3/266 Про визнання недійсним договору купівлі-продажукомплексу споруд нерухомого майна, зобов'язання повернути зазначене майно - 03.12.2008 Прийняття

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики України про визнання недійсним договору купівлі-продажу комплексу будівель та споруд загальною площею 6 163,10 кв.м., розташованих поАДРЕСА_1, укладеного між Державним комплексним торговельним підприємством "Хрещатик"та Приватним підприємством "Новий лідер" та зареєстрований в реєстрі за номером НОМЕР_1; про зобов'язання відповідачів повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2008р. порушено провадження у справі № 3/266, розгляд справи призначено на 29.07.2008р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2008р., у зв'язку з неявкою представників сторін та третьої особи, невиконанням ними вимог ухвали суду, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 12.08.2008р.

У зв'язку з неявкою представників прокуратури та позивача, невиконанням ними вимог ухвали суду, ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2008р., на підставі п. 5 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, позов було залишено без розгляду.

Прокуратура міста Києва, не погоджуючись з прийнятою ухвалою суду від 12.08.2008р. у справі № 3/266, звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційним поданням на зазначену ухвалу суду.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2008р. ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.08.2008р. у справі № 3/266 скасовано, справу направлено на розгляд до Господарського суду міста Києва.

За резолюцією керівництва справу було передано для розгляду судді Трофименко Т.Ю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2008р. розгляд справи було призначено на 20.10.2008р.

У зв'язку з неявкою в судове засідання представників відповідачів ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2008р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 17.11.2008р.

В засіданні суду 17.11.2008р. представник прокуратури надав суду заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу комплексу будівель та споруд загальною площею 6 163,10 кв.м., розташованих поАДРЕСА_1, укладений 04.07.2006р. між Державним комплексним торговельним підприємством "Хрещатик"та Приватним підприємством "Новий лідер" та зареєстрований в реєстрі за номером НОМЕР_1.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2008р., на підставі ст. ст. 27, 77 Господарського процесуального кодексу України, залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2 ОСОБА_1, розгляд справи відкладено на 03.12.2008р.

В засіданні суду 03.12.2008р. представники прокуратури, позивача та третьої особи -Фонду державного майна України, уточнені позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили суд задовольнити їх.

Представники відповідача-1, відповідача-2 та третьої особи -ОСОБА_1, в судове засідання, призначене на 03.12.2008р., не з'явилися.

Відповідач-1, відповідач-2 та третя особа -ОСОБА_1 належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 (v_289800-97) із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (v_675600-07) (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" (v_123600-07) зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) , не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвали суду надсилались відповідачу-1 та відповідачу-2 за адресами, вказаними в позовній заяві та в витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АБ № 962106, витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АБ № 962117 відповідно, наданими представником прокуратури. Третя особа -ОСОБА_1, ухвалу суду від 17.11.2008р. отримав 20.11.2008р., що підтверджується його підписом на зворотному боці повідомлення про вручення поштового відправлення № 6191162.

На підставі ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача сторін та третьої особи -Фонду державного майна України, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

Суд погоджується з визначенням прокурором у спірних правовідносинах позивачем Міністерства аграрної політики України.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно зазначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах"означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999р. № 3-рп/99 (v003p710-99) встановлено, що прокурори та їх заступники подають до господарського суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Предметом позову є визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло з державної власності, повернення його у володіння особи, за якою держава, як власник, закріпила вказане майно.

Отже, позов подано в інтересах держави.

04 липня 2006 року між Державним комплексним торговельним підприємством "Хрещатик"(далі відповідач-1), що діяло на підставі статуту та згоди на продаж майна, виданої Міністерством аграрної політики України від 01.12.2005р. за № 37-24-1-13/18798, та Приватним підприємством "Новий лідер"(далі відповідач-2) було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрований в реєстрі за № НОМЕР_1 (далі договір).

Згідно з п. 1.1 договору відповідач-1 у відповідності до Протоколу прилюдних торгів № 07/06 від 08.06.2006р. продає, а відповідач-2 купує комплекс будівель загальною площею 6 136,10 кв.м., розташований за адресою:АДРЕСА_1.

Зазначений комплекс будівель на підставі свідоцтва про право власності серії ЯЯЯ № 567802, виданого Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого орагну Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 19.05.2005р., належить Державі Україна.

Згідно з довідкою-характеристикою № 1172066 від 30.06.2006р., виданою Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна", загальна вартість комплексу становить 334 291,00 грн.

Згідно з експертною оцінкою, здійсненою суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особоюОСОБА_5, залишкова вартість будівлі становить 2 100 000 грн.

Відповідно до п. 2.1 договору комплекс будівель реалізовано за ціною 1 925 000,00 грн., крім того ПДВ 385 000,00 грн., а всього 2 310 000,00 грн.

Згідно з п. 70 Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1891 від 10.12.2003р. (1891-2003-п) , оцінка об'єктів у матеріальній формі для інших випадків їх відчуження шляхом продажу на конкурентних та неконкурентних засадах проводиться шляхом визначення їх ринкової вартості. Якщо законодавством встановлено знижувальні коефіцієнти та порядок їх застосування для визначення початкової вартості таких об'єктів, такі коефіцієнти застосовуються до ринкової вартості. Початкова вартість, отримана в результаті застосування знижувальних коефіцієнтів, визнається ліквідаційною вартістю об'єкта у матеріальній формі. У цьому випадку у висновку про вартість одночасно зазначається ринкова та ліквідаційна вартість такого об'єкта.

Як було зазначено, відповідно до звіту суб'єкта оціночної діяльності ОСОБА_5про незалежну оцінку ліквідаційної вартості та висновку до нього від 31.01.2006р., залишкова вартість об'єкта оцінки -будівель та споруд офісного та складського призначення (загальною площею 6 754,40 кв.м.), що розташовані поАДРЕСА_1, становить 2 100 000,00 грн.

Наведене свідчить про те, що всупереч вимогам Методики оцінки майна, під час продажу нежитлових приміщень як стартова ціна була визначена лише ліквідаційна вартість об'єкта нерухомості.

Крім того, положеннями ч. 5 ст. 75 Господарського кодексу України визначено, що державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.

Згідно з ч. 6 ст. 75 Господарського кодексу України кошти, одержані від продажу майнових об'єктів, що належать до основних фондів державного комерційного підприємства, використовуються відповідно до затвердженого фінансового плану.

Також пунктом 4.4 статуту відповідача-1 встановлено, що майно державного підприємства є державною власністю та закріплюється за ним на праві господарського відання відповідно до чинного законодавства. Здійснюючи право господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту.

Підприємство має право відчужувати рухоме та нерухоме майно, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси одиниць та підрозділів за попередньою згодою органу управління майном (4.5 статуту).

Судом встановлено, що відповідач-1, укладаючи оскаржуваний договір, діяв на підставі листа-згоди на продаж майна Міністерства аграрної політики України від 01.12.2005р. за № 37-24-1-13/18708.

Однак, як встановлено судом, вказаний лист дає згоду підприємству на реалізацію приміщень, що знаходяться на балансі філії № 16 "Орбіта"відповідача-1, що розташовані за адресою АДРЕСА_2, а тому не може бути підставою для реалізації спірного комплексу будівель.

Інший лист Міністерства аграрної політики України від 09.03.2006р. за № 37-24-1-13/3561 також не може бути підставою для реалізації спірного комплексу будівель, оскільки в ньому орган управління майном надало згоду відповідачу-1 на реалізацію 11 будівель та споруд, розташованих поАДРЕСА_1, але за умови продажу майна відповідно до вимог чинного законодавства та виключно на конкурентних засадах, шляхом публічних торгів (аукціону), конкурсу.

Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим, врегульовані Законом України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) .

Статтею 1 Закону України "Про приватизацію державного майна"визначено, що відчуження майна, яке перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, є приватизацією державного майна.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна"майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, які є єдиними (цілісними) майновими комплексами, якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, з структури якого вони виділяються, належить до об'єктів державної власності, що підлягає приватизації.

Законодавче визначення терміну "цілісний майновий комплекс"надано Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , відповідно до якого ним є активи, сукупність яких забезпечує ведення окремої підприємницької діяльності на постійній і регулярній основі і термін використання яких перевищує дванадцять календарних місяців.

Відповідно до Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, затвердженого наказом Фонду державного майна України № 787 від 05.05.2001р. (z0463-01) ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.05.2001р. за № 463/5654 (z0463-01) ), цілісний майновий комплекс -об'єкт, сукупність активів якого забезпечує провадження окремої господарської діяльності, що визначає загальнодержавне значення підприємства, на постійній і регулярній основі. Цілісними майновими комплексами можуть бути структурні підрозділи, які в установленому порядку відокремлюються в самостійні об'єкти.

Методикою оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України № 961 від 15.08.1996р. (961-96-п) , визначено, що цілісний майновий комплекс - господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг). Цілісними майновими комплексами можуть бути структурні підрозділи підприємств (цехи, виробництва, дільниці тощо), які виділяються в установленому порядку в самостійні об'єкти приватизації з подальшим складанням розподільчого балансу.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" об'єктами малої приватизації є цілісні майнові комплекси невеликих державних підприємств, віднесених Державною програмою приватизації до групи А (група А - це будівлі, споруди, нежилі приміщення), окреме індивідуально визначене майно, об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.

Статтею 7 Закону України "Про приватизацію державного майна"визначено, що державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в АРК, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні. Держані органи приватизації у межах своєї компетенції здійснюють повноваження власника державного майна у процесі приватизації.

Отже, відчуження державного майна повинно відбуватись шляхом застосування приватизаційної процедури.

Згідно з ст. 9 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова вартість продажу об'єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом визначаються відповідно до методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Цілі, пріоритети та умови приватизації визначаються Державною програмою приватизації (ст. 4 Закону України "Про приватизацію державного майна").

З метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації Державною програмою приватизації на 2000-2002 роки (далі - Програма), яка затверджена Законом України "Про Державну програму приватизації"від 18.05.2000р. (1723-14) і діє до затвердження чергової Державної програми приватизації, здійснена класифікація об'єктів приватизації.

Вказаною Програмою до об'єктів групи А віднесено цілісні майнові комплекси державних, орендних підприємств та структурні підрозділи підприємств, виділені у самостійні підприємства (далі цілісні майнові комплекси підприємств), у тому числі у процесі реструктуризації державних підприємств із середньообліковою чисельністю працюючих до 100 осіб включно або понад 100 осіб, але вартість основних фондів яких недостатня для формування статутних фондів відкритих акціонерних товариств, а також готелі, об'єкти санаторно-курортних закладів та будинки відпочинку, які перебувають на самостійних балансах; окреме індивідуально визначене майно (в тому числі таке, яке не увійшло до статутних фондів відкритих акціонерних товариств, будівлі, споруди та нежилі приміщення, майно підприємств, ліквідованих за рішенням господарського суду, та майно підприємств, що ліквідуються за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном); майно підприємств, які не були продані як цілісні майнові комплекси.

З огляду на викладене, суд погоджується з доводами прокуратури про те, що майно, яке було предметом купівлі-продажу за оскаржуваним договором, відноситься до об'єктів приватизації групи А.

Способи та порядок приватизації об'єктів групи А визначено розділом ІХ Програми "Приватизація об'єктів групи А", відповідно до якого Державні органи приватизації приймають за власною ініціативою рішення про приватизацію об'єктів групи А, які створюються на базі державного майна підприємств, що реструктуризуються, нежилих приміщень, об'єктів, щодо яких знято заборону на приватизацію у встановленому законом порядку, та інших об'єктів групи А, які не були приватизовані. Приватизація готелів, об'єктів санаторно-курортних закладів та будинків відпочинку, які перебувають на самостійних балансах, здійснюється у порядку, встановленому Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) з урахуванням таких особливостей: оцінка вартості майна здійснюється експертним шляхом; продаж об'єктів здійснюється переважно на аукціонах, за конкурсами; закріплення акцій у державній власності в планах приватизації (розміщення акцій) об'єктів не передбачається.

Таким чином, вищевказаними нормативними актами встановлено порядок підготовки об'єктів до приватизації, визначення їх ціни, способу та порядку приватизації.

Викладене свідчить про те, що відчуження комплексу бідувель за оскаржуваним договором повинно було відбуватись шляхом здійснення приватизаційної процедури, передбаченої Законом України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) та Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" (2171-12) .

При цьому продавцем майна, згідно ст. 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", повинен виступати Фонд державного майна України, а не відповідач-1.

Згідно зі ст. 23 Закону України "Про приватизацію державного майна"кошти, одержані від приватизації державного майна, та інші надходження, пов'язані з приватизацією, зараховуються до Державного бюджету України у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 203 Цивільного кодексу України містить вичерпний перелік вимог, додержання яких є необхідно для чинності правочину, а саме:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті ст. 33 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки матеріалами справи встановлено, що договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме: за заниженого ціною, без згоди органу управління та неналежним продавцем, вимоги прокуратури щодо визнання договору недійсним є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідачів у рівних частинах шляхом стягнення їх до Державного бюджету України.

Враховуючи викладене, та керуючись ст. 49, ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу комплексу будівель та споруд загальною площею 6 163,10 кв.м., розташованих поАДРЕСА_1, укладений 04.07.2006р. між Державним комплексним торговельним підприємством "Хрещатик"та Приватним підприємством "Новий лідер" та зареєстрований в реєстрі за номером НОМЕР_1.

Стягнути з Державного комплексного торговельного підприємства "Хрещатик"(01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 24, код ЄДРПОУ 21583968) в доход Державного бюджету України 42 (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита.

Стягнути з Державного комплексного торговельного підприємства "Хрещатик"(01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 24, код ЄДРПОУ 21583968) 69 (шістдесят дев'ять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу до спеціального фонду Державного бюджету по КЕКД 22050000 "Оплата витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у судах".

Стягнути з Приватного підприємства "Новий лідер"(01135, м. Київ, вул. Пестеля, 11, код ЄДРПОУ 34190518) в доход Державного бюджету України 42 (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита.

Стягнути з Приватного підприємства "Новий лідер"(01135, м. Київ, вул. Пестеля, 11, код ЄДРПОУ 34190518) 69 (шістдесят дев'ять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу до спеціального фонду Державного бюджету по КЕКД 22050000 "Оплата витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у судах".