СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
28.01.2002
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу
Національного банку України на постанову судової колегії Вищого
арбітражного суду України від 27.06.2001 у справі за позовом
Національного банку України до Акціонерного банку "Зевс" про
стягнення 234397,77 грн., В С Т А Н О В И В:
12 березня 1999 р. Національним банком України в арбітражному
суді м. Києва було пред'явлено позов до Акціонерного банку "Зевс"
про стягнення штрафу у розмірі неправомірно одержаного доходу на
загальну суму 234397,77 грн. Позовна заява підписана першим
заступником начальника Управління Національного банку України по
м. Києву і Київській області.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що відповідач порушив
економічні нормативи, зокрема розмір обов'язкових резервів,
встановлений Положенням про порядок формування банківською
системою України обов'язкових резервів, затвердженим постановою
Правління Національного банку України, за що статтею 48 Закону
України "Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ) (2121-14)
передбачена відповідальність. Факт недорезервування коштів на
коррахунку акціонерного банку встановлено на підставі його
довідок. Штраф нараховано за кожний випадок недорезервування.
АБ "Зевс", не оспорюючи факт порушення та правильність
нарахування суми штрафу, посилався на те, що недорезервування
стало наслідком економічної кризи в країні, підвищення з вересня
1998 р. норми обов'язкового резервування з 15 до 16,5 %,
відсутність вини банку, самого доходу тощо.
Рішенням арбітражного суду м. Києва від 29 квітня 1999 р.
позов НБУ задоволено, стягнуто з АБ "Зевс" 234397,77 грн.
Постановою голови арбітражного суду м. Києва від 19 жовтня
1999 р. рішення суду скасоване, у позові відмовлено. Дана
постанова мотивована тим, що рішення суду прийняте без урахування
збиткової діяльності банку в період, за який нараховані штрафні
санкції, та положень нормативно-правових актів, прийнятих самим
НБУ.
Постановою Вищого арбітражного суду України від 31 липня 2000
р. зазначені рішення та постанова скасовані, а справа передана на
новий розгляд.
Під час нового розгляду спору відповідачем заявлено
клопотання про зменшення суми штрафу на суму 152677,75 грн. (штраф
за січень - лютий 1999 р.), від сплати якого банк було звільнено
на підставі постанови Правління НБУ від 17.08.99 "Про формування
комерційними банками обов'язкових резервів".
Рішенням арбітражного суду м. Києва від 27 жовтня 2000 р. з
АБ "Зевс" стягнуто 81750,02 грн. штрафу та 817,50 грн. державного
мита, у решті частини - провадження у справі припинено.
Постановою голови арбітражного суду м. Києва від 26 січня
2001 р. рішення суду змінено, стягнуто з банку 40 тис. грн. штрафу
та 400 грн. держмита, у решті позову відмовлено. Постанова у
частині зменшення розміру штрафу мотивована тим, що
недорезервування коштів викликане об'єктивними обставинами,
економічною кризою у державі, антикризовими заходами НБУ та
конкретними обставинами справи. Зменшуючи суму штрафу з 81750,02
грн. до 40 тис. грн., суд послався на пункт 3 статті 83 АПК
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Постановою Вищого арбітражного суду України від 27 червня
2001 р. постанова голови арбітражного суду м. Києва залишена без
змін, виключено з резолютивної частини постанови вказівку про
стягнення з НБУ на користь АБ "Зевс" 817,50 грн. держмита.
27 листопада 2001 р. Верховним Судом України порушено
касаційне провадження за касаційною скаргою Національного банку
України на постанову судової колегії Вищого арбітражного суду
України від 27.06.2001.
Касаційна скарга мотивована тим, що Вищий арбітражний суд
України безпідставно погодився з висновком постанови арбітражного
суду м. Києва про правомірність застосування пункту 3 статті 83
АПК ( 1798-12 ) (1798-12)
при зменшенні суми штрафу, що підлягала стягненню
з АБ "Зевс". Також НБУ посилається на необґрунтований висновок
Вищого арбітражного суду України, викладений в оскаржуваній
постанові, стосовно того, що НБУ вийшов за межі своїх повноважень
та порушив права юридичної особи, що свідчить про виникнення між
сторонами не публічно-правових, а приватно-правових відносин, які
регулюються Цивільним кодексом України ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи представників
сторін, вивчивши матеріали справи, Верховний Суд України приходить
до висновку про обґрунтованість касаційної скарги.
Згідно зі статтею 6 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на
законодавчу, виконавчу та судову.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють
свої повноваження у встановлених цією Конституцією ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
межах і відповідно до законів України.
Частиною другою статті 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
передбачено, що органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України.
Постанова голови арбітражного суду м. Києва від 26 січня 2001
р., якою рішення суду змінено, зменшена сума штрафу з 81750,02
грн. до 40 тис. грн., з посиланням на пункт 3 статті 83 АПК
( 1798-12 ) (1798-12)
, винесена з порушенням зазначених конституційних
вимог.
Передбачене пунктом 3 статті 83 АПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, статтею 205
ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
право зменшувати у виняткових випадках розмір
неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що
порушила зобов'язання (цивільно-правові відносини), не могло
поширюватися судом на штраф, встановлений статтею 48 Закону
України "Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ) (2121-14)
.
Відповідальність, встановлена згаданою нормою, є публічно-правовою
(адміністративною). Чинне законодавство не передбачило право суду
зменшувати такі штрафи.
Залишаючи без змін незаконну постанову арбітражного суду м.
Києва, Вищий арбітражний суд України не дав належної правової
оцінки доводам НБУ, діяв всупереч повноваженням та вимогам,
покладеним на нього статтями 6, 19, 129 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, Законом України "Про арбітражний суд"
( 1142-12 ) (1142-12)
та Арбітражним процесуальним кодексом України
( 1798-12 ) (1798-12)
. Його постанова прийнята з порушенням законності -
однієї з основних конституційних засад судочинства.
Таким чином, постанова Вищого арбітражного суду України від
27 червня 2001 р. та постанова голови арбітражного суду м. Києва
від 26 січня 2001 р. підлягають скасуванню, а рішення арбітражного
суду м. Києва від 27 жовтня 2000 р. - залишенню без змін.
Верховний Суд України не має достатніх законних підстав для
направлення справи на новий розгляд суду першої інстанції,
оскільки це суперечило б положенням статті 125 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та статтям 2, 39 Закону України "Про судоустрій
України" ( 2022-10 ) (2022-10)
в частині визначення статусу Верховного Суду
та його завдання забезпечити законність у здійсненні правосуддя, а
також викликало б конституційно недопустиму необхідність
скасування законного рішення суду першої інстанції. У зв'язку з
цим перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову
Вищого господарського суду України, наведений у статті 111-18 ГПК
( 1798-12 ) (1798-12)
, не вважається правовою перешкодою для прийняття
зазначеного рішення.
Враховуючи наведене, на підставі статей 6, 19, 124, 129
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, статей 39, 40, 43, 49 Закону
України "Про судоустрій" ( 2022-10 ) (2022-10)
, керуючись статтями 111-17,
111-19, 111-20 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, Верховний Суд України
П О С Т А Н О В И В:
касаційну скаргу Національного банку України задовольнити.
Постанову Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001
р. та постанову голови арбітражного суду м. Києва від 26 січня
2001 р. скасувати.
Рішення арбітражного суду м. Києва від 27 жовтня 2000 р.
залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Постанови Верховного Суду України та ВГСУ, 2003 р., N 1