/касаційна інстанція/ Спір про визнання недійсним рішення ДПІ з тих підстав, що це рішення не відповідає вимогам пунктів 3,4 Порядку проведення відшкодування сум податку на додану вартість у частині, що належить зарахуванню на поточний рахунок платника податку - Матеріали постанови 02/839-2

за участю представників товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "ХХХ" - присутній, державної податкової інспекції у Ч-ському районі м. Н-ська - присутній, П-ної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Я-ськ - присутній, відкритого акціонерного товариства "YYY" - присутній,

розглянувши касаційні скарги відкритого акціонерного товариства "YYY" (далі - ВАТ "YYY") та П-ної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Я-ськ на постанову Вищого господарського суду України від 12.02.2004 року № Х5,

встановила:

У червні 2003 року товариство з обмеженою відповідальністю наукововиробнича фірма "ХХХ" (далі - ТОВ "ХХХ") звернулося в господарський суд Н-ської області із позовом до державної податкової інспекції у Ч-ському районі м. Н-ська (далі - ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська) про визнання недійсним рішення, оформленого протоколом від 23.06.2000 року № 24/02, про проведення відшкодування сум податку на додану вартість у частині, що належить зарахуванню на поточний рахунок платника податку. Водночас ТОВ "ХХХ" заявило клопотання про залучення до участі у справі відділення державного казначейства у м. Н-ську, державної податкової інспекції у Ц-му районі м. Я-ськ, відділення державного казначейства у Ц-му районі м. Я-ськ, ВАТ "YYY", закритого акціонерного товариства "ZZZ" (далі - ЗАТ "ZZZ") третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, стороні відповідача.

Позов мотивувався тим, що рішення ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська, оформлене протоколом від 23.06.2000 року № 24/02, не відповідає вимогам пунктів 3, 4 Порядку проведення відшкодування сум податку на додану вартість (2215-99-п) у частині, що належить зарахуванню на поточний рахунок платника податку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.1999 року № 2215 (далі - Порядок).

ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська позов не визнавала, доводи позивача вважала помилковими та вказувала, що взаємозалік заборгованості, оформлений протоколом від 23.06.2000 року № 24/02, здійснено з дотриманням вимог Порядку (2215-99-п) . На обгрунтування своїх заперечень ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська посилалася також на лист Державної податкової адміністрації України та Головного управління Державного казначейства України від 04.04.2000 року №№ 2369/5/24-2216 (v2369225-00) , 03-07-1/161-2347 (v2369225-00) "Роз'яснення щодо реалізації постанови КМУ від 07.12.99р. № 2215".

Рішенням господарського суду Н-ської області від 04.08.2003 року позов задоволено.

Суд зазначив, що пунктом 3 Порядку (2215-99-п) передбачено відшкодування сум податку на додану вартість у частині, що належить зарахуванню на поточний рахунок платника податку, у рахунок погашення заборгованості кредитора (кредиторів) платника податку з платежів до державного бюджету. Згідно з пунктом 4 Порядку (2215-99-п) в разі відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість у такий спосіб розрахунки здійснюються між органом державної податкової служби за місцем реєстрації платника податку, якому проводиться відшкодування, та кредитором (кредиторами) платника, у якого на дату проведення відшкодування є заборгованість перед державним бюджетом. Відшкодування платнику податку сум податку на додану вартість проводиться одночасно з погашенням його кредитору (кредиторам) заборгованості з платежів до державного бюджету. Суд послався на те, що за рішенням ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська, оформленим протоколом від 23.06.2000 року № 24/02, відбулося погашення заборгованості з платежів до державного бюджету ВАТ "YYY", проте останнє не було кредитором позивача. Заборгованість у позивача була перед ЗАТ "ZZZ", але останнє не мало заборгованості з платежів до державного бюджету.

Суд також зазначив, що до протоколу, який складається учасниками для проведення відшкодування, повинні бути додані документи, перелік яких наведено у пункті 4 Порядку (2215-99-п) . Суд узяв до уваги пояснення представників сторін про те, що відповідні документи сторонами не складались.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що рішення ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська, оформлене протоколом від 23.06.2000 року № 24/02, не відповідає вимогам пунктів 3, 4 Порядку (2215-99-п) .

Постановою Р-ського апеляційного господарського суду від 17.09.2003 року та постановою Вищого господарського суду України від 12.02.2004 року № Х5 зазначене рішення залишено без змін.

29 квітня 2004 року колегією суддів Верховного Суду України за касаційними скаргами ВАТ "YYY" та П-ної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Я-ськ, яка є процесуальним правонаступником державної податкової інспекції у Ц-му районі м. Я-ськ, порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 12.02.2004 року № Х5. У касаційних скаргах ставиться питання про скасування всіх судових рішень та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції з мотивів невідповідності оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права, неправильного застосування норм матеріального права. На обґрунтування мотивів касаційних скарг зроблено посилання на постанову Верховного Суду України від 27.05.2003 року (справа № Х3).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що протоколом від 23.06.2000 року № 24/02 оформлено рішення ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська про проведення відшкодування сум податку на додану вартість у частині, що належить зарахуванню на поточний рахунок ТОВ "ХХХ". В основу цього рішення покладено взаємозалік між учасниками розрахунків у сумі 1 521 932 грн, проведений таким чином: у рахунок відшкодування ТОВ "ХХХ" податку на додану вартість погашено його заборгованість перед ЗАТ "ZZZ" у зазначеній сумі; останньому погашено заборгованість перед ВАТ "YYY" у зазначеній сумі; останньому погашено податкову заборгованість з платежів до державного бюджету у зазначеній сумі.

На той час була чинною постанова Кабінету Міністрів України від 07.12.1999 року № 2215 "Про деякі питання відшкодування сум податку на додану вартість та впорядкування розрахунків з бюджетом" (2215-99-п) та затверджений нею Порядок, підпунктом 1 пункту 3 (2215-99-п) якого передбачалося відшкодування сум податку на додану вартість у частині, що належить зарахуванню на поточний рахунок платника податку, у рахунок погашення заборгованості кредитора (кредиторів) платника податку з платежів до державного бюджету. Відповідно до пункту 4 Порядку (2215-99-п) відшкодування сум податку на додану вартість у зазначений спосіб здійснювалось на підставі таких документів:

заяви платника податку про його згоду на спрямування коштів на погашення податкової заборгованості з платежів до державного бюджету, що виникла у його кредитора (кредиторів);

довідки (довідок) органів державної податкової служби про суми податкової заборгованості платників податків-кредиторів з платежів до державного бюджету;

акта звірки розрахунків між платником податку та його кредитором (кредиторами) про суми заборгованості у розрахунках за продані товари, виконані роботи та надані послуги.

Визнаючи недійсним рішення ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська, оформлене протоколом від 23.06.2000 року № 24/02, суд першої інстанції, з яким погодились суди апеляційної й касаційної інстанцій, виходив із того, що у заяві ТОВ "ХХХ" було дано згоду на спрямування коштів на погашення податкової заборгованості з платежів до державного бюджету його кредитора - ЗАТ "ZZZ". Натомість в результаті проведеного взаємозаліку погашено податкову заборгованість з платежів до державного бюджету ВАТ "YYY", яке не є кредитором позивача. За цих обставин суд дійшов висновку, що рішення ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська, оформлене протоколом від 23.06.2000 року № 24/02, не відповідає вимогам пунктів 3, 4 Порядку (2215-99-п) .

Проте такий висновок не є переконливим.

Відповідно до абзацу першого пункту 4 Порядку відшкодування сум податку на додану вартість (2215-99-п) у зазначений спосіб можливе за участю двох і більше учасників розрахунків. У зв'язку з цим Державна податкова адміністрація України та Головне управління Державного казначейства України у листі від 04.04.2000 року №№ 2369/5/24-2216, 03-07-1/161-2347 (v2369225-00)

зазначали, що за відсутності у кредитора платника податку власної податкової заборгованості (або сума кредиторської заборгованості платника податку перевищує суму податкової заборгованості його кредитора), такий кредитор може на тих же умовах провести заліки з підприємствами, перед якими має кредиторську заборгованість на даний момент.

Пунктом 4 статті 8 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (509-12) до функцій Державної податкової адміністрації України віднесено роз'яснення через засоби масової інформації порядку застосування законодавчих та інших нормативно-правових актів про податки, інші платежі, організацію виконання цієї роботи органами державної податкової служби. Відповідно до рекомендацій, викладених у пункті 8 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби" (v_451800-95) від 12.05.1995 року № 02-5/451 із змінами і доповненнями, роз'яснення Державної податкової адміністрації України, надані згідно з пунктом 4 статті 8 вказаного Закону (509-12) , повинні оцінюватися господарськими судами поряд з іншими матеріалами у справі.

При розгляді даної справи суди зазначеного не врахували, а посилання Інспекції на вищевказаний спільний лист Державної податкової адміністрації України та Головного управління Державного казначейства України (v2369225-00) , як підставу заперечень проти позову, відхилили без належного правового обґрунтування.

Зокрема, вбачаючи порушення вимог законодавства у тому, що внаслідок проведеного взаємозаліку погашено податкову заборгованість з платежів до державного бюджету ВАТ "YYY", а не безпосередньо кредитора позивача, суди не звернули уваги на положення підпункту "б" пункту 1 статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів" (8-93) , відповідно до якого за розпорядженням органу державної податкової служби звернення стягнення податкової заборгованості платника податків могло здійснюватись на суми, які йому належить одержати від дебіторів. Аналогічний механізм передбачався і в Указі Президента України "Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами" (167/98) (зазначені Декрет (8-93) і Указ (167/98) були чинними на момент виникнення спірних правовідносин). Суди не дали оцінки тій обставині, що рішення ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська, оформлене протоколом від 23.06.2000 року № 24/02, погоджене усіма учасниками розрахунків, як це передбачено абзацом 5 пункту 4 Порядку (2215-99-п) , у тому числі ТОВ "ХХХ". Суди не застосували положення абзацу 8 пункту 4 Порядку (2215-99-п) про те, що учасники проведення розрахунків, які підписали протокол, відображають його результати в бухгалтерському обліку на дату прийняття рішення про їх проведення (на дату складання протоколу) у порядку, зазначеному у протоколі.

За таких обставин судові рішення у справі не можна визнати законними й обгрунтованими, у зв'язку з чим вони підлягають скасуванню, а справа -передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене та вирішити спір відповідно до закону.