ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ
Р І Ш Е Н Н Я
21.11.96 Справа N 122/7
За позовом ДАЕК "Київенерго"
до Антимонопольного комітету України
Про визнання недійсними актів ненормативного характеру
Суть справи: Державна акціонерна енергопостачальна компанія
"Київенерго" 19.09.96 р. заявила в арбітражному суді позов до
Антимонопольного комітету України про визнання недійсними
постанови Антимонопольного комітету України від 21.08.96 р. за N
4-П "Про накладення штрафу за порушення антимонопольного
законодавства" та постанови Київського міського територіального
відділення від 03.07.96 р. за N 108 з тих мотивів, що компанія не
допускала порушення антимонопольного законодавства.
Комітет проти позову заперечує, посилаючись на те, що
компанія, зловживаючи своїм монопольним становищем на ринку тепла
в місті Києві, створила перешкоди для доступу на ринок послуг по
встановленню лічильників теплової енергії Малому
науково-виробничому підприємству "Форт" нав'язуванням додаткових
умов, які не стосуються предмета договору та умов договору, що
ставлять контрагентів в нерівне становище, а також інших дій з
метою створення перешкод щодо доступу на споживчий ринок.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення
представників сторін, арбітражний суд встановив таке.
Антимонопольний комітет України постановою N 4-П від 21
серпня 1996 року наклав штраф в сумі 20 млрд. крб. (200000 грн.)
на ДАЕК "Київенерго" за вчинення порушень антимонопольного
законодавства, які кваліфіковані за ст. 4 Закону України "Про
обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у
підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ) (2132-12)
, а саме нав'язування
додаткових умов, що не стосуються предмета договору, а також інші
дії з метою створення перешкод доступу на ринок інших підприємців.
Згадана постанова базується на фактах, викладених у
розпорядженні N 108 від 3 липня 1996 р. Київського міського
територіального відділення Антимонопольного комітету України.
Згідно з цим розпорядженням допущені компанією порушення полягають
в тому, що 14.11.95 р. було відмовлено МНВП "Форт" в погодженні
проектів встановлення лічильників тепла "Терм" Міністерству
охорони здоров'я та АТЗТ "Наталка" на тих підставах, що компанія
не рекомендує встановлювати лічильники "Терм", що відображено в
листах компанії від 07.12.95 р. за N 45/865, N 45/864, N 45/844.
До технічних умов включено рекомендації щодо обмеженого переліку
типів приладів обліку або конкретних типів, що стосовно споживачів
тепла оцінено як нав'язування додаткових умов до договору, а щодо
МНВП "Форт" - як створення перешкод доступу на ринок цьому
підприємству та виготовлювачам лічильників.
Матеріали справи свідчать, що даний спір виник як наслідок
звернення МНВП "Форт" до органів Антимонопольного комітету України
в зв'язку з неприйняттям компанією "Київенерго" в експлуатацію
встановлюваних МНВП "Форт" лічильників тепла типу "Терм", які
виготовлено білорусько-німецьким СП "Терм", та відмовою в
погодженні технічної документації (робочих проектів) вузлів обліку
тепла, розроблюваних МНВП "Форт" в період до 20.12.95 року.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про підприємства в
Україні" ( 887-12 ) (887-12)
окремими видами діяльності, перелік яких
визначається Законом "Про підприємництво" ( 698-12 ) (698-12)
, підприємство
може займатися тільки на підставі спеціального дозволу (ліцензії),
а згідно зі ст. 4 Закону України "Про підприємництво" виконання
інженерно-розвідувальних та проектних робіт щодо об'єктів
енергетики не може здійснюватися без спеціального дозволу
(ліцензії). Така ліцензія видана Держкоммістобудування України
малому підприємству "Форт" 25 грудня 1995 року. Отже, до 25.12.95
р. МНВП "Форт" не мало підстав для доступу на ринок проектування
та встановлення лічильників тепла будь-яких типів, включаючи і
прилади "Терм", незалежно від включення до Державного реєстру
України цих засобів вимірювання енергоресурсів.
Комітет не подав доказів того, що компанія чинила обмеження
на встановлення лічильників "Терм" іншим підприємцям, які мали
ліцензію.
Матеріалами справи підтверджено, що встановлені МНВП "Форт"
лічильники "Терм" прийняті в експлуатацію компанією в 1996 році в
усіх випадках виконання їх відповідно до технічних умов
проектно-монтажних робіт, а також відповідності фактичних
технічно-експлуатаційних характеристик лічильників нормативним
вимогам. Це стосується також АТЗТ "Наталка", "Укрдіпроліс" і
поліклініки СПУ. В інших випадках причиною непогодження проектів
чи неприйняття монтажу були недоліки при виконанні робіт та
невідповідність робочих параметрів приладів експлуатаційним
умовам, що підтверджено актами інспекції по енергонагляду, служби
наладки, актами експертиз, а також частково відображено в
протоколі N 56 від 17.05.96 р. засідання Головного центру
ліцензування Держкоммістобудування України.
У Технічних умовах та рекомендаціях щодо встановлення
приладів обліку теплоти (додатки 1.1 і 2.1) компанія обумовила
встановлення певних типів лічильників. Однак посилання на
обов'язковість рекомендацій чи неможливість виробу інших
лічильників додатки не містять. Долучені до справи листи деяких
підприємств, які працюють на розглядуваному ринку, підтверджують,
що компанія не визначала обмежень у використанні типів
лічильників, не зазначених в рекомендаціях. Так, з 77
теплолічильників, прийнятих компанією на облік в 1995 р., 38
лічильників (49 %) не входили до визначеного в додатках переліку,
і ці факти ніким не оспорені, як не оспорені обгрунтовано і
посилання компанії на те, що рекомендований перелік має на меті не
обмеження в виборі лічильника, а орієнтацію споживачів на
використання сучасних приладів, яким гарантується експлуатаційне
обслуговування.
За таких обставин арбітражний суд дійшов висновку, що
затримки у встановленні лічильників тепла "Терм-01" викликані тим,
що споживачі уклали договори з МНВП, який до 25.12.95 р. не мав
відповідної ліцензії і не забезпечив виконання проектно-монтажних
робіт згідно з нормативно-технічними вимогами в галузі
теплопостачання, а тому твердження комітету про те, що компанія
нав'язувала контрагентам додаткові умови, які не стосуються
предмета договору і ставлять їх у нерівне становище, а також
створювала перешкоди для доступу на ринок як МНВП "Форт", так і
іноземного підприємства "Форт-К", є необгрунтованими. Комітетом не
подано і судом під час розгляду справи не добуто доказів того, що
компанія порушила антимонопольне законодавство, що ставиться їй в
вину оспореними постановою та розпорядженням. Надані суду
документи підстав для висновків щодо наявності таких порушень не
дають.
Оскільки позивач довів відсутність у своїх діях порушень,
передбачених ст. 4 Закону України "Про обмеження монополізму та
недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій
діяльності" ( 2132-12 ) (2132-12)
, позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 24 названого Закону ( 2132-12 ) (2132-12)
підприємець
має право звернутись до арбітражного суду з заявою про скасування
рішення Антимонопольного комітету України чи його територіальних
відділень в 30-денний строк.
Зважаючи на те, що розпорядження Київського міського
територіального відділення АМКУ N 108 від 03.07.96 р. стало
безпосередньою підставою для прийняття постанови N 4-П від
21.08.96 р., за якою накладено штраф на позивача, арбітражний суд
вважає, що строк для їхнього оскарження слід вираховувати з дати
прийняття остаточного рішення, тобто з 21.08.96 р.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 12, 82-84 АПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, арбітражний суд В И Р І Ш И В:
1. Позов задоволити.
2. Визнати недійсними повністю з моменту їх прийняття
постанову Антимонопольного комітету України N 4-П від 21 серпня
1996 р. "Про накладення штрафу за порушення антимонопольного
законодавства" та розпорядження Київського міського
територіального відділення Антимонопольного комітету України N 108
від 3 липня 1996 року.
Надруковано: "Збірник рішень та арбітражної практики Вищого
арбітражного суду України", N 3-4, 1997 р.