язання  відповідача   поставити
позивачу  товари  чи  електроенергію  на  суму  заборгованості або
стягнути зазначений борг грішми, В С Т А Н О В И В:

     позовні вимоги мотивовано невиконанням відповідачем взятих на
себе  зобов'язань за договором N 10-96/133-16/96 від 31 січня 1996
р. та додаткових угод до нього.

     Рішенням від   18   липня    2000    р.    арбітражний    суд
Дніпропетровської   області   позовну   вимогу   про  зобов'язання
Товариства  передати  Підприємству   товари   або   електроенергію
задовольнив  частково.  У  решті  позову  відмовлено  у  зв'язку з
пропуском строку позовної давності без поважних причин.

     Постановою цього ж суду від 9  листопада  2000  р.  зазначене
судове рішення скасовано, а в позові відмовлено.

     Оскаржуваною постановою від 29 травня  2001 р.
Вищий арбітражний суд  України  зазначену  постанову  арбітражного
суду Дніпропетровської області залишив без змін.

     В обґрунтування    касаційної   скарги   Донецька   залізниця
посилається на те, що вона є правонаступником Підприємства, докази
про  що були надіслані арбітражному суду Дніпропетровської області
разом з клопотанням про її процесуальне правонаступництво,  але до
справи суд їх не приєднав і клопотання по суті не розглянув.

     Відмову в  позові вона вважає безпідставною,  стверджуючи при
цьому про помилковість висновку судів  щодо  відсутності  підстави
для повернення їй товару чи електроенергії.

     На її   думку,   передбачений   пунктом   3.2   договору   (з
доповненнями,  внесеними додатковою угодою N 10 від 9  січня  1997
р.)  акт приймання-передачі товарів і електроенергії був складений
у формі акта звірки між Товариством і Підприємством  станом  на  1
червня  2000 р.  та додаткової угоди до договору від 19 липня 2000
р.,  але належної правової оцінки в  ухвалених  арбітражним  судом
Дніпропетровської   області  і  Вищим  арбітражним  судом  України
постановах вони не дістали.

     Заслухавши суддю-доповідача,  пояснення представників сторін,
розглянувши   доводи   касаційної  скарги  та  проаналізувавши  на
підставі  встановлених  у  ній  фактичних  обставин   правильність
застосування   Вищим   арбітражним  судом  України  при  прийнятті
оскаржуваної постанови норм  матеріального  права,  Верховний  Суд
України   вважає,   що   касаційна   скарга   залізниці   підлягає
задоволенню,  а справа - передачі на новий розгляд до суду  першої
інстанції на таких підставах.

     Право бути  позивачами  і  відповідачами  в  суді є однією із
складових  поняття  юридичної  особи  та  елементом  її  цивільної
правоздатності, які визначені в статтях 23, 26 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
        .

     Проте під  час  розгляду  справи арбітражні суди не врахували
цього  і  не  вирішили  питання  процесуального  правонаступництва
залізниці.

     При новому розгляді господарському суду першої інстанції слід
взяти до  уваги,  що  процесуальне  правонаступництво  є  способом
реалізації   юридичною   особою  своєї  цивільної  правоздатності,
зокрема щодо захисту своїх прав та інтересів  у  суді  (стаття  25
ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
        ).

     З матеріалів   даної   справи   вбачається,  що  Підприємство
припинило  свою  діяльність,  але  цей  факт  арбітражними  судами
досліджений не був, також не було з'ясовано спосіб припинення його
діяльності і залежно від цього  -  наявність  його  процесуального
правонаступника.

     Суд також   не  дослідив  і  не  дав  правової  оцінки  факту
укладення 19  липня  2000  р.   додаткової   угоди   до   договору
N 10-96/133-16/96,  у  зв'язку  з  чим обставини у справі не можна
вважати  з'ясованими  всебічно  і  повно,  а  матеріальний   закон
застосованим  правильно,  оскільки  питання  про  дійсні  права  й
обов'язки сторін не вирішено.

     У зв'язку з цим не можна погодитися з висновками  арбітражних
судів про те, що у позивача відсутнє право вимоги до Товариства на
підставі  договору  N  10-96/133-16/96  із-за   відсутності   акта
приймання-передачі   товарів   чи   електроенергії  від  дебітора,
наявність якого як підстави для розрахунків передбачено додатковою
угодою N 10 від 9 січня 1997 року.

     При новому   розгляді  справи  суду  слід  всебічно  і  повно
з'ясувати всі фактичні обставини справи  на  підставі  об'єктивної
оцінки  наявних  у  ній  доказів,  що  мають юридичне значення для
вирішення спору по суті,  і прийняти відповідно  до  вимог  закону
судове рішення.

     Виходячи з  викладеного,  керуючись  статтями 111-17 - 111-20
ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
        , Верховний Суд України П О С Т А Н О В И В:

     касаційну скаргу Донецької залізниці задовольнити.

     Постанову Вищого арбітражного суду України від 29 травня 2001
р.,  постанову від  9  листопада 2000 р.  і рішення
від 18 липня 2000 р. арбітражного суду Дніпропетровської області в
даній справі скасувати.

     Справу передати  на  новий  розгляд  до  господарського  суду
першої інстанції.

     Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.

Постанови Верховного Суду України та ВГСУ, 2003 р., N 2