Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого судді,

суддів;

за участі представників

позивача: присутній,

відповідача: присутній;

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Ч-ське обласне управління по координації і контролю роботи автомобільного транспорту" (далі - Підприємство) на постанову Вищого господарського суду України від 16 грудня 2003 року у справі за позовом Приватного підприємця А.А.А. (далі - Підприємець) до Підприємства про визнання недійсними пунктів 4.1. договорів №№ 165, 166 від 1 серпня 2001 року та №№ 189 - 202 від 11 вересня 2001 року (далі - договори на перевезення пасажирів),

встановила:

З позовом до Господарського суду Ч-ської області Підприємець звернувся 9 червня 2003 року.

Заявлена позовна вимога мотивована невідповідністю умов пунктів 4.1. договорів на перевезення пасажирів про річний строк їх дії частині шостій статті 47 Закону України "Про автомобільний транспорт" (2344-14) , відповідно до якої строк договору на перевезення пасажирів не може бути меншим як три роки.

Підприємство позов не визнало, мотивуючи свої заперечення тим, що: Підприємець при укладені договорів на перевезення пасажирів погодився на умову строку дії договорів терміном на один рік; строк дії будь-якого договору є його суттєвою умовою, і тому призведе до недійсності всього договору, а отже визнання недійсними пунктів 4.1. договорів на перевезення пасажирів не породить для сторін ніяких юридичних наслідків.

Рішенням Господарського суду Ч-ської області від 30 липня 2003 року в позові відмовлено. Судове рішення мотивовано тим, що: строк дії договорів на перевезення пасажирів закінчився відповідно 1 серпня 2002 року та 11 вересня 2002 року; між Підприємством і Підприємцем було досягнуто згоди з усіх істотних умов договорів, в т.ч. і строку їх дії, про що свідчить, зокрема, той факт, що ніякої пропозиції щодо зміни строку дії договорів як до їх укладання так і за весь період їх дії від позивача не надходило.

Постановою від 25 вересня - 2 жовтня 2003 року Н-ський апеляційний господарський суд зазначене судове рішення скасував, а позов задовольнив. Постанова обґрунтована тим, що: пункти 4.1. договорів на перевезення пасажирів не відповідають вимогам частини шостої статті 47 Закону України "Про автомобільний транспорт" (2344-14) , а тому на підставі статті 48 ЦК УРСР (1540-06) є недійсними з моменту їх укладання; відповідно до статті 60 ЦК УРСР (1540-06) недійсність частини угоди не тягне за собою недійсності інших її частин.

Вищий господарський суд України постановою від 16 грудня 2003 року постанову Н-ського апеляційного господарського суду залишив без змін, обґрунтувавши її тими ж висновками, що і суд апеляційної інстанції.

Підприємство просить постанову Вищого господарського суду України скасувати, мотивуючи касаційну скаргу неправильним застосуванням судом касаційної інстанції норм матеріального права та різним застосуванням Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Залишаючи без змін постанову апеляційного суду, якою скасовано рішення суду першої інстанції про відмову в позові, Вищий господарський суд України виходив з того, що в пунктах 4.1. оспорених договорів на перевезення пасажирів сторони обумовили річний термін їх дії, що суперечить вимозі частини шостої статті 47 Закону України "Про автомобільний транспорт" (2344-14) , згідно з якою такий договір повинен укладатися на строк, не менший як три роки. Тому в цій частині зазначені договори суперечать названому Закону (2344-14) і на підставі статей 48, 60 ЦК УРСР (1540-06) є частково недійсними.

Проте, зазначені висновки помилкові, бо не відповідають положенням норм матеріального права.

Визнання недійсною частини угоди передбачено статтею 60 ЦК УРСР (1540-06) , згідно з якою визнати недійсною частину угоди можна лише тоді, коли угода була б укладена і без включення недійсної її частини. Тобто така частина не повинна бути істотною умовою угоди (договору).

Відповідно до частини другої статті 153 ЦК УРСР (1540-06) істотними, зокрема, є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду.

Строк договору на перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування є істотною умовою, що передбачена частиною шостою статті 47 Закону України "Про автомобільний транспорт" (2344-14) .

Відтак, суд апеляційної інстанції всупереч положенням статті 60 ЦК УРСР (1540-06) визнав пункти 4.1. оспорених договорів недійсними, а тому ухвалена ним постанова, як і постанова Вищого господарського суду України про залишення її без змін, - незаконні і підлягають скасуванню.

Натомість господарський суд першої інстанції по суті правильно відмовив Підприємцю в позові, а тому ухвалене ним рішення підлягає залишенню в силі.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

постановила:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Ч-ське обласне управління по координації і контролю роботи автомобільного транспорту" задовольнити, постанову Вищого господарського суду України від 16 грудня 2003 року (sp02/969-1) та постанову Н-ського апеляційного господарського суду від 25 вересня - 2 жовтня 2003 року скасувати, а рішення Господарського суду Ч-ської області від 30 липня 2003 року залишити в силі.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.