48/185 Про визнання недійсним договору на виконання робіт та надання послуг з виготовлення відеопродукції та розміщення її на телебаченні - 08.10.2008 Прийняття

У судовому засіданні 02.07.08р. Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому з вимогами, викладеними у позові не погоджується, вважає їх необґрунтованими, а саму позовну заяву безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню з тих підстав, що предметом договору є виконання робіт та надання послуг з виготовлення відеопродукції та розміщення її на телебаченні, але при цьому безпосередньо розповсюдження вищевказаних сюжетів на телевізійних каналах здійснюється ТОВ "Євразія-Медіа"не особисто, а на його замовлення відповідними телевізійними каналами; твердження позивача про те, що виготовлені Відповідачем сюжети є прихованою рекламою не відповідає дійсності, оскільки при розміщенні цих сюжетів було сплачено податок з реклами.

02.07.08р. сторони звернулися до суду із клопотанням про продовження строку розгляду спору на більш тривалий строк, відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.08р. строк вирішення спору продовжено.

11.07.08р. Позивач надав суду письмові пояснення, в яких зазначає, що договір не відповідає умовам дійсності з наступних підстав: всупереч п. 4 ст. 13 Закону України "Про рекламу"презентаційні сюжети мали розміщуватись на телеканалі УТ-1 в програмі "Новини"; договором передбачено виготовлення та розміщення прихованої реклами, оскільки договором було передбачено виготовлення та розміщення реклами у вигляді передач; ч. 3 ст. 13 Закону України "Про рекламу"передбачено, що реклама повинна розміщуватися у перервах між програмами, передачами; оскільки договором передбачено розміщення рекламних сюжетів не у перервах між передачами, а безпосередньо в самих передачах, слід вважати, що вказане є порушенням ст. 13 Закону України "Про рекламу"; підпунктами 1 та 2 Додатку № 11 до Договору передбачено виготовлення та розміщення телевізійної передачі "Український вимір"про значні події в діяльності НАК "Нафтогаз України"тривалістю 30 хвилин, а тому частка реклами протягом години фактичного мовлення значно перевищувала встановлені законом відсотки, що свідчить про невідповідність умов Договору ч. 2 ст. 13 Закону України "Про рекламу".

11.07.08р. Позивач надав суду клопотання про залучення доказів, яким просив залучити до матеріалів справи у якості доказів носії DVD+R, на яких знаходяться виготовлені Товариством з обмеженою відповідальністю "Євразія-Медіа"два презентаційні фільми. Суд відхилив це клопотання з тих підстав, що носії DVD+R не є належними доказами у справі, предметом позову якого є визнання недійсним правочину через суперечність вимогам чинного законодавства.

27.08.08р. Позивач подав через канцелярію суду заяву про зміну та доповнення підстав позову, в якій зазначає, що на порушення ст. 9 Закону України "Про рекламу"додатками до Договору передбачено розміщення презентаційних сюжетів в програмах "Діловий світ", "Новини", "Тиждень", "Енергетичне поле", "Український вимір", "Ділові факти"; "Ера бізнесу", "Ера бізнес. Підсумки", "Ультра тема", "5 хвилин з Андрієм Окарою", "Формула газу"та інших; хоча сюжети по суті є рекламними, але розміщувались вони в вищевказаних програмах як частина передачі; програми, в яких розміщувались сюжети, не мали на меті рекламні цілі, тобто предметом договору є виготовлення та розміщення сюжетів про НАК "Нафтогаз України", які є прихованою рекламою; на порушення ст. 13 Закону п/п 5 та 7 додатку № 1 до договору передбачено, що виготовлені презентаційні сюжети мали розміщуватися у програмі "Новини"; відповідно до додатків № 1-8 до Договору виготовлені сюжети повинні розміщуватися у програмах "Діловий світ", "Новини", "Енергетичне поле", "Ділові факти", "Ера бізнесу", "Ера бізнес. Підсумки", які слід розглядати як програми новин; Відповідач взяв на себе зобов’язання з виготовлення та розміщення аналітичної передачі "Ультра тема" (п/п 13 та 14 Додаток № 1, п/п 14 та 15 Додатку № 2, п/п 6 та 7 Додатку № 3, п/п 6 та 7 Додатку № 5, п/п 8 та 9 Додатку № 7, п/п 5 та 6 Додатку № 8); з виготовлення та розміщення аналітичної передачі "5 хвилин з Андрієм Окарою"(п/п 10 та 11 Додаток № 3); з виготовлення та розміщення презентаційних фільмів про реалізацію соціальної політики НАК "Нафтогаз України""З турботою про людей НАК "Нафтогаз"(п/п 3-10 Додаток № 6); з виготовлення та розміщення аналітичної передачі "Формула газу"(п/п 11 -12 Додаток № 6); виготовлення та розміщення презентаційних фільмів про НАК "Нафтогаз України", який є гарантом постачання газу як для внутрішнього споживача, так і країн ЄС (п/п 1-5 Додаток № 9), з виготовлення та розміщення презентаційних фільмів до дня нафтогазової промисловості НАК "Нафтогаз України"- традиції газовидобутку та "Нафтогаз"- енергетична перспектива (п/п 1-6 додаток № 10), з виготовлення та розміщення телевізійної передачі "Український вимір" про значні події в діяльності НАК "Нафтогаз України (п/п 1 та 2 Додаток № 11), тобто умовами Договору передбачено виготовлення та розміщення реклами у вигляді передач, які є аналітичними, а не рекламними; на порушення ч. 2 ст. 13 Закону підпунктами 1 та 2 Додатку № 11 до договору передбачено виготовлення та розміщення телевізійної передачі "Український вимір"про значні події в діяльності НАК "Нафтогаз України"тривалістю 30 хвилин. З вищезазначених підстав Позивач просив визнати договір від 03.01.06р. № 01/01 недійсним правочином, а також стягнути з відповідача 203,00 грн.

У судовому засіданні Відповідач надав письмові пояснення, в яких вказує на те, що у сторін не було наміру виготовляти та розміщати приховану рекламу, оскільки Відповідачем було сплачено податок з реклами; відповідно до ст. 27 Закону України "Про рекламу"рекламодавці несуть відповідальність винні окрім іншого у замовленні розповсюдження реклами забороненої законом; за договором виконавець зобов’язувався за завданням замовника виконувати роботи та/або надавати послуги у відповідності до умов Договору, отже дії НАК "Нафтогаз України"під час укладання договору свідчать про явний намір порушити права та завдати шкоди своєму контрагенту; Позивачем не було взагалі доведено факту порушення свого суб’єктивного цивільного права, за захистом якого він звернувся до суду.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази Господарський суд міста Києва, -

03 січня 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Євразія-Медіа"(виконавець) та Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"(замовник) уклали договір № 01/01 (надалі –"Договір"), відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов’язався за завданням Замовника виконувати роботи та/або надавати послуги, що вказані у п. 1.2 цього Договору, а Замовник зобов’язується приймати та оплачувати належним чином надані послуги та належним чином виконані роботи.

Відповідно до п. 1.2 Договору виконавець протягом строку дії Договору взяв на себе зобов’язання надавати наступні послуги та виконувати роботи:

1.2.1. Студійна та репортажна відеозйомка у професійних ("ВЕТАСАМ SР", "ВЕТАСАМ DIGITAL", САМ", СРRO") та інших форматах, визначених у заявках замовника заходів, об'єктів та технологічних процесів з подальшим розміщенням виконавцем знятих та узгоджених із замовником матеріалів у презентаційних, документальних, художньо-публіцистичних фільмах та телепрограмах зазначених замовником.

1.2.2. Відеопослуги, що включають в себе запис, перезапис; тиражування на носії у різних форматах; переклад та озвучення дикторських текстів; відеодизайн; відеокомп'ютерну графіку; відеомонтаж та інші технічні роботи.

1.2.3. Виготовлення презентаційних, документальних, художньо-публіцистичних фільмів, телепрограм та після їх узгодження із замовником та на його заявку, розміщення таких фільмів та телепрограм на телеканалах України зазначених замовником.

1.2.4. Виготовлення презентацій та, після їх узгодження із замовником, розміщення та тиражування їх на електронних носіях у вказаних замовником у заявках форматах.

1.2.5. Проведення на заявку замовника пошуку, відбору та копіювання кіно- фотоархівних матеріалів, що стосуються газовидобувної та газопереробної галузі України, та після узгодження таких матеріалів із замовником, розміщення їх у відеофільмах та телесюжетах зазначених замовником.

Відповідно до п. 1.4 Договору у разі потреби виконання окремих або комплексу робіт та/або послуг замовник надає виконавцеві заявку на надання послуг та/або виконання робіт, вказуючи конкретну послугу та/або роботу, яку необхідно надати та/або виконати, умови надання та/або виконання, їх обсяги та строки надання та/або виконання та інші вимоги до робіт та/або послуг, що є підставою для виконавця надавати такі послуги та виконувати роботи.

Згідно із п. 1.5 Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення печатками та діє до 31 грудня 2006 року.

Відповідач за п. 2.1.2 Договору зобов’язався надавати послуги та виконувати роботи у повному обсязі у строк, що вказується у заявці Замовника на надання послуг та/або виконання робіт.

На підставі заявок Позивача сторони склали додатки до Договору, якими визначені конкретні обсяги та умови надання послуг та виконання робіт Відповідачем, а саме: Додаток № 1 від 03.01.06р., № 2 від 16.01.06р., № 3 від 01.02.06р., № 4 від 22.02.06р., № 5 від 02.03.06р.; № 6 від 13.03.06р., № 7 від 27.03.06р., № 8 від 28.04.06р., № 9 від 23.06.06р., № 10 від 03.07.06р. та № 11 від 07.07.06р.

Сторони надали докази повного та належного виконання своїх зобов’язань за Договором Відповідачем.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про рекламу"у редакції, яка діяла на момент укладення та виконання сторонами Договору, реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару;

прихована реклама - інформація про особу чи товар у програмі, передачі, публікації, якщо така інформація слугує рекламним цілям і може вводити в оману осіб щодо дійсної мети таких програм, передач, публікацій;

виробник реклами - особа, яка повністю або частково здійснює виробництво реклами;

рекламодавець - особа, яка є замовником реклами для її виробництва та/або розповсюдження;

розповсюджувач реклами - особа, яка здійснює розповсюдження реклами.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 Цивільного кодексу України).

Таким чином, сторони уклали між собою змішаний договір, який складається з елементів договору підряду та надання послуг щодо виготовлення та розміщення реклами. При цьому Позивач є рекламодавцем, а Відповідач – виробником реклами. Як вбачається із умов Відповідач не здійснював безпосередньо розповсюдження реклами, виготовленої за завданням Позивача.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме: (1) Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; (2) Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; (3) Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; (4) Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; (5) Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; (6) Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно із ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що сюжети, виготовлені Відповідачем у межах Договору, носять рекламний характер. Разом з тим, презентаційні сюжети відповідно до додатків до Договору повинні були розміщуватися на телеканалах у наступних програмах: УТ-1 в програмах "Діловий світ", "Новини", "Тиждень", "Енергетичне поле", "Український вимір"; ICTV в програмі "Ділові факти"; ТРК "Ера"в програмах "Ера бізнесу", "Ера бізнес. Підсумки"; "5 телеканал"в програмах "Ультра тема", "5 хвилин з Андрієм Окарою", "Формула газу"та інших. При цьому, хоча сюжети, виготовлені за Договором, по суті є рекламними, але розміщувалися вони у вищевказаних програмах як частина передачі; програми, в яких розміщувалися сюжети рекламного характеру про діяльність НАК "Нафтогаз України", не мали на меті рекламні цілі, а тому особи (телеглядачі) вводилися в оману щодо дійсної мети таких сюжетів; сюжети не відокремлювались від іншої інформації, тому телеглядачі не мали змоги ідентифікувати їх як рекламу. Крім того, Позивач вважає, що підтвердженням розміщення прихованої реклами є умови п/п 13 та 14 Додатку № 1; п/п 14 та 15 Додатку № 2; п/п 6 та 7, 10 та 11 Додатку № 3; п/п 6 та 7 Додатку № 5; п/п 3-12 Додатку № 6; п/п 8 та 9 Додатку № 7; п/п 5 та 6 Додатку № 8; п/п 1-5 Додатку № 9; п/п 1-6 Додатку № 10; п/п 1 та 2 Додатку № 11, сюжети в яких не відокремлювалися від інформації, а тому телеглядачі не мали змоги ідентифікувати їх як рекламу.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про рекламу"реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи способів розповсюдження, таким чином, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу. Реклама у теле- і радіопередачах, програмах повинна бути чітко відокремлена від інших програм, передач на їх початку і наприкінці за допомогою аудіо-, відео-, комбінованих засобів, титрів, рекламного логотипу або коментарів ведучих з використанням слова "реклама". Інформаційний, авторський чи редакційний матеріал, в якому привертається увага до конкретної особи чи товару та який формує або підтримує обізнаність та інтерес глядачів (слухачів, читачів) щодо цих осіб чи товару, є рекламою і має бути вміщений під рубрикою "Реклама" чи "На правах реклами". Логотип телерадіоорганізації, яка здійснює трансляцію програм, передач, не вважається рекламою. Прихована реклама забороняється.

Позивач не надав суду доказів того, що, укладаючи спірний Договір, сторони домовилися розміщати виготовлені рекламні матеріали за Договором як приховану рекламу. Крім того, Відповідач надав докази сплати податку з реклами за розміщену рекламу, а отже всі виготовлені рекламні матеріали розміщувалися на телеканалах України саме як реклама. З огляду на зазначене, суд вважає безпідставним твердження Позивача про те, що предметом договору є виготовлення та розміщення на телеканалах України сюжетів про діяльність НАК "Нафтогаз України", які є прихованою рекламою.

Статтею 1 Закону України "Про телебачення і радіомовлення"в редакції, яка діяла в період виконання Договору, встановлено, що програма (телерадіопрограма) - поєднана єдиною творчою концепцією сукупність передач (телерадіопередач), яка має постійну назву і транслюється телерадіоорганізацією за певною сіткою мовлення;

передача (телерадіопередача) - змістовно завершена частина програми (телерадіопрограми), яка має відповідну назву, обсяг трансляції, авторський знак, може бути використана незалежно від інших частин програми і розглядається як цілісний інформаційний продукт.

Згідно із ч. 4 ст. 13 Закону України "Про рекламу"забороняється переривати з метою розміщення реклами трансляції сесій Верховної Ради України, сесій Верховної Ради Автономної Республіки Крим, офіційних державних заходів і церемоній, виступів Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, Голови Конституційного Суду України, Голови Верховного Суду України, народних депутатів України, членів Уряду України, а також трансляції релігійних служб, програм, передач для дітей та програм, передач новин.

Судом встановлено, що у п/п 5 та 7 Додатку № 1 до Договору передбачено, що виготовлені презентаційні сюжети Відповідач зобов’язався розмістити на телеканалі УТ-1 в програмі "Новини", що суперечить ч. 4 ст. 13 Закону.

Відповідач пояснив, що виготовленні відповідно до Договору презентаційні сюжети розміщувалися саме як реклама, але не спростовував факту розміщення сюжету рекламного характеру про Позивача у передачі "Новини"на каналі УТ-1.

З огляду на зазначене, суд погоджується, що внаслідок розміщення реклами у програмі "Новини"на каналі УТ-1 було порушено приписи ч. 4 ст. 13 Закону України "Про рекламу".

Водночас суд не приймає до уваги посилання Позивача, що розміщення виготовлених Відповідачем сюжетів у програмах "Діловий світ", "Енергетичне поле", "Ділові факти", "Ера бізнесу", "Ера бізнес. Підсумки"є порушенням ч. 4 ст. 13 Закону, оскільки Позивач не довів належними та допустимими доказами, що ці програми є програмами новин. Висновок Позивача про те, що ці програми є новинами, оскільки вони носять інформаційний характер, суперечить ст. 1 Закону України "Про телебачення та радіомовлення", якою передбачено, що всі передачі є інформаційним продуктом.

Частиною 3 ст. 13 Закону України "Про рекламу"встановлено, що реклама повинна розміщуватися у перервах між програмами, передачами. При виконанні умов, викладених у частині п'ятій цієї статті, реклама може бути розміщена під час трансляції програми, передачі таким чином, щоб не завдати шкоди цілісності та змісту програми, передачі та правам їх власників. А ч. 5 статті передбачено, що трансляція концертно-видовищних програм, передач може перериватися рекламою за умови, що між рекламними вставками програма, передача триває не менше 30 хвилин. Реклама під час трансляції спортивних програм, передач розміщується в перервах між їх частинами. Під час трансляції кіно- і телефільмів реклама розміщується перед початком фільму та/або після закінчення фільму. Трансляція кіно- і телефільмів, за умови їх тривалості до 42 хвилин, не може перериватися рекламою або будь-яким редакційним, авторським чи інформаційним матеріалом (включаючи анонси програм, передач). Трансляція кіно- і телефільмів, за умови їх тривалості від 42 до 70 хвилин, може перериватися рекламою або будь-яким редакційним, авторським чи інформаційним матеріалом (включаючи анонси програм, передач) один раз, за умови їх тривалості від 70 до 90 хвилин - два рази. Трансляція кіно- і телефільмів тривалістю понад 90 хв илин може перериватися рекламою або будь-яким редакційним, авторським чи інформаційним матеріалом (включаючи анонси програм, передач) кожні 30 хвилин за умови, що після останньої перерви фільм продовжується не менше 20 хвилин включно.

Як вбачається розміщення сюжетів, виготовлених на підставі Договору, в таких передачах як "Діловий світ", "Новини", "Тиждень", "Енергетичне поле", "Український вимір", "Ділові факти", "Ера бізнесу", "Ера бізнес. Підсумки"та інші передачі є порушенням вимог ст. 13 Закону, оскільки вони не можуть бути перервані на рекламу. Таким чином, умови Договору, які містяться у п/п 5, 9, 11, та 12 Додатку № 1 до Договору, п/п 6, 8, 10, 12, 13,17 та 19 Додатку № 2 до Договору, п/п 5 та 9 Додатку № 3 до Договору, п/п 6 Додатку № 4 до Договору, п/п 5 та 9 Додатку № 5 до Договору, п/п 2 Додатку № 6 до Договору, п/п 2, 4, 6 та 7 Додатку № 7 до Договору, п/п 2 Додатку № 8 до Договору суперечить ст. 13 Закону України "Про рекламу".

Частка реклами протягом кожної астрономічної години фактичного мовлення не повинна перевищувати 20 відсотків, а впродовж виборчого процесу - 25 відсотків (ч. 2 ст. 13 Закону України "Про рекламу"). Отже, тривалість реклами протягом однієї астрономічної години не може перевищувати 12 хвилин. Позивач вказує на те, що підпунктами 1 та 2 Додатку № 11 до Договору передбачено виготовлення та розміщення телевізійної передачі "Український вимір" про значні події в діяльності НАК "Нафтогаз України"тривалістю 30 хвилин, а тому на думку Позивача реклама під час транслювання передачі тривала 30 хвилин.

Кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень (ст. 33 Господарського процесуального кодексу України).

Позивач надав докази того, що передача "Український вимір", яка є сюжетом рекламного характеру про Позивача, транслювалася передачею тривалістю 30 хвилин, тому суд вважає, що умови п/п 2 Додатку № 11 до Договору про зміщення телевізійної передачі "Український вимір"суперечать ч. 2 ст. 13 Закону України "Про рекламу". Водночас, умова п/п 1 Додатку № 11 до Договору не суперечить ч. 2 ст. 13 Закону, оскільки не передбачає обов’язку Відповідача із розміщення телевізійної передачі "Український вимір".

Таким чином, обставини, встановлені судом, свідчать, що лише частина умов Договору № 01/01 від 03.01.06р., суперечить ч.ч. 2, 3 та 4 ст. 13 Закону України "Про рекламу", внаслідок виконання яких сторонами було допущене порушення вимог Закону України "Про рекламу" (270/96-ВР) . Суд враховує той факт, що саме Позивач надавав Відповідачу завдання, на підставі яких сторонами укладалися Додатки до Договору, в тому числі й в тій частині, які містять зобов’язання із розміщення реклами із порушенням порядку розміщення реклами.

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши умови Договору, суд дійшов до висновку, що сторони, укладаючи спірний Договір, мали на меті, зокрема, як виготовлення презентаційних, документальних, художньо-публіцистичних фільмів, телепрограм, так й їх розміщення на телеканалах України, зазначених замовником. При цьому розміщення виготовлених фільмів чи передач Відповідач мав здійснювали на телеканалах України у разі подання замовником, тобто Позивачем, відповідної заявки. З огляду на зазначене, суд вважає, що незалежно від включення до Договору умов п/п 5, 9, 11, та 12 Додатку № 1 до Договору, п/п 6, 8, 10, 12, 13,17 та 19 Додатку № 2 до Договору, п/п 5 та 9 Додатку № 3 до Договору, п/п 6 Додатку № 4 до Договору, п/п 5 та 9 Додатку № 5 до Договору, п/п 2 Додатку № 6 до Договору, п/п 2, 4, 6 та 7 Додатку № 7 до Договору, п/п 2 Додатку № 8 до Договору та п/п 2 Додатку № 11, які передбачають розміщення фільмів та передач на телеканалах України з порушенням вимог Закону України "Про рекламу" (270/96-ВР) , сторони могли б вчинити спірний Договір з усіма умовами, які містяться у Договорі, включаючи додатки до нього.

З огляду на зазначене, у суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині визнання недійсними п/п 5, 9, 11, та 12 Додатку № 1 до Договору, п/п 6, 8, 10, 12, 13,17 та 19 Додатку № 2 до Договору, п/п 5 та 9 Додатку № 3 до Договору, п/п 6 Додатку № 4 до Договору, п/п 5 та 9 Додатку № 5 до Договору, п/п 2 Додатку № 6 до Договору, п/п 2, 4, 6 та 7 Додатку № 7 до Договору, п/п 2 Додатку № 8 до Договору та п/п 2 Додатку № 11 до Договору.

Статтею 216 Цивільного кодексу України визначені правові наслідки визнання правочину недійсним, а саме: недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Пунктом 18 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.99р. (v_111800-99) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними"встановлено, що чинне законодавство (стаття 58 ГПК) не виключає права позивача об'єднати в одній позовній заяві вимоги про визнання угоди недійсною з вимогою повернути одержане за цією угодою в натурі або про відшкодування у грошах. У цьому випадку відповідач має право подати зустрічний позов про витребування належного йому майна або відшкодування вартості останнього. У разі задоволення позову господарський суд може у резолютивній частині рішення зазначити про визнання угоди недійсною і одночасно про застосування передбачених законом наслідків, вказавши, зокрема, розмір сум, що підлягають стягненню та/або найменування майна, що підлягає передачі, і місце його знаходження (пункт 4 статті 84 ГПК). У вирішенні питання про застосування передбачених законом наслідків недійсності угоди господарському суду слід виходити із змісту позовних вимог.

Суд враховує, що частини Договору, які визнані судом недійсними, передбачали надання Відповідачем послуг. Матеріали справи та пояснення сторін свідчать, що Відповідач надав Позивачу послуги, які останній спожив в момент їх виконання Відповідачем своїх зобов’язань. В той же час Позивач не звертався до суду із позовними вимогами про застосування правових наслідків недійсності правочину.

Статтею 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при прийнятті рішення господарському суду надане право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. Жодна із сторін не звернулася із відповідним клопотанням, а тому у суду відсутні правові підстави для застосування правових наслідків недійсності правочину.

Всебічно та об’єктивно дослідивши надані сторонами докази, суд дійшов до висновку, що позов Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євразія-Медіа" підлягає задоволенню частково.

Згідно із ст. 27 Закону України "Про рекламу"особи, винні у порушенні законодавства про рекламу, несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність відповідно до закону. Зокрема, відповідальність за порушення законодавства про рекламу несуть рекламодавці, винні: у замовленні реклами продукції, виробництво та/або обіг якої заборонено законом; у наданні недостовірної інформації виробнику реклами, необхідної для виробництва реклами; у замовленні розповсюдження реклами, забороненої законом.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.