Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу спільного підприємства "Агротехсервіс" на постанову президії Вищого арбітражного суду України від 28 січня 2000 року (n0025800-00) , В С Т А Н О В И В:

відповідно до міжурядової угоди Україна дала згоду Латвійській Республіці переробляти належну їй нафту нафтопереробними заводами України.

За дорученням Латвійської Республіки спільне підприємство "Агротехсервіс" у травні 1992 року уклало договір N 824 з Херсонським нафтопереробним заводом, правонаступником якого є акціонерне товариство "Херсоннафтопереробка", про переробку давальницької нафти понад квоту, передбачену міжурядовою угодою.

На виконання умов, зазначених у договорі, спільне підприємство "Агротехсервіс" як постачальник став поставляти давальницьку нафту для переробки відповідачу, а останній оплачував поставлену нафту, переробляв її та брав на себе обов'язок відвантажити постачальнику нафтопродукти за ціною поставленої нафти.

10 грудня 1996 р. спільне товариство "Агротехсервіс" звернулося до суду з позовом до акціонерного товариства "Херсоннафтопереробка" про стягнення збитків, неустойки та зобов'язання виконати угоду щодо поставки нафтопродуктів.

У подальшому позивач уточнив свої позовні вимоги і просив зобов'язати відповідача відвантажити 17852 тонни нафтопродуктів, що надійшла 19 - 25 червня 1992 року до акціонерного товариства "Херсоннафтопереробка" для переробки по квоті Ямало-Ненецького автономного округу.

Рішенням Вищого арбітражного суду України від 10 квітня 1998 року позов задоволене і зобов'язано відповідача передати позивачу 17852 тонни нафтопродуктів.

Постановами судової колегії з перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 17 липня 1998 року та президії Вищого арбітражного суду України від 6 січня 1999 року постановлене у справі рішення залишено без змін.

5 червня 1999 року ухвалою Вищий арбітражний суд України відмовив Генеральному прокурору України в перегляді рішення від 10 квітня 1998 р. за нововиявленими обставинами, а судова колегія з перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України своєю постановою від 4 жовтня 1999 р. вказану ухвалу залишила без змін.

Постановою президії Вищого арбітражного суду України від 28 січня 2000 року (n0025800-00) за протестами заступників Генерального прокурора України постановлені у справі судові рішення були скасовані і в задоволенні позову СП "Агротехсервіс" було відмовлено.

Підставою для постановлення такого рішення стало те, що, на думку президії, позивач не довів своїх позовних вимог, надані ним докази є суперечливими, тому неможливо достовірно встановити власника 60000 тонн нафти.

У касаційній скарзі спільне підприємство "Агротехсервіс" ставить питання про скасування постанови президії Вищого арбітражного суду України з мотивів застосування судом положень Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) , які суперечать Конституції України (254к/96-ВР) , різного застосування законодавства про захист права власності та порушення вимог статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод (995_004) .

У запереченні на касаційну скаргу акціонерне товариство "Херсоннафтопереробка" просить оскаржувану постанову залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Заслухавши представника СП "Агротехсервіс", який касаційну скаргу підтримав, представників АТ "Херсоннафтопереробка", обговоривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України (254к/96-ВР) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як зазначено в пункті 2 статті 121 Конституції України (254к/96-ВР) , на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом.

Зазначене конституційне положення дістало своє відображення і в статті 3 Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) , де вказується, що прокуратура виконує функцію представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Таким чином, представництво прокурором інтересів держави або громадянина в суді можливе лише в межах, прямо визначених законом.

Відповідно до частин першої та третьої статті 29 ГПК (1798-12) прокурор може вступити у справу на будь-якій стадії розгляду справи для представництва інтересів громадянина або держави, подати апеляційне, касаційне подання, а також подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами. З цією метою прокурор може звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави або громадянина. Про свою участь у вже порушеній справі прокурор повідомляє господарський суд письмово, а в судовому засіданні - також і усно.

Як зазначено в частині першій статті 2 ГПК (1798-12) , господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. При цьому згідно з вимогами частини третьої статті 2 ГПК прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Зазначена правова позиція дістала своє відображення і в Рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року N 3-рп/99 (v003p710-99) у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 АПК (1798-12) , де суд вирішив, що прокурори та їх заступники подають до арбітражного суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Під представництвом прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді слід розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави.

Ці дії включають подання прокурором до арбітражного суду позовної заяви, його участь у розгляді судом будь-якої іншої справи за ініціативою прокурора чи за визначенням суду, якщо це необхідно для захисту інтересів держави.

Таким чином, викладене свідчить, що прокурор може ініціювати процедуру перевірки законності та обґрунтованості судового рішення лише у справах, де він звертався з позовом або був учасником їх розгляду з метою захисту інтересів держави.

У даному випадку позивачем у справі є спільне підприємство "Агротехсервіс", яким і було заявлено позов до акціонерного товариства "Херсоннафтопереробка". Під час розгляду справи по суті прокурор не ставив питання про свою участь з метою захисту інтересів держави.

Тобто прокурор не міг ініціювати процедуру перевірки законності та обґрунтованості постановлених у даній справі судових рішень, у тому числі і їх перегляд за нововиявленими обставинами.

Перевірка законності та обґрунтованості ухвали Вищого арбітражного суду України від 5 червня 1999 року та постанови цього суду від 4 жовтня 1999 року президією Вищого арбітражного суду України була здійснена саме за протестами заступників Генерального прокурора України, тобто посадових осіб, які відповідно до вимог закону у даній справі такими повноваженнями наділені не були.

За таких обставин постанова президії Вищого арбітражного суду України від 28 січня 2000 року (n0025800-00) підлягає скасуванню.

Із зазначених мотивів підлягають скасуванню постанова судової колегії з перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 17 липня 1998 року, постанова президії Вищого арбітражного суду України від 6 січня 1999 року, ухвала Вищого арбітражного суду України від 5 червня 1999 року та постанова судової колегії з перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 4 жовтня 1999 року.

Керуючись статтями 19, 121 Конституції України (254к/96-ВР) , статтями 2, 29, 111-14, 111-17, 111-18, 111-20 ГПК (1798-12) , статтею 5 Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) , Верховний Суд України П О С Т А Н О В И В:

касаційну скаргу задовольнити.

Постанову президії Вищого арбітражного суду України від 28 січня 2000 року (n0025800-00) , постанову судової колегії з перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 17 липня 1998 року, постанову президії Вищого арбітражного суду від 6 січня 1999 року, ухвалу Вищого арбітражного суду України від 5 червня 1999 року та постанову судової колегії з перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 4 жовтня 1999 року - скасувати.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.