ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
20.10.2005 р. Справа N 12/262-05-6675
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії
суддів: <...>, при секретарі судового засідання В.П.П. за участю
представників сторін: від позивача - не з'явився, про день, час та
місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, від
відповідача - Б.М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу ВАТ "Татарбунарське АТП - 15143" на постанову
господарського суду Одеської області від 02.09.2005 р. у справі
N 12/262-05-6675 за позовом Одеського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів до ВАТ "Татарбунарське АТП - 15143"
про стягнення 1862.50 грн.
В С Т А Н О В И В:
Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту
інвалідів звернулось з позовом до ВАТ "Татарбунарське АТП - 15143"
про стягнення штрафної санкції за нестворення одного робочого
місця, призначеного для працевлаштування інваліда у 2003 році, в
сумі 1862.50 грн. Позовні вимоги обґрунтовані положеннями статей
19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів
в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
, пунктами 3, 5, 14 Положення про робоче
місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
03.05.95 р. N 314 ( 314-95-п ) (314-95-п)
. Заперечуючи проти задоволення
пред'явлених вимог, відповідач зіслався на відсутність у позивача
права звернення з даним позовом, на неврахування наявності у
відповідача збитків за наслідками господарської діяльності
2003 р., заявлення позову без дотримання строків позовної
давності.
Постановою господарського суду Одеської області від
12.09.2005 р. (суддя <...>) позов задоволено з мотивів невиконання
Відповідачем вимог ст. 20 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
.
Не погодившись із постановою суду, відповідач звернувся з
апеляційною Скаргою, в якій просить її скасувати, у позові
відмовити, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, які
мають суттєве значення для справи, на порушення судом норм
матеріального права.
Заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали
справи, перевіривши повноту встановлених обставин справи та
правильність їх юридичної оцінки місцевим господарським судом,
судова колегія відзначає наступне.
Як вбачається з позовної заяви, позивач просить стягнути з
відповідача штраф за нестворення у 2003 році одного робочого
місця, призначеного для працевлаштування інвалідів.
Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 р. N 875 ( 875-12 ) (875-12)
в редакції, що діяла у 2003 році, для підприємств, установ і
організацій незалежно від форми власності і господарювання,
встановлюється норматив робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від
загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25
чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не
передбачено законом.
Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування
інвалідів за 2003 рік, середньоблікова чисельність штатних
працівників облікового складу на ВАТ "Татарбунарське АТП - 15143"
складала 47 чоловік, з яких 31 працювало водіями, нарахований фонд
оплати праці складав 87,5 тис. грн. (а. с. 6).
Згідно ч. 3 ст. 19 Закону України "Про автомобільний
транспорт" від 05.04.2001 р. N 2344 ( 2344-14 ) (2344-14)
, створення робочих
місць для працевлаштування інвалідів проводиться перевізником у
розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих, крім
водіїв.
Отже, позивач з урахуванням приписів вищевказаних норм
Законів правильно визначив норматив робочих місць для
працевлаштування інвалідів у 2003 році на підприємстві відповідача
у розмірі 1 такого місця.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону N 875 ( 875-12 ) (875-12)
в редакції,
що діяла у 2003 році, підприємства, установи і організації
незалежно від форми власності і господарювання, де кількість
працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку
сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального
захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у
розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному
підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне
робоче місце, не зайняте інвалідом.
Згідно ч. 2 п. 5 Порядку сплати підприємствами
(об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до
відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку
та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 28.12.2001 р. N 1767 ( 1767-2001-п ) (1767-2001-п)
,
середня річна заробітна плата на підприємстві обчислюється шляхом
ділення суми нарахованого фонду оплати праці як в грошовій, так і
в натуральній формі, на середньоблікову чисельність штатних
працівників облікового складу.
Таким чином, позивач обґрунтовано визначив суму штрафної
санкції у розмірі 1862.50 грн.
Відповідно до п. 1, 15 Положення про Фонд соціального захисту
інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
26.09.2002 р. N 1434 ( 1434-2002-п ) (1434-2002-п)
, Фонд є урядовим органом
державного управління, який діє у складі Мінпраці та
підпорядковується йому є і юридичною особою.
Згідно п. 1, 12 Положення про Одеське обласне відділення
Фонду соціального захисту інвалідів, затвердженого директором
Фонду 10.06.2004 р., Одеське відділення є територіальним органом
Фонду, що утворено для реалізації покладених на Фонд завдань за
погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України
та підзвітне і непідконтрольне Фонду; Одеське відділення є
юридичною особою (а. с. 57-58).
Відповідно до пунктів 4, 11 означеного Порядку
( 1767-2001-п ) (1767-2001-п)
, штрафні санкції сплачуються підприємствами
самостійно не пізніше 15 квітня поточного року, що настає за
звітним; контроль за своєчасним і повним надходженням штрафних
санкцій від підприємств, які не забезпечують нормативу робочих
місць, здійснюють відділення Фонду відповідно до законодавства. У
разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення
Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку.
Тобто твердження скаржника щодо неправоздатності Фонду та
його територіальних відділень є неправомірним, з чим погодився
представник відповідача у судовому засіданні апеляційної
інстанції.
Згідно ч. 3, 4 ст. 20 Закону України N 875 ( 875-12 ) (875-12)
, сплата
штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів
проводиться підприємствами (об'єднаннями), установами і
організаціями відповідно до закону за рахунок прибутку, який
залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків
(обов'язкових платежів). А у разі відсутності коштів, штрафні
санкції мають бути застосовані шляхом звернення стягнення на їх
майно в порядку, передбаченому законом. Аналізуючи цю законодавчу
норму, судова колегія дійшла висновку, що Закон не ставить в
залежність обов'язок щодо сплати санкцій від наявності чи
відсутності прибутку, а вказує лише на джерело сплати, тому
заперечення скаржника в цій частині не заслуговують на увагу.
Зазначаючи про заявлення позову про стягнення штрафу за
нестворення робочих місць, призначених для працевлаштування
інвалідів, без дотримання строку позовної давності, відповідач
вказав на те, що на ці штрафні санкції не розповсюджується
встановлений Законом України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" N 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
термін позовної давності 1095 днів,
оскільки згідно Преамбули цього Закону він є спеціальним законом з
питань оподаткування, який встановлює порядок погашення
зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та
державними цільовими фондами з податків та зборів (обов'язкових
платежів), а Законом України "Про систему оподаткування"
( 1251-12 ) (1251-12)
не передбачений такий вид обов'язкового платежу, як
штрафні санкції за недотримання нормативу працевлаштування
інвалідів.
Судова колегія погоджується з такими доводами відповідача і
додатково зазначає, що вказана штрафна санкція не є тією штрафною
санкцією, термін якої визначено п. 1.5 ст. 1 Закону N 2181
( 2181-14 ) (2181-14)
.
Крім того, в обґрунтування пропуску строку позовної давності,
відповідач послався на слідуюче.
Санкції, передбачені ст. 20 Закону України "Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
є
адміністративно-господарськими санкціями, передбаченими ст. 20
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, які згідно припису
частини четвертої статті 217 ГКУ застосовуються у встановленому
законом порядку уповноваженими органами державної влади або
органами місцевого самоврядування. Частиною 2 ст. 238 ГКУ
передбачено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути
встановлені виключно законами, в даному випадку - Законом України
"Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Частиною
першої статті 239 ГКУ встановлено, що серед
адміністративно-господарських санкцій органи державної влади та
органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та
у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до
суб'єктів господарювання адміністративно-господарський штраф.
Частиною першою статті 241 ГКУ визначено, що
адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що
сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у
разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської
діяльності. Приписом статті 250 ГКУ встановлено, що
адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до
суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення
порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим
суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення
господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Судова колегія погоджується з такими доводами відповідача і
вважає правомірним його посилання на норми Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
, що набрав чинності з 01.01.2004 р., згідно
із п. 4 Прикінцевих та перехідних положень.
Отже, враховуючи, що штрафна санкція за нестворення робочого
місця, призначеного для працевлаштування інваліда у 2003 році,
підлягала сплаті до 15.04.2004 р., але не була сплачена
відповідачем, позов заявлений до господарського суду
07.07.2005 р., отже із значним пропуском строку позовної давності
без клопотання про його відновлення цього строку, а тому підстави
для задоволення позову відсутні, згідно ст. 267 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
Вищезазначене не враховано судом, що призвело до прийняття
неправильної постанови, у зв'язку з чим вона підлягає скасуванню.
Керуючись ст. ст. 99, 103-105 Господарського процесуального
кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, судова колегія П О С Т А Н О В И Л А:
Постанову господарського суду Одеської області від
02.09.2005 р. у справі N 12/262-05-6675 скасувати, у позові
відмовити.
Стягнути з Одеського обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів на користь ВАТ "Татарбунарське АТП 15143"
держмито в сумі 51.00 грн. за розгляд апеляційної скарги.
Доручити господарському суду Одеської області видати
відповідний наказ.
Видати ВАТ "Татарбунарське АТП - 15143" довідку на повернення
з Держбюджету України зайво сплаченого за квитанцією N 6 від
12.09.2005 р. держмита в сумі 41.63 грн.
Головуючий В.Б.Туренко
Судді Л.І.Бандура
Л.В.Поліщук