ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
16.08.2001 Справа N 6/98-24/433
Колегія суддів Вищого господарського суду України,
розглянувши заяву <...> про перевірку в порядку нагляду рішення,
визначення і постанови арбітражного суду <...> області у справі
N 6/98-24/433 за позовом ДПІ у м. <...> до <...> про стягнення в
дохід бюджету доходу в сумі 107640,93 грн. від здійснення
діяльності без установлених законом підстав, встановила таке:
ДПІ в м. <...> здійснила перевірку дотримання вимог
податкового законодавства <...>, про що було складено акт від
<...> N <...>.
За результатами перевірки було встановлено, що підприємство
протягом 1999 року займалося придбанням і реалізацією металобрухту
з метою отримання прибутку без відповідної ліцензії.
ДПІ в м. <...> звернулося до арбітражного суду <...> області
з позовом до <...> про стягнення в дохід Державного бюджету
України 107640,93 грн., отриманих відповідачем від здійснення
безліцензійної діяльності.
Доводи відповідача грунтувалися на тих обставинах, що
відповідачем порушено вимоги статті 4 Закону України "Про
підприємництво" ( 698-12 ) (698-12)
, статей 1, 4 Закону України "Про
металобрухт" ( 619-14 ) (619-14)
, пункту 11 статті 10 Закону України "Про
державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
.
<...>
Рішенням суду від <...> позовні вимоги ДПІ у м. <...>
задоволено: з <...> в дохід Державного бюджету України стягнуто
107640,93 грн., отриманих без законних на те підстав, і 1076,40
грн. державного мита.
Визначенням цього ж суду від <...> було виправлено пункт 1
резолютивної частини рішення від <...> і викладено в новій
редакції: "Стягти з <...> в дохід Державного бюджету 106397,40
грн. як кошти, отримані без законних на те підстав".
Постановою заступника голови арбітражного суду <...> області
від <...> рішення суду від <...> залишено без змін.
У заяві <...> про перевірку в порядку нагляду постанови
заступника голови арбітражного суду <...> області від <...> і
рішення арбітражного суду від <...> зроблено відсилання на
помилкове застосування судами вимог законодавства України.
Позивач посилається на те, що металобрухт було передано
брухтоздавачами за актами передачі відповідачу в рахунок погашення
дебіторської заборгованості за перевезення вантажів, тобто
металобрухт утворився на підприємстві внаслідок його ж
господарської діяльності, а також на те, що не підлягає
ліцензуванню діяльністю юридичних осіб, пов'язана зі збиранням і
реалізацією промислового брухту чорних і кольорових металів, що
утворюється в результаті їх діяльності. Крім того, заявник
посилається на те, що рішення суду не відповідає нормам
матеріального права, оскільки пункт 22 статті 92 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
передбачає чотири види відповідальності -
цивільно-правову, кримінальну, адміністративну і дисциплінарну, а
про податкову відповідальність не згадується. Стягнення до бюджету
коштів, отриманих без законних підстав, передбачене тільки у
випадку визнання угоди недійсною (статті 49, 50 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, а оскільки угоди, за якими здійснювалися передача і
реалізація металобрухту, судом не визнавалися недійсними, рішення
суду першої інстанції суперечить нормам ЦК УРСР.
Колегія суддів, перевіривши доводи заявника і проаналізувавши
правильність застосування судом при винесенні рішення та
здійсненні нагляду вимог матеріального і процесуального
законодавства на підставі установлених ним фактичних обставин,
доходить висновку про безпідставність правової позиції
підприємства.
Відповідно до частини другої статті 8 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
Основний Закон України має найвищу юридичну силу.
Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на підставі
Конституції України і повинні їй відповідати.
Посилання заявника на те, що позивачем і судом було порушено
норми Конституції ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, безпідставне, оскільки норми
Конституції України є нормами прямої дії тільки в тих
правовідносинах, які вона безпосередньо регулює. Господарські,
бюджетні, податкові правовідносини, тобто правовідносини між
відповідачем, податковими органами і договірними контрагентами
регулюються спеціальними Законами "Про підприємництво" ( 698-12 ) (698-12)
,
"Про металобрухт" ( 619-14 ) (619-14)
, "Про державну податкову службу в
Україні" ( 509-12 ) (509-12)
, статтею 9 Закону України "Про ліцензування
певних видів господарської діяльності" ( 1775-14 ) (1775-14)
, Цивільним
кодексом ( 1540-06 ) (1540-06)
, податковим законодавством тощо.
Також судова колегія не може погодитися з доводами заявника
про те, що при виявленні правопорушення ДПІ необгрунтовано не
прийняла з цього приводу рішення про стягнення з підприємства в
дохід бюджету коштів, отриманих без установлених законодавством
підстав.
Відповідно до пункту 11 статті 10 Закону "Про державну
податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
державні податкові
інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у
містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції
подають до судів і арбітражних судів позови до підприємств,
установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними та
стягнення в дохід держави коштів, отриманих ними за такими
угодами, а в інших випадках - коштів, отриманих без установлених
законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед
бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.
Безпідставними є і посилання заявника на те, що, оскільки
металобрухт було передано йому брухтоздавачами за актами передачі
в рахунок погашення дебіторської заборгованості за перевезення
вантажів (тобто брухт утворився на підприємстві внаслідок його ж
господарської діяльності), така його діяльність не підлягала
ліцензуванню, оскільки її не можна розцінювати як діяльність,
пов'язану зі збиранням і реалізацією промислового брухту чорних і
кольорових металів. У законі, на думку суду, малося на увазі, що
власне збирання і реалізація власного металобрухту, який
утворюється в результаті технологічної, виробничої діяльності, а
не переданий позивачу іншими підприємствами, навіть у рахунок
погашення заборгованості, що виникла від здійснення
підприємницької діяльності, не потребує ліцензування.
Як було встановлено рішенням і постановою суду, <...>
займалося придбанням і реалізацією металобрухту з метою отримання
прибутку (акт перевірки ДПІ <...>). Підприємство, зібравши
металобрухт на суму 95121,65 грн., реалізувало його ВАТ "В" за
114448,19 грн. (а не за 116584,4 грн., як було зазначено в акті).
Таким чином, відповідач, придбавши металобрухт як юридична особа,
володів і розпоряджався ним. Таким чином, заявник здійснював
операції з металобрухтом з порушенням установленого законом
порядку, зокрема, статті 4 Закону України "Про металобрухт"
( 619-14 ) (619-14)
, де зазначається, що операції з металобрухтом
здійснюються тільки спеціалізованими або спеціалізованими
металургійними переробним підприємствами, а також їх приймальними
пунктами. Стаття 1 цього Закону передбачає, що спеціалізовані
підприємства (суб'єкти підприємницької діяльності усіх форм
власності) - це підприємства, що здійснюють операції з
металобрухтом, які мають спеціальне технологічне брухтопереробне і
вантажопідйомне обладнання, вагове господарство, складські
приміщення, кваліфікований персонал, що забезпечують відповідно до
законодавства протипожежну, екологічну та радіаційну безпеку і
контроль якісного складу металобрухту і отримали відповідні
ліцензії.
Таким чином, факт здійснення підприємством <...> заготівлі
металобрухту і його подальшої реалізації без отримання спеціальної
ліцензії судова колегія вважає доведеним.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що
рішення, визначення і постанова арбітражного суду <...> області
прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права
та не бачить підстав для їх скасування.
Разом з тим при винесенні визначення від 11 березня 2001 року
<...> про виправлення арифметичної помилки в пункті 1 резолютивної
частини рішення від 31 жовтня 2000 року <...> судом першої
інстанції не було враховано частину першу статті 49 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, тобто не було повернено суму державного мита,
стягнену в більшому розмірі, ніж передбачено нормами ГПК України.
На підставі зазначеного, керуючись статтями 111-5, 111-7,
111-9 - 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
В задоволенні заяви <...> відмовити.
Рішення суду від 31 жовтня 2000 року, визначення від 11
березня 2001 року і постанову від 19 березня 2001 року залишити
без змін.
Повернути позивачу <...> з Державного бюджету України 12
(дванадцять) грн. 43 коп. державного мита. Видати наказ.
Колегія суддів: <...>
"Податки та бухгалтерський облік", N 77, 24 вересня 2001 р.