ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.02.2002
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі:
Головуючого судді,
суддів;
за участі представника позивача - присутній,
розглянувши за касаційною скаргою Товариства з обмеженою
відповідальністю "ХХХ" (далі - Товариство) справу за позовом
Товариства до Н-ської об'єднаної державної податкової інспекції
(далі - Інспекція) про визнання недійсним рішення № 2-Х2 "Про
застосування та стягнення фінансових санкцій за порушенням
законодавства про оподаткування" (далі - Рішення інспекції),
встановив:
по першій інстанції справа розглядалася Арбітражним судом Ч-ської
області. Предмет позову складався з вимоги про визнання Рішення
інспекції недійсним в частині стягнення недоїмок з податків
(зборів), інших обов'язкових платежів, які повинні сплачуватись до
бюджету і цільових фондів, та в частині застосування до Товариства
фінансових санкцій на підставі Указу Президента України від 12
червня 1995 року №436/95 "Про застосування штрафних санкцій за
порушення норм з регулювання обігу готівки" ( 436/95 ) (436/95)
. Позовні
вимоги мотивовано тим, що згідно пункту двадцять другого статті 92
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
засади цивільно-правової
відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або
дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них
визначаються виключно законами України, а тому застосування
фінансових санкцій на підставі Указу Президента ( 436/95 ) (436/95)
є
незаконним.
Рішенням від ХХ грудня 2000 року суд в позові відмовив,
мотивувавши його посиланням на частину другу статті 11 Закону
України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
(далі - Закон про
систему оподаткування), згідно з якою фінансові санкції за
наслідками документальних перевірок та ревізій, що здійснюються
органами державної податкової служби України, застосовуються у
розмірах, передбачених законодавчими актами, чинними та дату
завершення таких перевірок або ревізій.
Постановою від ХХ лютого 2001 року Арбітражного суду Ч-ської
області та постановою від ХХ червня 2001 року № Х1 Вищого
арбітражного суду України зазначене рішення залишене без змін.
Касаційна скарга подана з тих підстав, що застосування Вищим
арбітражним судом України Указу Президента ( 436/95 ) (436/95)
суперечить
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
. При цьому робиться посилання
на постанову президії Вищого арбітражного суду України від ХХ
липня 1999 року № Х6, в якій міститься висновок про нечинність на
підставі пункту першого "Перехідних положень" Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
Указу Президента України від 16 березня 1995 року №
227 "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни" ( 227/95 ) (227/95)
в частині встановлення відповідальності за порушення строків
проведення розрахунків.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника
позивача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених в ній
фактичних обставин правильність застосування Вищим арбітражним
судом України при прийнятті оскаржуваної постанови норм
матеріального права, Верховний Суд України вважає, що касаційна
скарга Товариства задоволенню не підлягає з таких підстав.
Факт неоприбуткування готівки в касі Товариства в сумі 12 429
гривень встановлений судом першої інстанції і не заперечувався
сторонами.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу невідповідністю Указу Президента
пункту двадцять другому статті 92 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
в частині того, що виключно законами України
повинні визначатися діяння, що є адміністративними
правопорушеннями, та відповідальність за них, Товариство не навело
законних підстав для висновку, що неоприбуткування готівки в касі
є адміністративним правопорушенням.
Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні
правопорушення ( 80731-10 ) (80731-10)
(далі - КУАП) адміністративним
правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна
або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або
громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на
встановлений порядок управління і за яку законодавством
передбачено адміністративну відповідальність.
Інший закон, який визначав би поняття адміністративного
правопорушення в Україні відсутній. Проте, КУАП визначає суб'єктом
адміністративного правовопрушення лише фізичних осіб, що
підтверджено рішенням Конституційного Суду України від 30 травня
2001 року № 7-рп/2001 у справі № 1-22/2001 за конституційними
зверненням Відкритого акціонерного товариства "Всеукраїнський
Акціонерний Банк" щодо офіційного тлумачення положень пункту
двадцять другого статі 92 К ституції України, частин першої,
третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про
адміністративні правопорушення (справа про відповідальність
юридичних осіб) ( v007p710-01 ) (v007p710-01)
.
В даному випадку норми з регулювання обігу готівки порушені
Товариством, яке є суб'єктом підприємницької діяльності зі
статусом юридичної особи.
При цьому слід врахувати, що дія пункту двадцять другого статті 92
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
обмежена виключно забороною
визначати діяння, що є адміністративними правопорушеннями, і
відповідальність за них іншими, крім законів, нормативно-правовими
актами.
Тому, підстави вважати, що Указ № 436/95 ( 436/95 ) (436/95)
не підлягає
застосуванню на підставі пункту першого "Перехідних положень"
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
як такого, що суперечить пункту
двадцять другому статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
,
відсутні, оскільки факт порушення юридичною особою норм
регулювання обігу готівки за чинним законодавством України не є
адміністративним.
Виходячи з викладеного, на підставі статей 6, 19, 124, 129
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, статей 39,40, 49 Закону
України "Про судоустрій" ( 2022-10 ) (2022-10)
, керуючись статтями 111-17-
111-20 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Верховний Суд України
постановив:
постанову Вищого арбітражного суду України від ХХ червня 2001 року
№Х1 залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою
відповідальністю "ХХХ" без задоволення.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.