Господарський суд Миколаївської області,

головуючий суддя Коваль С.М.,

при секретарі Цуріка І.М.,

з участю представників сторін:

від 1 позивача –не з"явились;

від 2 позивача - не з"явились;

від 1 відповідача –Точинська Т.А., директор;

від 2 відповідача –Соколова Н.О.., довіреність № 2482 від 08.04.2008 року;

У судовому засіданні присутній військовий прокурор Кашук О.В..

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 17/887/07

за позовом Заступника віськового прокурора Миколаївського гарнізону (м. Миколаїв, вул. Нікольська, 18-А) в інтересах держави в особі:

1. Міністерства оборони України, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6,

2. Департаменту економічної та господарської діяльності Міністерства оборони України, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6,

До:

1-го відповідача: державного підприємства Міністерства оборони України військового радгоспу "Таврійський", Миколаївська область, Березанський район, с. Тронка,

2-го відповідача: відкритого акціонерного товариства "Кредобанк" в особі Одеської філії відкритого акціонерного товариства "Кредобанк", м. Одеса, вул. Катеринінська, 89,

про: визнання угоди недійсною,-

Заступник віськового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Департаменту економічної та господарської діяльності Міністерства оборони України звернувся до господарського суду з позовом до державного підприємства Міністерства оборони України військового радгоспу "Таврійський" та відкритого акціонерного товариства "Кредобанк" в особі Одеської філії відкритого акціонерного товариства "Кредобанк" про визнання угоди недійсною.

Позивач обгрунтовує позовні вимоги наступним:

Проведеною за зверненням директора Департаменту економічної та господарської діяльності Міністерства оборони України прокурорською перевіркою встановлено порушення законодавства про власність, що стало підставою для прокурорського реагування - подання позовної заяви в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України, у відповідності до вимог ст. 121 Конституції України та ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру"та викликано винятково захистом інтересів держави.

Відповідно до ст.ст. 3, 14 Закону України "Про Збройні Сили України"Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і Військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України і на якій покладено функцію із забезпечення реалізації державної політики у сфері оборони. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління. Згідно ст. 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", Міністерство оборони України, як центральний орган управління Збройними силами України здійснює відповідно до Закону управління військовим майном.

Згідно ч. 2 ст. 74 Господарського кодексу України майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Військовий радгосп "Таврійський"є державним підприємством Міністерства оборони України, в зв'язку з чим закріплене за ним майно находиться в його господарському віданні.

Згідно ч. 2 ст. 75 Господарського кодексу України державне підприємство має право передавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів, лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.

13.02.2007 року військовий радгосп "Таврійський"оформив право власності на нерухоме майно: комплекс автопарк та комплекс зерноток.

19.04.2007 року на підставі двох договорів іпотеки, укладених з відкритим акціонерним товариством "Кредобанк"в особі Одеської філії відкритого акціонерного товариства "Кредобанк", вказане нерухоме майно було передано в заставу.

Згода на передачу зазначеного нерухомого майна в заставу була надана начальником управління сільського господарства Міністерства оборони України, згідно дозволу №198/57 від 23.03.2007 року.

Разом з тим, згідно листа Департаменту економічної та господарської діяльності Міністерства оборони України № 225/5/5453 від 12.10.2007 року, органом управління майном Міністерства оборони України є Міністерство оборони України, яке не делегувало жодному представнику Міністерства оборони України повноважень погоджувати передачу під заставу майна військового радгоспу "Таврійський", в тому числі такі повноваження не надавались начальнику управління сільського господарства Міністерства оборони України.

Згідно ст. 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності"відповідні дозволи надаються виключно Міністром оборони України.

Позивач зазначає, що наказом Міністра оборони України № 621 від 27.10.2006 року управління сільського господарства Міністерства оборони України ліквідоване. Таким чином, позивач вважає, що наданий начальником управління сільського господарства Міністерства оборони України дозвіл на передачу нерухомого майна військового радгоспу "Таврійський"в заставу є незаконним, оскільки наданий з перевищенням владних повноважень і всупереч вимогам законодавства.

Позивач посилається на те, що викладені обставини підтверджуються листом Департаменту економічної та господарської діяльності Міністерства оборони України № 225/5/5453 від 12.10.2007 року, актом перевірки законності передачі під заставу майнових комплексів військового радгоспу "Таврійський"від 27.06.2007 року та іншими документами.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України правочин не може суперечити Цивільному кодексу України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства і має бути укладений особою, яка має необхідний обсяг цивільної дієздатності. У випадках недодержання цих положень закону такий правочин, відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, визнається недійсним. Відповідно до ст. 227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу, може бути визнаний судом недійсним.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачі 1 та 2 проти позову заперечують, відповідач 2 посилається на наступне:

Між ВАТ "КРЕДОБАНК"та Військовим радгоспом "Таврійським"(Іпотекодавець) 19.04.2007 року були укладені два іпотечних договори, посвідчених приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області, зареєстрованих у реєстрі за № 749, № 750, предметом яких є нерухоме майно - комплекс автопарку та комплекс зернотоку відповідно.

Вказані іпотечні договори були укладені в порядку та відповідно до вимог чинного законодавства України, а саме:

- відповідно до ст. 14 Закону України "Про іпотеку", ст. 75 Господарського Кодексу України, предметом іпотеки може бути нерухоме майно, що є об'єктом права державної власності та закріплене за відповідним державним підприємством на праві господарського відання. Розпоряджатися майном, що належить до основних фондів, державне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Господарським кодексом (436-15) та іншими законами. Передача в іпотеку цього майна здійснюється після отримання у встановленому законом порядку згоди органу до сфери господарського відання якого належить відповідне державне підприємство. Згідно статуту Військового радгоспу "Таврійський" (п.1.1). Іпотекодавець є підприємством, яке засновано на майні Міністерства оборони України і підпорядковується Управлінню сільського господарства Міністерства оборони України, яке в свою чергу є органом управління майном підприємства. Згідно п. 4.2.3 Статуту, всі операції з нерухомістю здійснюються з дозволу Органу управління майном.

На укладення вказаних іпотечних договорів військовий радгосп "Таврійський"отримав згоду Органу управління майном - Управління сільського господарства Міністерства оборони України № 198/57 від 23.03.2007 року.

- форма та зміст іпотечних договорів, включаючи усі істотні умови, відповідають ст. 18 Закону України "Про іпотеку", ст. 203 Цивільного Кодексу України. Таким чином, наведе свідчить про те, що:

- нерухоме майно, яке передано Військовим радгоспом "Таврійський", згідно закону України "Про іпотеку" (898-15) (ст. 14) може бути предметом іпотечних договорів;

- нерухоме майно, яке є предметом Іпотечних договорів, передано у іпотеку з дозволу Органа управління майном військового радгоспу "Таврійський"- Управлінням сільського господарства Міністерства оборони України.

- форма та зміст іпотечних договорів повністю відповідають діючому законодавству України, а саме ст. 18 Закону України "Про іпотеку", ст. 203 Цивільного Кодексу України.

У зв'язку з наведеним, у Позивачів відсутні правові підстави для визнання правочинів недійсними на підставі ст.ст. 215, 227 Цивільного Кодексу України.

- твердження Позивачів стосовно того, що Управління сільського господарства було ліквідоване наказом Міністра оборони України № 621 від 27.10.2006 року не має під собою жодної правової підстави. Вказаний наказ стосується лише початку процедури ліквідації Управління сільського господарства Міністерства оборони. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності (ст. 59 Господарського кодексу України).

Також безпідставним і таким, що не ґрунтується на чинному законодавстві України є твердження Позивачів про відсутність у начальника Управління сільського господарства Міністерства оборони України повноважень для надання дозволу на передачу в заставу майна радгоспу "Таврійський". Зазначене підтверджується тим, що, як зазначалось вище, Управління сільського господарства Міністерства оборони України є органом уповноваженим управляти майном радгоспу "Таврійський", а начальник управління є ніким іншим ніж вищою посадовою особою цього управління, який діє від імені та в інтересах управління, а не від себе особисто. Згідно ст. 92 Цивільного Кодексу України, дієздатність юридичної особи здійснюється її органами управління, дії яких розглядаються як дії самої юридичної особи. Крім того статутом радгоспу "Таврійський" не передбачено жодних інших додаткових погоджень для вирішення зазначених вище питань.

Поряд з цим, згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак Позивачі не представили жодних доказів і не довели факт в ліквідації Управління сільського господарства Міністерства оборони України та відсутності у начальника Управління сільського господарства Міністерства оборони України повноважень для надання дозволу на передачу в заставу майна радгоспу "Таврійський".

Враховуючи наведене, відповідач 2 просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Прокурор клопотав про зупинення розгляду справи у зв‘язку з поданням позову про визнання недійсним статуту ДП Військового радгоспу "Таврійський". Вивчивши дане клопотання, суд дійшов висновку про недоцільність його задоволення, оскільки у разі задоволення позовову про визнання статуту недійсним та набранням рішення законної сили позивач має право звернутися з заявою в порядку ст. ст. 112, 113 Господарського процесуального кодексу України.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку:

Відповідно до ч. 2 ст. 75 Господарського кодексу України, передавати в заставу майнові об’єкти, що належать до основних фондів державних комерційних підприємств, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить.

Статутом військового радгоспу "Таврійський", реєстрацію якого проведено 10.01.2007 року, а саме п. 1.1. передбачено, що ця юридична особа підпорядковується Міністерству оборони України через Управління сільського господарства Міністерства оборони України ( надалі –МО України), надалі Орган управління майном.

Згідно до п.2.1.2 статуту Орган управління майном, до сфери якого входить підприємство, є власником державного майна –МО України, і, виконує його функції в межах, зазначених Господарським кодексом України (436-15) .

Аналізуючи зазначені положення статуту, суд приходить до висновку що їх необхідно тлумачити так, що Органом управління зазначеного радгоспу є Управління сільського господарства Міністерства Оборони України.

Саме так міг зрозуміти ці положення 2-й відповідач, укладаючи договори іпотеки.

Відповідно до абзацу 2 ч.3 ст. 92 Цивільного кодексу України, у відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

На момент надання згоди на передачу майна у іпотеку виконуючим обов’язки керівника Управління сільського господарства МО України був Шестопалов О.О., який був призначений Наказом т.в.о. директора Департаменту економічної та господарської діяльності МО України від 18.09.2006 року за № 81 (а.с 118), та Шестопалова О.О. було звільнено з посади наказом того ж органу від 20.02.2008 року за № 17 (а.с. 119). Саме ця посадова особа надала згоду на передання майна в іпотеку (а.с.12).

Отже враховуючи зазначене, суд вважає, що 2-й відповідач при укладання спірних угод не знав і не міг знати про будь-які обмеження щодо передачі майна у іпотеку, та керувався положеннями статуту 1-го Відповідача щодо повноважень на укладання таких договорів.

Щодо посилання позивачів на ту обставину, що управління сільського господарства на час надання згоди було ліквідовано наказом МО №621 від 27.10.2006 року, то суд не приймає до уваги цей довід, оскільки відповідно до ст. 59 Господарського кодексу України, суб’єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності, а не з дня видання відповідного наказу. Даних про наявність запису про ліквідацію цієї юридичної особи на час надання згоди сторонами надано не було.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги не доведеними, та не знаходить підстав для визнання укладених угод недійсними.

Керуючись ст.ст. 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

В задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.