ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
N 1/4/1014 від 28.08.2001
Щодо сплати внесків до Державного інноваційного фонду
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Гусака М. Б., (головуючий) Чупруна В. Д., Жаботиної Г. В.,
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції в
Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя про перевірку в
касаційному порядку постанови арбітражного суду Запорізької
області від 12.02.2001 р. у справі N 1/4/1014 за позовом
товариства з обмеженою відповідальністю "Гудвіл-брок" до Державної
податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя про
визнання недійсним рішення Державної податкової інспекції від
16.10.2000 р. N 694/22-21/23740981, встановила таке.
У період з 13.07.2000 р. по 21.08.2000 р. посадовими особами
відповідача була проведена перевірка дотримання вимог податкового
законодавства товариством з обмеженою відповідальністю
"Гудвіл-брок" з 01.10.96 р. по 01.07.2000 р.
За результатами цієї перевірки складено акти N
19/19-22-21/23740981 від 21.08.2000 р. та N 20/20-22-21/23740981
від 30.08.2000 р. про застосування і стягнення фінансових санкцій
за порушення законодавства про оподаткування.
30.08.2000 р. заступником начальника Державної податкової
інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя було винесено
рішення N 582/22-21/23740981 "Про стягнення фінансових санкцій за
порушення законодавства про оподаткування".
21.09.2000 р. ТзОВ "Гудвіл-брок" звернулося з позовною заявою
до арбітражного суду Запорізької області про визнання рішення ДПІ
недійсним.
Відповідач 13.10.2000 р. своїм рішенням N 689/22-21/23740981
частково скасував оспорюване рішення в частині донарахування збору
до ДІФ в сумі 13509 грн. та пені в сумі 12487 грн., а 16.10.2000
р. на підставі акта додаткової перевірки від 10.10.2000 р.
відповідач виніс чергове рішення про застосування до позивача
фінансових санкцій, згідно з яким збільшив суму донарахованого
збору до 24113 грн. і пені - до 13973 грн.
Ці обставини спонукали позивача уточнити свої позовні вимоги
- просити суд визнати недійсним рішення ДПІ в Орджонікідзевському
районі м. Запоріжжя від 16.10.2000 р. N 694/22-21/23740981.
Рішенням суду (суддя Проценко Є. А.) від 15.11.2000 р.
позовні вимоги ТзОВ "Гудвіл-брок" задоволено, рішення ДПІ в
Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя визнано недійсним.
За заявою ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя
рішення арбітражного суду Запорізької області було переглянуте в
порядку нагляду заступником голови арбітражного суду Запорізької
області Свєшниковим Ю. П. і постановою від 12.12.2000 р. залишене
без змін.
ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя звернулася із
заявою до Вищого господарського суду України про скасування
постанови заступника голови арбітражного суду Запорізької області
від 12.12.2000 р. та рішення арбітражного суду Запорізької області
від 15.11.2000 р.
При обгрунтуванні вимоги заявник посилається на те, що згідно
з постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.92 р. N 77
( 77-92-п ) (77-92-п)
"Про створення Державного інноваційного фонду"
платники збору поділяються на дві групи:
1) підприємства, установи, які здійснюють виробничу
діяльність (зобов'язані сплачувати до Державного інноваційного
фонду збір у розмірі 1% від обсягу реалізації продукції);
2) посередницькі, оптові, постачальницько-збутові та
торгівельні організації (зобов'язані сплачувати збір до Державного
інноваційного фонду у розмірі 1% від обсягу валового доходу).
Як стверджує ДПІ, позивач належить до другої групи платників
цього збору. Згідно з Законом України "Про Державний бюджет
України на 1998 р." , об'єктом такого збору буде валовий дохід,
зменшений на суму ПДВ та акцизного збору.
Відповідно до законів України "Про Державний бюджет України на
1999 р." ( 378-14 ) (378-14)
та "Про Державний бюджет України на 2000 р."
( 1458-14 ) (1458-14)
, об'єктом оподаткування при нарахуванні такого збору є
суми торговельної чи збутової націнки (надбавки) на реалізовані
товари, в банківській та страхових сферах - від суми валового
доходу, зменшеного на суму ПДВ та акцизного збору. Пункт 72
Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в
Україні ( 250-93-п ) (250-93-п)
визначає валовий дохід для
постачальницько-збутових та торговельних підприємств як суму
торговельних надбавок, знижок, націнок на реалізовані (продані)
товари.
Відповідач посилається також на те, що термін сплати збору
встановлюється Порядком формування і використання спеціального
фонду позабюджетних грошових коштів цільового призначення,
затвердженим листом Мінфіну України, Мінекономіки України та
Комітету з науково-технічного прогресу при Кабінеті Міністрів
України від 21.02.92 р.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи правильність застосування судами норм
матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних
судових актів, вважає необхідним залишити без змін постанову
заступника голови арбітражного суду Запорізької області та рішення
арбітражного суду Запорізької області на таких підставах.
Обов'язкові внески до ДІФ, які належать до
загальнообов'язкових податків і зборів (обов'язкових платежів),
встановлено пп. 18 п. 1 ст. 14 Закону України "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
.
Розміри відрахувань до ДІФ, які мають здійснювати суб'єкти
підприємницької діяльності, було встановлено ст. 29 Закону України
"Про Державний бюджет України на 1998 р.", ст. 15 Закону України
"Про Державний бюджет України на 1999 р." ( 378-14 ) (378-14)
та
Законом України "Про Державний бюджет України на 2000 рік"
( 1458-14 ) (1458-14)
, де передбачено, щодо законодавчого врегулювання
питань сплати збору до ДІФ, суб'єкти підприємницької діяльності
сплачують збір до ДІФ у розмірі 1% обсягу реалізації продукції
(товарів, послуг), а об'єктом оподаткування для торгових,
посередницьких, постачальницькозбутових підприємств є суми
торгової та збутової націнки (надбавки) на реалізовані товари,
в банківській та страховій сферах - від суми валового доходу,
зменшеного на суму ПДВ та акцизного збору. Розмір відрахувань -
1%.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
виключно законами України встановлюються:
Державний бюджет України і бюджетна система України; система
оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування
фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків;
статус національної валюти, а також статус іноземних валют на
території України; порядок утворення і погашення державного
внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу
державних цінних паперів, їх види і типи.
Відповідно до Закону України "Про систему оподаткування"
( 1251-12 ) (1251-12)
принципи побудови системи оподаткування, види податків
і зборів, інших обов'язкових платежів, напрями і строки їх
зарахування та використання, перелік платників податків та
об'єктів оподаткування і відповідальність за порушення податкового
законодавства визначаються виключно цим Законом та іншими законами
про оподаткування.
Повною мірою це положення стосується і законів про державний
бюджет. Так, згідно зі ст. 29 Закону України "Про бюджетну систему
України" ( 512-12 ) (512-12)
, законами про Державний бюджет не можуть
встановлюватися нові, змінюватись чи скасовуватись існуючі податки
і збори, вноситися зміни до чинного законодавства. У разі
необхідності зміни спочатку вносяться до відповідних законів.
Позивач у позовній заяві та арбітражний суд у своїх постанові
та рішенні обгрунтовано посилаються на те, що строки сплати збору
до Державного інноваційного фонду не визначені в жодному законі
України, як цього вимагає п. 3 ст. 14 Закону України "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
.
Таким чином, необгрунтованим є посилання заявника на Порядок
формування і використання спеціального фонду позабюджетних коштів
цільового призначення, затверджений Мінфіном України, Мінекономіки
України та Комітетом з науково-технічного прогресу при Кабінеті
Міністрів України, в якому зазначено, що збір до ДІФ сплачується
не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.
Згідно з п. 1 Розділу XV (Перехідні положення) Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, закони та інші нормативні акти, прийняті
до набрання чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не
суперечить Конституції України.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ГПК України ( 1792-12 ) (1792-12)
(ч. 2 ст. 4
АПК України на час розгляду справи судом) господарський суд не
застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не
відповідають законодавству України.
У відповідності з п. 1 ст. 4 Декрету КМУ N 8-93 ( 8-93 ) (8-93)
"Про
стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів"
після закінчення встановлених строків сплати відповідних платежів
невнесена сума вважається недоїмкою і стягується з нарахуванням
пені, якщо законодавством України не встановлено стягнення
недоїмки за окремими платежами без нарахування пені. Таким чином,
оскільки строк сплати до ДІФ законами України не визначено, то
стягнення пені не мотивується чинним законодавством.
Відповідно до Закону України "Про цінні папери та фондову
біржу" ( 1201-12 ) (1201-12)
ТзОВ "Гудвіл-брок" є саме торгівцем цінними
паперами, а не торговельно-посередницькою організацією. При
веденні бухгалтерського обліку з цінними паперами і визначенні
фінансового результату від цих "операцій, позивач вмотивовано
керувався Методичними рекомендаціями ДКЦПФР з обліку основних
видів операцій торгівців цінними паперами, затвердженими рішенням
від 25.02.99 р. N 31 ( vr031312-99 ) (vr031312-99)
. Це основний і єдиний
нормативний документ, який визначає бухгалтерський облік операцій
з цінними паперами. Збір в ДІФ нарахований згідно з цим документом
і сплачений позивачем у повному обсязі.
Крім того, Інструкція про порядок заповнення форм річної
бухгалтерської звітності, затверджена наказом Мінфіну України від
18.08.95 р. N 139 ( z0321-95 ) (z0321-95)
, встановила, що фінансові
результати діяльності щодо реалізації цінних паперів визначаються
як різниця між їх продажною вартістю та вартістю придбання,
зменшених на суму витрат, пов'язаних з їх реалізацією. Саме ці
дані позивач і взяв за основу для нарахування збору до ДІФ.
Таким чином, суд зробив правильний висновок, що донарахування
збору до фонду та стягнення пені з позивача є неправомірним.
Колегія суддів вважає незаконним рішення ДПІ
Орджонікідзевського району м. Запоріжжя від 16.10.2000 р. N
694/22-21/23740981.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія
суддів Вищого господарського суду України П О С Т А Н О В И Л А:
1. В задоволенні касаційної скарги ДПІ в Орджонікідзевському
районі м. Запоріжжя відмовити.
2. Постанову заступника голови арбітражного суду Запорізької
області від 12.02.2000 р. та рішення від 15.11.2000 року залишити
без змін.
Головуючий суддя: Гусак М.Б.
Судді: Чупрун В.Д.
Жаботина Г.В.
"Галицькі контракти - Дебет-Кредит", N 52, 24 грудня 2001 р.