Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИШИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.05.1999 р. № 04-1/1-6/44
Судова колегія по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого
арбітражного суду України у складі:
першого заступника Голови
судді
розглянула заяву державного підприємства науково-комерційний центр
по туризму "ХХХ" (далі - ДП НКЦ "ХХХ") та об'єднання по
міжнародному туризму "УУУ" (далі - об'єднання "УУУ")
про перевірку рішення (постанови, ухвали) від ХХ.02.99 Вищого
арбітражного суду України у справі № 000
за позовом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку
до - ДП НКЦ "ХХХ", - навчально-консультаційного центру по туризму,
відкритого акціонерного товариства "Генеральне агентство по
туризму "ААА" - товариства "ВВВ", - об'єднання "УУУ" - товариства
з обмеженою відповідальністю "Київська виробнича фірма "ССС", -
ресторану "ДДД", - благодійного фонду "ККК", - акціонерного
товариства "РРР"
про зобов'язання відповідачів звільнити займані ними приміщення
фасадного будинку та будинку у дворі по вул. Х-цького, 2 у М.Києві
Судова колегія Вищого арбітражного суду України по розгляду спорів
рішенням від ХХ.01.98 припинила провадження у справі щодо ТОВ
"ВВВ" та ресторану "ДДД" щодо решти відповідачів позов
задовольнила. Рішення мотивоване тим, що розпорядженням Кабінету
Міністрів України від 12.09.97 № 504-р ( 504-97-р ) (504-97-р)
фасадний
будинок та будинок у дворі по вул. Х--цького, 2 у М.Києві
переданий в оперативне управління Державної комісії з цінних
паперів та фондового ринку.
Статтею 116 Конституції України до компетенції Кабінету Міністрів
України віднесено управління об'єктами державної власності
відповідно до закону. Відповідно до Декрету Кабінету міністрів від
11.01.93 № 5-93 "Про впорядкування використання адміністративних
будинків і нежитлових приміщень, що перебувають у державній
власності" ( 5-93 ) (5-93)
Кабінет Міністрів України має право приймати
рішення про розміщення центральних державних оргатпв, створюваних,
зокрема. Президентом України, в адміністративних будинках і
нежитлових приміщеннях, що є у державній власності та належать
підприємствам, установам і організаціям на праві повного
господарського відання або оперативного управління. У разі
прийняття такого рішення Кабінетом Міністрів України договори
оренди з користувачами цих будинків і приміщень вважаються
розірваними з дати його прийняття. Розпорядження Кабінету
міністрів України від 12.09.97 № 504 ( 504-97-р ) (504-97-р)
визнано законним
рішенням Вищого арбітражного суду України від ХХ.11.97 у справі №
777.
Ухвалою від ХХ.03.98 судова колегія по розгляду спорів роз'яснила
рішення від ХХ.01.98, зазначивши конкретні приміщення, з яких
підлягають виселенню ВАТ "Генеральне агентство по туризму "ААА",
ТОВ "Київська виробнича фірма "ССС", ДП НКЦ "ХХХ" і об'єднання
"УУУ".
Судова колегія Вищого арбітражного суду України перевірила рішення
від ХХ.01.98 в порядку нагляду і постановою від ХХ.05.98 залишила
його без змін з тих самих підстав.
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку звернулася з
клопотанням від ХХ.01.99 № 4, в якому просила роз'яснити судове
рішення та вжити заходів, які б забезпечили його виконання.
Клопотання мотивоване тим, що виконання рішення деякий час було
зупинено; з метою ухилення від виконання судового рішення у даній
справі зазначені в наказах про виселення суб'єкти підприємницької
діяльності змінили назву або передали приміщення в оренду іншим
особам або обмінялися приміщеннями з іншими особами, що
унеможливлює виконання наказів.
Ухвалою від ХХ.02.99 судова колегія по розгляду спорів призначила
розгляд клопотання позивача в судовому засіданні ХХ.02.99, визнала
явку представників позивача, ДП НКЦ "ХХХ", ВАТ "Генеральне
агентство по туризму "ААА", ТОВ "Київська виробнича фірма "ССС",
благодійного фонду "ККК", навчально-консультаційного центру по
туризму, об'єднання "УУУ", АТ "РРР" обов'язковою, зобов'язала
відповідачів подати письмові пояснення причин невиконання судового
рішення.
Після винесення цієї ухвали від ДП НКЦ "ХХХ", ТОВ "Київська
виробнича фірма "ААА", об'єднання "УУУ", ВАТ "Генеральне агентство
по туризму "ССС", надійшли заяви, в яких заявники просили
відстрочити виконання судового рішення до ХХ.09.99, посилаючись на
те, що в даний час на розгляді Конституційного Суду України
знаходиться підписане 101-м народним депутатом України
конституційне подання щодо визнання неконституційними Декрету
Кабінету Міністрів України від 11.01.93 № 5-93 ( 5-93 ) (5-93)
та
розпоряджень Кабінету міністрів України від 14.08.96 № 509-р
( 509-97-р ) (509-97-р)
, від 12.09.97 № 507 ( 507-97-р ) (507-97-р)
, на яких ґрунтується
судове рішення.
Частиною 1 ст.83 Закону України "Про Конституційний суд України"
( 422/96-ВР ) (422/96-ВР)
передбачено, що у разі виникнення у процесі
загального судочинства спору щодо конституційності норми закону,
яка застосовується судом, провадження у справі зупиняється.
Заявники наголошують на тому, що зупиняється в тому числі і
виконавче провадження.
ВАТ "Генеральне агентство по туризму "ССС" мотивувало свою заяву
також тим, що через необхідність демонтажу внутрішніх
комунікаційних мереж звільнення приміщення потребує значних
фінансових витрат. .
За результатами розгляду обох клопотань судова колегія по розгляду
спорів прийняла ухвалу від ХХ.02.99, якою:
- з ДП НКЦ "ХХХ", ТОВ "Київська виробнича фірма "ССС", об'єднання
"УУУ" стягнуто в доход Державного бюджету України штраф у розмірі
1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - по 17 тис.
грн. за ухилення від виконання рішення від ХХ.01.98 та ухвали від
ХХ.02.99 (повноважні представники відповідачів в засідання
ХХ.02.99 - не з'явилися, витребувані пояснення відповідач не
подали);
- дано роз'яснення щодо виконання судового рішення, а саме
зазначено, що кімнати 201, 202, 205, 209, 211, 213 у фасадному
будинку, кімнати 415, 418, 420, 421, 424-426 у будинку у дворі
підлягають звільненню будь-якими особами у порядку виконання
рішення Вищого арбітражного суду України від ХХ.01.98 у цій
справі;
- клопотання відповідача про відстрочку виконання судового рішення
до ХХ.09.99 відхилено, оскільки конституційне провадження за
конституційним поданням народних депутатів України, на яке
посилається заявник, не відкрито. У зв'язку з цим відсутні
підстави для застосування ч.1 ст. 83 Закону України "Про
Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) (422/96-ВР)
. Крім того, зазначена
норма стосується справ, у яких не завершено провадження, а не
таких, у яких прийнято рішення;
- передбачено надіслати повідомлення Генеральній прокуратурі
України відповідно до ст.90 Арбітражного процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
ДП НКЦ "ХХХ" і об'єднання "УУУ" звернулися із заявою про перевірку
ухвали від ХХ.02.99 в порядку нагляду, просять ухвалу скасувати,
посилаючись на таке.
Ухвалу, якою було призначено судове засідання на ХХ.02.99,
заявники не отримували , тому їх вини у невиконанні вимог цієї
ухвали щодо обов'язкової явки представника у засідання та подання
письмових пояснень.
Приміщення, про які йдеться в частині 4 резолютивної частини
ухвали від ХХ.02.99, знаходяться у користуванні не у відповідача,
а у інших юридичних осіб на підставі чинних угод. Таким чином, в
ухвалі безпідставно зазначено, що відповідач не виконав рішення
суду.
Оскаржуваною ухвалою передбачено звільнення кімнат будь-якими
способами, тобто й тими, чиє володіння спірними приміщеннями в
судовому порядку не розглядалось, неправомірним не визнано.
Заявник вважає, що ухвала в даній частині суперечить ст.ст. 48, 49
Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
.
Відповідно до ч.4 ст.90 Арбітражного процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
суд може надіслати повідомлення про порушення
законності, які виявлені при вирішенні господарського спору, а не
через рік після прийняття рішення.
Заявники не погоджуються з мотивами, з яких відхилено їх
клопотання про відстрочку виконання рішення. Заявники наголошують
на тому, що Закон України "Про Конституційний Суд України"
( 422/96-ВР ) (422/96-ВР)
не пов'язує зупинення провадження в суді загальної
юрисдикції з обов'язковістю відкриття конституційного провадження.
На його думку сам факт виникнення спору щодо конституційності
застосованої норми закону чи достатнім для зупинення провадження.
Перевіривши законність та обгрунтованість ухвали від ХХ.02.99 та
розглянувши доводи заявників, судова колегія по перегляду рішень,
ухвал, постанов зазначає таке.
На виконання рішення у даній справі від ХХ.01.98 судовою колегією
по розгляду спорів було видано накази про виселення ДП НКЦ "ХХХ",
ВАТ "Генеральне агентство по туризму "ААА", ТОВ "Київська
виробнича фірма "ССС", благодійного фонду "ККК",
навчально-консультаційного центру по туризму, АТ "РРР" з займаних
ними приміщень в будинку № 2 по вул. Х-цького. Відповідно до
ст.116 Арбітражного процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
виданий арбітражним судом наказ є виконавчим документом накази, не
пов'язані зі стягненням грошових сум, виконуються судовими
виконавцями (нині - державними виконавцями згідно із Законом
України від 24.03.98 "Про державну виконавчу службу" ( 202/98-ВР ) (202/98-ВР)
примусово у порядку, передбаченому законом.
Статтею 119 АПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачена відповідальність
за ухилення від виконання рішення, ухвали, постанови арбітражного
суду; суб'єктом відповідальності є підприємство, установа,
організація, яким ухвала або наказ пред'явлено до виконання. На
сторону у справі відповідальність, встановлена ст.119 Арбітражного
процесуального кодексу України, може покладатись за ухилення від
виконання вимог арбітражного суду щодо дій, які сторона повинна
здійснити за результатами розгляду справи (п.2 роз'яснення
президії Вищого арбітражного суду України від 19.03.93 № 01-6/482
"Про практику застосування статті 119 Арбітражного процесуального
кодексу України" ( v_482800-93 ) (v_482800-93)
).
В ухвалі судової колегії по розгляду спорів від ХХ.02.99
вказується, що з нез'ясованих позивачем підстав в кімнатах, що
підлягають звільненню на виконання судового рішення, знаходяться
інші юридичні особи. При цьому відсутнє будь-яке обгрунтування з
приводу того, в чому саме полягало ухилення відповідачів від
виконання рішення, тим більше, що виконання рішення мало
здійснюватись примусово державною виконавчою службою.
Як пояснюють заявники у заяві про перевірку ухвали, приміщень, про
які йдеться в частині 4 резолютивної частини ухвали, вони не
займають. Ці доводи заявників збігаються з поясненнями позивача
щодо проблем,які виникли при виконанні судового рішення. Проблеми
полягають в тому, що у приміщеннях, які підлягають звільненню та
передачі позивачу, фактично знаходяться інші особи, ніж зазначено
в наказах, виданих на виконання рішення. Згадану обставину позивач
пов'язує з тим, що від часу прийняття рішення суб'єкти
підприємницької діяльності, що знаходились у зазначених в наказах
приміщеннях, встигли перереєструватися в інші
організаційно-правові форми чи змінити назву, здати ці приміщення
іншим суб'єктам підприємницької діяльності в оренду або обмінятися
приміщеннями з іншими сторонами у справі. Разом з тим, на
підтвердження цих доводів позивач подав фотокопії лише/двох
договорів, укладених до прийняття рішення у даній справі.
3 огляду на викладене, судова колегія вважає, що матеріали справи
не містять достатніх даних для застосування до відповідачів
санкцій, за ухилення від виконання судового рішення.
3 матеріалів справи можна зробити висновок, що ухвала від ХХ.02.99
не надсилалась відповідачам, а була одержана представником
позивача під розписку для вручення відповідачам. Тим самим не
додержано передбачений ст.87 Арбітражного процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
порядок, за яким рішення та ухвали мають
розсилатися учасникам арбітражного процесу не пізніше п'яти днів
після їх прийняття. Будь-яких інших варіантів, у тому числі
покладення на одну із сторін -обов'язку вручити судовий акт іншій
стороні, "нормами арбітражного процесу не передбачено. Зважаючи на
цю обставину, заявник обгрунтовано посилається на те, що він не
був поінформований в установленому порядку про час і місце
судового засідання і безпідставно притягнутий до відповідальності
за неявку представника у засідання та неподання витребуваних
письмових пояснень.
Заява в цій частині доводів заслуговує на увагу; частини 1,2,3
резолютивної частини ухвали від ХХ.02.99 про стягнення з
відповідачів штрафу 17. тис. грн. підлягають скасуванню.
2. Роз'яснення щодо виконання рішення, яке дано в ч.2 резолютивної
частини ухвали від ХХ.02.99, не зачіпає інтересів заявників,
оскільки, як вони пояснюють, вказаних в ухвалі кімнат вони не
займають. Фактично заява в цій частині спрямована на захист
інтересів інших осіб, цю не передбачено нормами арбітражного
процесу.
Відповідні особи, якщо у них є для цього правові підстави, мають
можливість самостійно звернутися в установленому порядку за
захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. Дане в
ухвалі роз'яснення спрямовано на подолання штучних ситуацій, на
які посилається позивач, і через які понад рік затягується
виконання судового рішення.
3. У клопотанні заявники просили відстрочити виконання рішення на
сім місяців, обґрунтовуючи клопотання тим, що на розгляді
Конституційного Суду України знаходиться конституційне подання
щодо визнання неконституційними актів Кабінету Міністрів України,
які покладені в основу судового рішення. При цьому заявники
посилалися на ст.83 Закону України "Про Конституційний Суд
України" ( 422/96-ВР ) (422/96-ВР)
, відповідно до якої у разі виникнення у
процесі загального судочинства спору щодо конституційності норми
закону, що застосовується судом, провадження у справі зупиняється.
На думку заявників за положеннями цієї статті Закону підлягає
також зупиненню виконавче провадження.
Судова колегія вважає, що ці доводи, заявників правильно оцінені в
ухвалі, як помилкові. Відстрочка виконання рішення та зупинення
провадження у справі є різними процесуальними інститутами, що
регулюються відповідно ст.ст. 121 і 79 Арбітражного процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Зупинення провадження можливе у
справах, які знаходяться в процесі розгляду. Зокрема, арбітражний
суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду
даної справи до вирішення відповідного питання компетентними
органами (ч.1 ст.70 Арбітражного процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
). Частиною 1 ст.83 Закону України "Про Конституційний
Суд України" ( 422/96-ВР ) (422/96-ВР)
також передбачено зупинення провадження
у справі у разі виникнення спору щодо конституційності норми
закону в процесі загального судочинства, отже, тих справ, які не
закінчені розглядом.
Конституційне подання, на яке посилається заявник, було подано до
Конституційного Суду України ХХ липня 1998р., тобто після
прийняття рішення у даній справі. Крім того, при розгляді
клопотання та вирішенні питання про наявність підстав для
відстрочки виконання рішення обгрунтовано було взято до уваги, що
конституційне провадження за згаданим конституційним поданням не
відкрито.
За даних обставин, зважаючи на неналежне обґрунтування клопотання
та враховуючи інтереси позивача, у судової колегії по розгляду
спорів не було підстав для задоволення клопотання.
4. Стаття 90 АПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, яка передбачає надіслання
арбітражним судом повідомлення органам внутрішніх справ чи
прокуратури про виявлені порушення законності, не надає стороні
права оскаржити такі дії арбітражного суду. Відповідно до ст.111
Арбітражного процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
заява в
цій частині не підлягає розгляду.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 106-108 Арбітражного
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судова колегія Вищого
арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов, -
ПОСТАНОВИЛА:
Ухвалу Вищого арбітражного суду від ХХ.02.99 у справі № 000
змінити.
Скасувати частини 1,2,3 резолютивної частини ухвали щодо стягнення
з ДП НКЦ "ХХХ", об'єднання "УУУ", ТОВ "Київська виробнича фірма
"ССС" в доход Державного бюджету України по 17 тис. грн. штрафу.
Припинити стягнення суми 51 тис.трн. за наказами, виданим
державній податковій адміністрації по м. Києву, а у разі подання
доказів виконання наказів - здійснити поворот виконання.
В решті ухвалу Вищого арбітражного суду України від ХХ.02.99 у
справі № 000 залишити без зміни.
Ухвалу судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов від
ХХ.03.99 в частині зупинення виконання ухвали від ХХ.12.99 у даній
справі вважати такою, що втратила чинність у зв'язку із
закінченням наглядового провадження.