Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого

Суддів

за участю представників Керченського морського торговельного порту, акціонерної судноплавної компанії "У", товариства з обмеженою відповідальністю "З",

розглянувши касаційну скаргу Керченського морського торговельного порту (далі - Порт) на постанову Вищого господарського суду України від 26.11.2003 року №4,

встановила:

У листопаді 2002 року Порт звернувся в господарський суд м. Києва із позовом до акціонерної судноплавної компанії "У" (далі - Компанія) та товариства з обмеженою відповідальністю "З" (далі -Товариство) про стягнення заборгованості у сумі 4530 грн. 55 коп. Позивач зазначав, що згідно зі статтею 84 Кодексу торговельного мореплавства України (176/95-ВР) у морському порту стягуються портові збори - корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, вантажний, адміністративний, санітарний, розмір яких встановлено Положенням про портові збори (445-99-п) , затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18.04.1996 року № 442. Наказом Міністерства транспорту України від 27.06.1996 року № 214, яким затверджено Збори і плати за послуги (z0374-96) , що надаються суднам у морських торговельних портах України (далі - Збори і плати), встановлено лоцманський збір, збір за користування послугами служби регулювання рухом суден, швартовний збір, плата за роботу буксирів при швартовних операціях, плата за користування плавзасобами. Пунктом 62 Зборів і плат (z0374-96) передбачено, що розрахунки за надання судновласникам інших послуг провадяться за тарифами, що затверджуються начальником порту. Наказами по Порту від 22.03.1999 року № 133 та від 09.02.2000 року № 69 встановлено місцеві тарифи на послуги з вивозу побутового сміття і харчових відходів, послуги інспекції державного портового нагляду.

Позивач вказував, що відносини між Портом та Компанією грунтуються на договорі від 23.01.1997 року, яким передбачено надання знижок на портові і збори і послуги; відносини між Портом і Товариством, як постійним представником судновласника - на договорі 01.11.1999 року № А-9-5. З 15 по 20 березня 2000 року у Керченський морський торговельний порт зайшов для здійснення вантажно-розвантажувальних робіт теплохід "Р"; з 22 по 28 листопада 2000 року у порт Аршинцево зайшов для здійснення вантажних робіт теплохід "С" (судновласник - Компанія, агентська організація - Товариство). Порт виставив рахунки на сплату портових зборів, інших зборів і плат відповідно від 20.03.2000 року № 112 на суму 23196 грн. 98 коп., який оплачено в сумі 19411 грн. 69 коп., та від 30.11.2000 року № 560 на суму 5035 грн. 09 коп., який оплачено в сумі 4289 грн. 99 коп. Таким чином, за вказаними рахунками утворилася недоплата, яку Порт просив стягнути з належного відповідача.

Компанія позов не визнавала, посилаючись на те, що сума, яку позивач вважає заборгованістю, утворилася внаслідок помилкового нарахування Портом податку на додану вартість на ставки портових зборів, інших зборів і плат. Відповідач зазначав, що розрахунки з Портом здійснено у відповідності із законодавством.

Товариство позов не визнавало з тих мотивів, що рахунки Порту оплачувались у сумах, які були підтверджені судновласником і фактично були ним перераховані Товариству для здійснення розрахунків з Портом. Відповідач зазначав, що відповідно до статті 118 Кодексу торговельного мореплавства України (176/95-ВР) до обов'язків судновласника входить надання морському агенту коштів, достатніх для здійснення його функцій, і саме судновласник несе відповідальність за наслідки будь-яких дій морського агента в межах його повноважень.

Рішенням господарського суду м. Києва від 19.02.2003 року в позові відмовлено. Рішення вмотивовано посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 року № 1544 "Про портові збори" (445-99-п) , відповідно до якої із сум портових зборів, що справляються у валюті України, податок на додану вартість сплачується відповідно до законодавства. При цьому якщо в порту надаються послуги суднам каботажного плавання, сума зборів збільшується на суму податку на додану вартість, а в інших випадках - сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, обчислюється із суми зборів, нарахованих і сплачених порту без такого збільшення. Суд визнав встановленим, що теплоходи "Р" і "С" є суднами закордонного плавання. За цих обставин суд дійшов висновку, що Порт у рахунках неправомірно збільшив суму портових зборів на суму податку на додану вартість.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2003 року та постановою Вищого господарського суду України від 26.11.2003 року № 4зазначене рішення залишено без змін.

19 лютого 2004 року колегією суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою Порту порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 26.11.2003 року № 4. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскарженої постанови та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції з мотивів порушення положень статей 6, 8, 67, 92, 129 Конституції України (254к/96-ВР) , виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону у аналогічних справах, неправильного застосування норм матеріального права. На обґрунтування мотивів касаційної скарги щодо неоднозначного застосування Вищим господарським судом України пункту 11 Положення про портові збори (445-99-п) , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 року № 1544, зроблено посилання на постанову цього суду від 28.05.2003 року № 15/92.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідачів, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в позові, суди першої й апеляційної інстанцій, з якими погодився Вищий господарський суд України, виходили із того, що при справлянні портових зборів, інших зборів і плат із суден у закордонному плаванні суми сплачуваних порту зборів і плат не збільшуються на суму податку на додану вартість. На обгрунтування цього висновку суди послалися на пункт 11 Положення про портові збори (445-99-п) , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.04.1996 року № 442 (зазначене Положення було чинним на час виникнення спірних відносин; нині чинне Положення про портові збори (445-99-п) , затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 року № 1544, містить пункт 11 аналогічного змісту).

Проте з таким висновком погодитись не можна.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 92 Конституції України (254к/96-ВР) виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори. Принципи побудови системи оподаткування в Україні, види податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників визначаються Законом України "Про систему оподаткування" (1251-12) , яким передбачено, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) і пільги щодо оподаткування можуть встановлюватись або змінюватись тільки законами про оподаткування (частина 3 статті 1).

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій тощо визначаються Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (далі - Закон). За статтею 3 Закону (168/97-ВР) до об'єкту оподаткування відносяться, зокрема, операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України (підпункт 3.1.1 пункту 3.1). Відповідно до підпункту 6.1.1 пункту 6.1 статті 6 Закону (168/97-ВР) податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону (168/97-ВР) , та додається до ціни товарів (робіт, послуг). Правило про те, що продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість, міститься також у пункті 7.1 статті 7 Закону (168/97-ВР) .

Як роз'яснено в пунктах 2, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" (v0009700-96) суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії; судові рішення мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Суди зазначених роз'яснень не врахували, в основу судових рішень поклали підзаконний нормативний акт, а положення закону з відповідного виду податку до правовідносин сторін не застосували.

Оскільки помилкове застосування судами норм матеріального права призвело до неправильного вирішення спору, всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 111-17 - 111-21 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

постановила:

Касаційну скаргу Керченського морського торговельного порту задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України (sp02/776-1) 26.11.2003 року № 4, постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2003 року та рішення господарського суду м. Києва від 19.02.2003 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.