8669-2008 Про визнання недійсним договору оренди комунального майна з правом викупу - 18.12.2008 Прийняття

За позовом Прокурора м. Судака в інтересах Держави в особі Виконавчого комітету Новосвітської селищної ради, смт. Новий Світ, м. Судак

до відповідача ТОВ "Отчизна-2006", с. Утне, м. Судак

про визнання недійсним договору оренди

Суддя В.І. Гайворонський

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача – Отченашенко М.М., представник

Від відповідача – Філонов А.І., представник, Бережной М.О., керівник

Прокурор – Кулібаба С.Е., Штехбарт Д.В.

Сутність спору: Прокурор просить визнати недійсним Договір оренди комунального майна з правом викупу від 01.08.2006 року, укладеного між Виконавчим комітетом Ново- світської селищної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Отчизна-2006", у зв’язку з тим, що недотримана методика оцінки розміру орендної плати, вищезазначений договір при відсутності нотаріального посвідчення є нікчемним, а при відсутності державної реєстрації не є вчиненим, та при його укладанні не дотримані усі істотні умови, передбачені законодавством.

Відповідач у відзиві проти позову заперечує, та вказує, що якщо договір не засвідчений нотаріально, то він не може бути визнаний недійсним так як на теперішній час він не є дійсним.

По справі проголошувалася перерва до 18.12.2008 року, після закінчення якої засідання суду продовжене. Після перерви представники відповідача в засідання суду не зявились.

У судовому засіданні по справі оголошену вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд –

Згідно з п. 1.1 Договору оренди комунального майна з правом викупу від 01.08.2006 року "Орендодавець" (Виконавчий комітет Новосвітської селищної ради) здає, а "Орендар" (ТОВ "Отчизна-2006) приймає в користування котельну літер А-2 площею 1131,759 кв.м., насосну літер "Б", склад літер "В", склад літер "в", склад літер "Г", басейн № 1, басейн № 2, димову трубу № 3, в розмірі цілого остаточна вартість яких складає 149 тим. 108 грн., за адресою: смт. Новий Світ, вул. Л. Голіцина 17, на земельній ділянці площею 0,188 га для реконструкції під оздоровчо-спортивний комплекс та готель, що знаходиться на балансі Новосвітської селищної ради.

Таким чином, у договорі йде річ про користування нерухомим майном.

Згідно п. 9.1 Договору строк оренди складає з 01.08.2006 року по 1.08.2036 року.

Ст. 793 ч. 2 ЦК України передбачено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на 3 роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню. На дату укладення спірного договору вказаний строк складав 1 рік.

Однак, дані про нотаріальне посвідчення в доданій до позову копії спірного договору відсутні.

Зацікавленою особою також не надано доказів нотаріального засвідчення спірного договору.

Ст. 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.

Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також указується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132 (справа № Д12/12), а в постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року (v0009700-96) "Про застосування норм Конституції України (v0009700-96) при здійсненні правосуддя" вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.

Більш того, із постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.11.2008 року по справі № 2-3/8915-2008 витікає, що спірний договір нотаріального не посвідчений.

Таким чином, є підстави вважати, що спірний договір нотаріально не посвідчений.

Про те, що в даному випадку договір повинен бути нотаріально посвідченим вказується також в постанові Верховного Суду України від 26.09.06р. №15/96-05.

Ст. 220 ч.1 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Ст. 215 ч. 2 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Більш того, Цивільним Кодексом України (435-15) прямо встановлено, що правочин може бути визнаний судом недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом (ч. 3 статті 215 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

Згідно статті 6 Конституції України суд є органом державної влади.

Таким чином, суд не вправі визнавати правочин недійсним у даному випадку.

Окрім цього, ст. 16 ЦК України передбачене, що суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом.

Однак, в даному випадку ні договором, ні законом не передбачено визнання судом нікчемного правочину недійсним. Більш того, законом прямо передбачено, що в даному випадку нікчемний правочин не підлягає визнанню судом недійсним.

Таким чином, заявником позову вибраний спосіб захисту права та інтересу, який не відповідає закону. Відповідно, при вказаних обставинах позов задоволений бути не може.

При цьому необхідно відмітити, що провадження по справі не може бути припинене у даному випадку за відсутністю предмету спору, оскільки позов заявлений зацікавленою особою і вказана особа не заявила про врегулювання спору.

Тобто, спір підлягає розгляду по суті.

Оскільки підстав для задоволення позову не існує, відповідно, у позові відмовляється.

Справа в даному випадку також не може бути припинена за непідвідомчістю суду, оскільки згідно ст. 129 Конституції України юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають у державі, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Верховним Судом України (постанова від 13.07.2004 року за № 10/732).

В інформаційному листі Вищого Господарського Суду України від 13.08.2008 року за № 01-8/482 (v_482600-08) також вказується про те, що у випадку захисту права та інтересу способом, не передбаченим ні законом чи договором необхідно відмовляти у позові.

Необхідно також відмітити, що при розгляді даної справи, виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України з власної ініціативи суд не вправі застосовувати наслідки недійсності нікчемного правочину.

Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також указується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132 (справа № Д12/12) по аналогічному випадку, а в постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року "Про застосування норм Конституції України (254к/96-ВР) при здійсненні правосуддя" вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.

Таким чином, суд вправі розглянути справу по тим матеріалам, що надані зацікавленими сторонами.

В матеріалах справи вказана вимога відсутня.

Більш того, п. 5 статті 216 ЦК України прямо передбачено, що для застосування наслідків недійсності нікчемного правочину повинна бути пред’явлена вимога зацікавленої особи.

Однак, в цій справі така вимога відсутня.

Таким чином, якщо зацікавлена особа вважає, що необхідно застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, вона вправі звернутися з відповідною вимогою.

Необхідно також відмітити, що згідно статті 83 ГПК України вихід за межі позовних вимог є правом суду, а не обов’язком.

Використовуючи надане суду законом право не робити такий вихід, суд процесуального законодавства не порушує, у зв’язку з чим немає підстав для скасування чи зміни рішення суду з вказаної обставини.

Окрім цього, такий вихід може бути за клопотанням сторони.

Однак, таке клопотання також відсутнє.

При цьому необхідно також відмітити, що згідно постанови Верховного Суду України від 20.05.2002 року за № 02/132 (справа № Д 12/2), вказаний вихід за межі позовних вимог розцінюється як порушення закріпленого ст. 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін.

Окрім цього, заявник позову не довів обставин, на які посилається.

Так, частиною 2 статті 36 ГПК України передбачено, що письмові докази надаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Однак, додана до позову в його обґрунтування копія договору не засвідчена.

При цьому необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін, суд не вправі витребувати з власної ініціативи докази для того, щоб рішення суду відбулось на користь однієї із сторін, що спорять.