Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого судді,

суддів;

розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ХХХ" на постанову Вищого господарського суду України від 16.03.2004 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ХХХ" до Ч-ської районної ради, фермерського господарства А.А.А. про визнання недійсними актів,

встановила :

У лютому 2002 року ТОВ "ХХХ" звернулося до господарського суду Я-ської області з позовом до Ч-ської районної ради про визнання недійсними рішення №22-15 від 29.08.2001 року "Про замовлення за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств проекту відведення земельної ділянки громадянину А.А.А. для ведення фермерського господарства", рішення № 24-8 від 21.12.2001 року "Про затвердження проекту відведення земельної ділянки громадянину А.А.А." та акта на право постійного користування земельною ділянкою.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що спірна земельна ділянка на підставі рішення Р-ської сільської ради від 20.07.2000 року № 13-3 та договорів оренди від 20.07.2000 року та від 04.07.2001 року знаходиться в користуванні позивача, тому приймаючи спірні рішення відповідач порушив ст.ст. 19, 31 чинного на той час Земельного кодексу України (561-12) , які передбачають надання у користування земельної ділянки, що перебуває у користуванні іншій особі лише після її вилучення у попереднього користувача.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на відповідність спірного рішення вимогам чинного законодавства.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду Я-ської області від 12.08.2003 року позов задоволене повністю, посилаючись на невідповідність спірних рішень вимогам ст.ст. 19, 31 чинного на той час Земельного кодексу України (561-12) .

Постановою Н-ського апеляційного господарського суду від 18.11.2003 року залишено без змін рішення господарського суду Я-ської області від 12.08.2003 року з тих же підстав.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.03.2004 року скасовано рішення господарського суду Я-ської області від 12.08.2003 року та постанову Н-ського апеляційного господарського суду від 18.11.2003 року, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

6.05.2004 року Верховним Судом України за касаційною скаргою ТОВ "ХХХ" порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 16.03.2004 року. Скарга мотивується неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, Судова палата вважає, що касаційна скарга піддягає задоволенню.

Скасовуючи попередні судові рішення у справі та направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України грунтував свою постанову тим, що суди не встановили площі земель запасу і резерву Р-ської сільської ради, їх належність до земель, орендованих позивачем, та відповідність рішень районної ради повноваженням, визначеним ст. 11 Земельного кодексу України (561-12) , у редакції від 18.12.1990 року.

Проте з такими висновками не можна погодитись з наступних підстав.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до вимог ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" (280/97-ВР) та ст. 5 Закону України "Про оренду землі" (161-14) , Р-ська сільська рада Ч-ського району Я-ської області (далі - Рада) на підставі свого рішення № 13-3 від 20.07.2000 року "Про передачу в оренду земель запасу та Державного резерву" та договорів оренди від 20.07.2000 року та 04.07.2001 року гїередала у тимчасове користування до 01.11.2005 року земельну ділянку, площею 38, 6 га ТОВ "ХХХ".

Згідно плану-схеми, довідки Р-ської сільської ради № 121 від 24.10.2003 року, висновку Ч-ського райвідділу земельних ресурсів, земельна ділянка передана у користування ТОВ "ХХХ", розташована єдиним масивом, не межувала з іншими ділянками і раніше використовувалася КСП ім. М-ка.

Зазначений договір оренди земельної ділянки, згідно з вимогами ст. 18 Закону України "Про оренду землі" (161-14) , зареєстрований в книзі реєстрацій договорів оренди Р-ської сільської ради.

Згідно зі ст. 11 Земельного кодексу України (561-12) у редакції від 18.12.1990 року (далі - Кодекс), чинного на час спірних відносну до компетенції районних рад належить передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування у порядку, встановленому ст.ст. 17, 19 Кодексу (561-12) та вилучення (викуп) земель відповідно до вимог ст. 31 Кодексу (561-12) на підставі рішення районної ради.

За ст.ст. 19, 31 Кодексу (561-12) та ст. 4 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (2009-12) надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні іншому громадянину, підприємству, установі, організації провадиться за згодою землевласників і землекористувачів після вилучення (викупу) цієї ділянки.

Ч-ська районна рада Я-ської області приймаючи рішення № 22-15 від 29.08.2001 року "Про замовлення проекту відведення земельної ділянки, площею 19, 5 га фермерському господарству А.А.А.", № 24-8 від 21.12.2001 року "Про затвердження проекту відведення земельної ділянки фермерському господарству А.А.А." з видачею державного акта на право постійного користування землею від 28.01.2002 року площею 18,5 га

А.А.А. для ведення фермерського господарства у встановленому законом порядку не прийняла рішення про вилучення земельної ділянки і згоду ТОВ "ХХХ" на її вилучення не отримала.

Оскільки орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку, передбаченим ст. 24 Кодексу (561-12) та Закону України "Про власність" (697-12) , тому суди першої і апеляційної інстанцій обгрунтовано і законно задовольнили позов.

Висновки касаційного суду щодо встановлення площ земель запасу і резерву Р-ської сільської ради, відповідності рішень Ч-ської районної ради вимогам ст. 11 Земельного кодексу України (561-12) не відповідають фактичним обставинам справи, не обгрунтовані і помилкові.

За таких обставин, необгрунтована і незаконна постанова касаційного суду підлягає скасуванню а постанова суду апеляційної інстанції - залишенню в силі

Керуючись ст.ст. 111, 111 - 17, 111 - 18, 111 - 19, 111 - 20 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Судова палата

постановила:

Касаційну скаргу ТОВ "ХХХ" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 16.03.2004 року (sp17/019-1) скасувати.

Постанову Н-ського апеляційного господарського суду від 18.11.2003 року залишити в силі.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.