Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого судді,

Суддів;

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "ХХХ" на постанову Вищого господарського суду України від ХХ.10.2003 року у справі за позовом ДП "ХХХ" до малого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "YYY" про визнання договору недійсним,

встановила:

У лютому 1999 року Державне підприємство "XXX" звернулося з позовом до малого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "YYY" про визнання недійсним договору оренди з правом викупу орендованого майна. Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що спірний договір укладено всупереч положенням чинного законодавства та Статуту позивача.

Відповідач позов не визнавав, посилаючись на те, що спірний договір було укладено правомірно, у відповідності до вимог чинного законодавства.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням господарського суду м. Н-ська від ХХ.03.2003 року позов задоволено з тих мотивів, що Державне підприємство "XXX" уклало спірний договір оренди всупереч положенням чинного законодавства.

Постановою Вищого господарського суду України від ХХ.10.2003 року залишено без змін постанову Н-ського апеляційного господарського суду від ХХ.05.2003 року, якою скасовано рішення суду першої інстанції та в позові відмовлено з тих підстав, що договір оренди відповідає вимогам законодавства.

Ухвалою від ХХ лютого 2004 року Верховним Судом України за касаційною скаргою Державного підприємства "XXX" порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від ХХ жовтня 2003 року з мотивів її невідповідності нормам матеріального права та різного застосування Вищим господарським судом України положень одного й того ж закону в аналогічних справах.

Мале підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "YYY" не використало наданого законом права на участь свого представника у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи і рішення, які приймались судами в процесі її розгляду, Судова палата вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є державним підприємством та відповідно до пункту 4.1 статті 4 Статуту Державного підприємства "XXX" (в редакції чинній на момент укладання договору оренди) майно вказаного підприємства є державною власністю і закріплено за ним на праві повного господарського відання.

Згідно до частини 2 статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) (в редакції чинній на момент укладання спірного договору) майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна регулюються вказаним законом.

Відповідно до частини 4 статті 5 цього ж закону (2269-12) орендодавцями державного майна є підприємства, організації - щодо окремого індивідуально визначеного майна відповідно до законодавчих актів України та своїх статутів.

Згідно до частини 5 статті 10 Закону України "Про підприємства в Україні" (887-12) (в редакції чинній на момент укладання договору оренди) підприємство, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, має право продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в позику належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу.

Відповідно до пункту 4.5 статті 4 Статуту Державного підприємства (z0043-93) "XXX" позивач не мав права здавати в оренду цілісні майнові комплекси, структурні підрозділи, філії, цехи, а також нежилі приміщення.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, майно, яке було надано в оренду позивачем, не знаходилося на його балансі на момент укладання договору оренди.

Таким чином, висновок Н-ського апеляційного господарського суду, з яким погодився суд касаційної інстанції, щодо правомірності укладання спірного договору не ґрунтується на фактичних обставинах справи і нормах матеріального права.

За таких обставин, постанова Н-ського апеляційного господарського суду від ХХ.05.2003 року та постанова Вищого господарського суду України від ХХ.10.2003 року підлягають скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі, як законне та обґрунтоване.

Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Судова палата,

постановила:

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від ХХ.10.2003 року у справі № Х1 та постанову Н-ського апеляційного господарського суду від ХХ.05.2003 року (sp02/906-2) - скасувати, а рішення господарського суду м. Н-ська від ХХ.03.2003 року залишити в силі.

Постанова остаточна та оскарженню не підлягає.