Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у

складі:

головуючого судді,

суддів;

за участі представників

позивача: присутній,

відповідача: присутній;

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської ради (далі - Рада) на постанову Вищого господарського суду України від 7 квітня 2004 року у справі за позовом "ХХХ" (далі - Асоціація) до Ради про визнання недійсним рішення № 621/781 від 10 липня 2003 року "Про затвердження Правил провадження господарської діяльності з організації та утримання тоталізаторів, гральних закладів у м. Києві" (ra0621023-03) (далі - Правила),

встановила:

З позовом до Господарського суду м. Києва Асоціація звернулася у вересні 2003 року, мотивувавши заявлену позовну вимогу перевищенням Радою своїх повноважень при прийнятті оспорюваного рішення та невідповідністю цього рішення законодавству України, що регулює відносини у сфері ліцензування підприємницької діяльності. Рішенням від 21 листопада 2003 року в задоволенні позову відмовлено з тієї підстави, що спірні Правила (ra0621023-03) Рада затвердила на підставі повноважень, наданих їй Законом України "Про столицю України - місто-герой Київ" (401-14) (далі - Закон про столицю).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 січня 2004 року, залишеним без змін оскарженою постановою Вищого господарського суду України, рішення суду першої інстанції скасовано, а позов задоволено. Апеляційна та касаційна постанови обґрунтовані тим, що Закон про столицю (401-14) не наділяє Раду повноваженнями щодо ліцензування господарської діяльності з організації та утримання тоталізаторів та гральних закладів, бо відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1698 від 14 листопада 2000 року "Про затвердження переліку органів ліцензування" (1698-2000-п) такими повноваженнями наділено Київську міську державну адміністрацію.

Рада просить постанову Вищого господарського суду України скасувати, мотивуючи касаційну скаргу неправильним застосуванням судом норм матеріального права і її невідповідністю Конституції України.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пунктів 1.6, 1.7 статті 1, пункту 2.1 статті 2 договору про створення та діяльність "ХХХ" (зареєстрований Н-ською районною у м. Києві державною адміністрацією ХХ червня 1998 року під № Х3) (далі - Договір про створення Асоціації), Асоціація утворена як договірне об'єднання підприємств, яке не здійснює самостійної підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі - ГПК України) мають підприємства та організації.

Пункт 2.2. Договору про створення Асоціації передбачає, що Асоціація здійснює захист інтересів своїх членів. Але відповідно до статті 2 ГПК України (1798-12) господарський суд порушує справи за позовними заявами: підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів; державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України; прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; Рахункової палати, яка звертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

Проте господарські суди всіх інстанцій, вирішуючи спір по суті, не з'ясовували питання чи мала право Асоціація звертатися з даним позовом.

У зв'язку з цим ухвалені у справі рішення і постанови підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права та обов'язки сторін і, залежно від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК України (1798-12) , Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

постановила:

Касаційну скаргу Київської міської ради задовольнити, постанову Вищого господарського суду України від 7 квітня 2004 року (sp10/138-1) , постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 січня 2004 року та рішення Господарського суду м. Києва від 21 листопада 2003 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.